Конфесії в Європі: нам точно треба на них орієнтуватися?

Синод англікан покаявся перед ЛГБТ-особами. Єпископи вибачилися перед геями і трансгендерами, що вони стикалися з «неприйняттям, відторгненням і ворожістю» в церквах, а також за той вплив, який це виявило на їхнє життя.

Тепер «шлюби» геїв благословлятимуть у храмах. Це ще не вінчання, але немає сумніву, що скоро відбуватиметься і воно.

Усі розуміють, що подібні рішення – результат величезного тиску влади та суспільства, які вимагають від церкви «відповідати» запитам.

І ось глава англікан Джастін Велбі особисто підтвердив, що це не фантазії. Він заявив, що його двічі викликали до парламенту та погрожували діями щодо примусу до визнання гей-шлюбів. Але найстрашніше, що англікани «прогнулися» не лише через страх перед владою, значна частина їх вже підтримує ЛГБТ.

Українці скажуть – ну й добре, це їхні проблеми. І будуть не праві. Наразі через війну йде очевидна робота з переорієнтування України на «християнську Європу». І зміна календаря в УГКЦ та ПЦУ відбувається саме з цієї причини. Посол у Ватикані А. Юраш заявив, що «це питання культурно-ідеологічне, форма подяки, яку ми відчуваємо до більшості країн західної духовної Ойкумени у боротьбі проти російської агресії».

Звісно, ​​англікани – лише одна конфесія Європи. Але ті ж процеси дуже активно йдуть і в інших, зокрема в РКЦ і навіть Фанарі. Яка тут «духовна Ойкумена»? Християни там із кожним роком дедалі більше прогинаються під ЛГБТ-повістку, яка стала на Заході своєрідною релігією, причому, релігією авторитарною. 

Ми точно хочемо собі та своїм дітям того ж?