Чи є совість у тих, хто, втративши рідних, перестав поминати патріарха?
Патріарх Кирил на Архієрейській нараді зачитав доповідь, у якій чимало присвячень Україні. Розберемо основні тези.
1️⃣ Гоніння на УПЦ «набули нового розмаху з початку 2022 року«.
Патріарх перераховує всі репресії влади і ПЦУ, але пов'язує їх виключно з діями Фанара.
Нагадаємо патріарху, що до 24 лютого 2022 р. захоплення храмів УПЦ практично припинилися. Думенко навіть скаржився Шмигалю, що влада не хоче реєструвати вже захоплені ПЦУ церкви.
Святіший владико, те, що почалося з УПЦ після 24.02.22 – величезною мірою «заслуга» РПЦ, яка цілком і повністю підтримала владу РФ у нападі на Україну.
2️⃣ У тих, хто не поминає патріарха, немає совісті й мужності.
Від початку війни загинула величезна кількість парафіян УПЦ: як мирних, так і призваних військкоматами за мобілізацією. Загинули священники, загинули сини священників, загинули їхні родичі. У сотень тисяч парафіян знищено домівки, вони стали бомжами.
А в РПЦ повністю схвалюють і підтримують дії армії РФ. Рішення про припинення поминання – не чиясь особиста ініціатива, а соборне рішення Церкви. Тієї самої, чия паства жорстоко страждає від дій РФ. Наскільки взагалі коректно в такій ситуації звинувачувати священників, що в них немає мужності або навіть совісті?
3️⃣ В Україні маса жертв і знищено цілі регіони, але ми «молимося про переможне торжество».
Патріарх сказав, що у війні зруйновані вщент міста, храми, згадав про масу жертв і страждання мирних людей. Що по обидва боки – чада РПЦ. Здавалося б, ось-ось прозвучить заклик, сказаний ним на адресу ПВК Вагнер, «одуматися тих, хто, взявши в руки зброю, готовий направити її проти своїх побратимів». Але ні. Патріарх закликав підтримати солдатів РФ (дії яких і призвели до смертей та руйнувань) і молитися «за переможне торжество над тими, що ополчилися на Святу Русь».
Іншими словами, РПЦ продовжить підтримувати вбивства одними «чадами РПЦ» інших «чад РПЦ». Чому? Тому що патріарх вважає цю війну битвою добра і зла, «християнської» цивілізації та «ідеологів апостасії».
Тільки залишилося незрозумілим – невже нові смерті, нові страждання і нові руйнування можна виправдати такою ось риторикою?
Невже до такого закликав нас Христос?
