«Вчення про домінанту», або Де в душі собаку зарито
Сьогодні поговоримо про дивовижну людину. Його наукова спадщина так і не отримала належної богословської оцінки, і ми спробуємо поглянути на неї з т.з. православної традиції.
«… Церква переважно храм надособистого життя і спільної справи людства у його прийдешньому всеєднанні»
(О. О. Ухтомський)
Князь Олексій Ухтомський, академік Академії Наук СРСР, монах (прийняв постриг з ім'ям Аліпій), професор, лауреат Ленінської премії, досконало володів сімома мовами, писав ікони, грав на скрипці, був старостою єдиновірської старообрядницької церкви, учасником Помісного Собору РПЦ 1917-1918 рр., основоположником нового напряму у фізіології та психології. Я гадаю, що однієї цієї фрази достатньо, щоб зрозуміти масштаб особистості Олексія Олексійовича.
Народившись у 1875 році у маєтку князів Ухтомських у Ярославській губернії, Олексій був нащадком царського роду Рюриковичів за лінією, що сходила до князя Юрія Долгорукого. Спочатку було навчання у престижному кадетському корпусі, де Олексію прищепили глибоку любов та інтерес до філософії, фізіології, фізики та математики. Далі майбутній вчений разом зі своїм рідним братом Олександром вступає до Московської духовної академії. Пізніше брат стане єпископом і, пройшовши важкий життєвий шлях, закінчить його у 1937 році мученицькою смертю. Олексій же обрав шлях служіння Богу та людям на стезі наукової діяльності.
«Там, де обірвано передання Христової Церкви, людство швидко скочується у тваринний стан» (О. Ухтомський).
Його вибір був пов'язаний із внутрішнім сердечним покликом, прямою відповіддю на покликання Бога йти саме цією дорогою. Сам факт того, що під час навчання в МДА Олексій якийсь час за своїм бажанням жив у відділенні хронічних хворих у закладі для божевільних, говорить багато про що.
Роки, проведені в Академії, вчений вважав найкращими у своєму житті. Закінчив Олексій духовне навчання зі ступенем кандидата богослов'я, захистивши дисертацію на тему «Космологічний доказ Буття Божого». Після цього він у 1899 році вступив до Санкт-Петербурзького університету, де вивчав фізіологію.
«Стосовно релігії треба сказати, що нею вловлюється одна зі сторін дійсності, недоступних досі науковому настрою».
Під час навчання Олексій Олексійович захистив дисертацію на тему «Про залежність кортикальних рухових ефектів від побічних центральних впливів». У 1912 році він уже приват-доцент цього університету. Паралельно працює і в Психоневрологічному інституті С.-Петербурга. Під час революційних неладів активно бере участь у роботі Помісного Собору 1917 року, є також старостою єдиновірської церкви.
З 1918 р. О. Ухтомський – професор Петроградського університету. В 1920 році його заарештовують, і він дивом уникає розстрілу, за його ж визнанням, «за необережні розмови у науковому суспільстві». Сидячи у в'язниці, професор читав ув'язненим лекції з фізіології. Врятувало Олексія Олексійовича клопотання Петроради. Масштаб його особистості як видатного вченого вже почала розуміти й радянська влада. З 1922 р. О. Ухтомський завідує кафедрою фізіології Петроградського університету. З 1935 р. він – директор заснованого ним Інституту Фізіології ЛДУ, отримує Ленінську премію, звання академіка.
Але мета нашої публікації не в тому, щоб розповісти про наукову кар'єру видатного вченого, а в тому, щоб доторкнутися до досі невивченої богословської спадщини Олексія Олексійовича.
О. Ухтомський відомий як розробник «вчення про домінанту». Ті, хто хоча б трохи знайомий із цим науковим напрямом, здивуються. Яке відношення мають «гуморальні впливи», «функціональні міжцентральні відносини», «осередки підвищеної збудливості» до православного богослов'я? Потрібно розуміти, що академік О. Ухтомський був не просто глибоко віруючою людиною та монахом. Все його життя, включаючи і наукові дослідження, так чи інакше були формою служіння Богу і людям.
