Відбирати храм, доки настоятель у ЗСУ: чи є в ПЦУ залишки совісті?
Не є секретом, що масові захоплення храмів УПЦ аргументуються риторикою у стилі «ми – патріоти, ви – вороги».
І це при тому, що в громадах УПЦ надають ЗСУ величезну допомогу, а діти священників воюють та гинуть на фронті. Але сьогодні абсурд цієї ситуації досягнув свого апогею.
У Борочичі на Волині члени ПЦУ збирають по селу підписи за «перехід» Іллінського храму УПЦ. Збирають тоді, коли його настоятель воює на передовій.
О. Юрія Зарафутдінова мобілізували до ЗСУ, і він, як сам каже, «не ховався за гаслами та іншими факторами, хоча мав 100% для цього всі можливості», а пішов солдатом на фронт. Там він намагається діяти так, щоб не порушити священницьку присягу, хоча ми розуміємо, наскільки це складно.
І ось це у нас сьогодні не вважається патріотизмом. А патріотизм – це віджати за спиною священника-воїна його храм. Є інформація, що в Іллінській церкві наприкінці травня вже намилився «служити» волинський «митрополит» Михайло Зінкевич. Він має намір подати це як перемогу українців над москалями.
І це тоді, як:
1. У ПЦУ в селі вже є храм, і він зовсім не переповнений.
2. За перехід громади УПЦ збирає підписи зовсім інша громада – ПЦУ.
О. Юрій звертається до президента, Ради та Єленського із запитаннями: «За яку країну воюють віряни УПЦ, якщо з їхнім правом на віру так чинять? Це така рівноправність? За яку країну вони гинуть? Поки боєць на фронті, оголосити його ворогом?»
Звертається священник і до ПЦУ: «Як воно, коли в усіх проповідях направо й наліво тавруєш вірян УПЦ ворогами, а вони в цей час гинуть на передовій за свою Батьківщину? Не прикривайтеся святим почуттям патріотизму та виняткової любові до Батьківщини, бо це доводиться діями, а не гаслами».
Існує таке відоме всім словосполучення, як «залишки совісті». У цій ситуації воно дуже доречне. Чи є в ПЦУ ці залишки?
