Чи потрібно християнам сьогодні пишатися своєю нацією?
Вікарій патріарха Кирила єпископ Сава поділився відео міноборони РФ, де солдати на тлі кадрів бойових дій (очевидно, в Україні) читають вірш С. Каргашина «Я русский! Спасибі, Господи!".
У ньому автор каже, що які б не випали прикрощі, він «хрипить усім лихам на зло»:
«Я – русский! Спасибо, Господи! Я – русский. Мне так повезло!».
Гордість за свою націю – це, мабуть, непогано. Особливо, якщо ця гордість пов'язана з ділами любові, милосердя чи бодай творення. Але чи християнин повинен пишатися нацією, коли її представники успішно позбавляють життя інших людей? Коли масово калічать, руйнують будинки та цілі міста в інших країнах? Чи справді йому «пощастило»?
Глава УГКЦ С. Шевчук каже, що пощастило саме українцям, що Бог зробить їх «упізнаваними серед багатьох інших людей і народів наприкінці історії».
А кому ж пощастило насправді? Росіянам чи українцям? Може, ні тим, ні іншим?
Апостол Павло каже, що пощастить тим, хто пам'ятає – «наша батьківщина на небесах»: «Я чистокровний єврей, і до Закону – фарисей. Але все, що я вважав придбанням тоді, зараз заради Христа вважаю втратою… Заради Нього решту світу я став вважати за сміття, і я все відкинув геть».
Чи не виявиться зрештою таким срамом і нинішня гордість за свою націю деяких сьогоднішніх християн?
