Чи має УПЦ влаштувати свій майдан?
Зараз дуже багато хто критикує УПЦ і, зокрема, Блаженнішого Онуфрія за «пасивність», відсутність опору владі через її відверто репресивні дії щодо Церкви.
Люди не розуміють, чому немає благословення виходити на вулиці, влаштовувати акції протесту, зробити свій церковний «майдан».
Адже ми чудово пам'ятаємо, що саме члени УГКЦ та УПЦ КП були ядром Євромайдану 2013–2014 років із його барикадами, коктейлями Молотова та розібраною бруківкою. Чим ми гірші? Зрештою, добро має бути з кулаками, хіба ні?
Можна лише уявити, як відреагували б на такий розвиток подій влада та патріотичні ЗМІ. З яким задоволенням розганяли б цих «фсбшних агентів», що діють «за вказівкою Москви».
І річ навіть не в цьому. 15 січня Церква святкувала пам'ять Серафима Саровського. Один із відомих епізодів його житія – напад розбійників, які побили святого до напівсмерті: проломлена голова, поламані ребра, рвані рани голови та тіла. Наслідки побиття залишилися з ним на все життя.
А Серафим був тоді з сокирою і мав величезну фізичну силу. Святий вчинив за прикладом Христа, який дав себе схопити у Гефсиманії. І ми пам'ятаємо Його слова Петру, який відрізав мечем вухо одному з рабів первосвящеників: «Сховай свого меча в його місце, бо всі, хто візьме меча, від меча і загинуть. Чи ти думаєш, що не можу тепер упросити Свого Отця, і Він дасть Мені зараз більше дванадцяти леґіонів анголів?» (Мт. 26:52-53).
Так, Церква має себе захищати. Але діяти вона має так, як діяв Христос, а не так, як роблять наші гонителі. «Сила Моя здійснюється в немочі», – сказав Він апостолу Павлу.
«Отож, краще я буду хвалитись своїми немочами, щоб сила Христова вселилася в мене. Тому любо мені перебувати в недугах, у прикростях, у бідах, у переслідуваннях, в утисках через Христа. Коли бо я слабий, тоді я сильний», – писав апостол.
Для нас зараз звучить дуже дивно та абсолютно не вписується в закони нашого світу. Але якщо Христос сказав нам, що Царство Його не від цього світу, ми повинні Йому вірити.