«Будь-яка людина, хоч як прекрасно і «культурно» вона не була б обставлена в матеріальному відношенні, неминуче духовно здичає і повернеться в свій первобутно-дикий образ, якщо не буде з ним Христа і Христом заснованої суспільності»
Як же вчення про домінанту співвідноситься з вченням Церкви? У своїх щоденниках академік О. Ухтомський писав: «В Духовній академії в мене виникла думка створити біологічну теорію релігійного досвіду». І, власне, «вчення про домінанту» є науковою спробою створення цієї теорії. Вступом до суті цього вчення може бути наступна цитата з роботи вченого:
«Домінанта… більш-менш стійкий осередок підвищеної збудливості центрів, хоч чим він був викликаний, причому сигнали, що знову приходять в центр збудження, служать посиленню… збудження в осередку, тоді як в іншій центральній нервовій системі широко розлиті явища гальмування».
Академік Ухтомський експериментально довів те, що домінанта є панівним у центральній нервовій системі осередком збудження, який створює приховану готовність організму до певної діяльності при гальмуванні інших рефлекторних актів. Будь-яка пристрасть саме так і діє в організмі – пригнічуючи захисні функції, здоров'я думки, об'єктивну оцінку ситуації, затьмарюючи розум і серце. О. Ухтомський описав фізіологічну модель, як це відбувається і чому.
Домінанта – це не просто окреме явище в організмі, а цілий комплекс процесів, які відбуваються в м'язах, судинах, секреторній роботі. Це стосується як гріха, так і чесноти. Проникаючи в наш організм, вони безумовно відбиваються на всьому зовнішньому вигляді людини, у внутрішніх процесах, на здоров'ї та фізичному стані, травленні, настрої та ін.
«Які домінанти людини, такий і його інтегральний образ світу, а який інтегральний образ світу, така поведінка, такі щастя і нещастя, таке й обличчя його для інших людей», – писав О. Ухтомський у своїй роботі. Докладно описуючи фізіологічний механізм впливу домінанти на життя людини, вчений довів також те, що нею можна й потрібно керувати. «Поведінку людини, спосіб думки, вчинки можна моделювати, і буття людини – це не процес механічного проживання, але праця, зусилля, результатом якого могли б стати зміна переконань і зміна розуму». «Зміна розуму» – саме так і перекладається з грецької слово «покаяння».
«Поведінку людини, спосіб думки, вчинки можна моделювати, і буття людини – це не процес механічного проживання, але праця, зусилля, результатом якого могли б стати зміна переконань і зміна розуму».
Якщо копнути трохи глибше, то ми побачимо, що О. Ухтомський науково доводить те, що основа суб'єктивного життя людини захована не в пізнанні та волі, не у вчинках та рішеннях, а у почуттях та переживаннях, в яких і криється особистісна домінанта. Саме вона відіграє провідну роль у кожній людині. Але це стосується не лише нашого особистого життя, а й життя цілого суспільства, народу, країни. Калейдоскоп особистих, етнічних, державних, групових, народних та національних домінант практично утворює собою глобальну сферу, на кшталт біосфери, ноосфери, психосфери. Від суми цих домінант залежить доля не лише цілого народу, а й людства загалом.
Якщо домінанта ґрунтується на груповому та державному егоїзмі, вона буде суто прагматичною і житейською. А якщо буде спрямована на добро та духовний зміст, то приведе до миру і Бога.
Домінанта, як це довів академік О. Ухтомський, може також проявляти себе без жодного зв'язку із зовнішніми збудниками та навіть всупереч їм. Стійко та незалежно від навколишньої реальності спонукати свого власника приймати нестандартні рішення, відмінні від загальноприйнятих. Не маючи підстав ззовні у вигляді якихось психологічних збуджень, вона посилюється навіть попри зовнішні фактори, пригнічуючи гальмування інших ділянок мозку.
Тобто експериментально доведено, що доміната може бути навіяна і підтримуватись в людині якимось не матеріальним, «неземним» способом. Вивчення джерела та механізму дії цього збудника перебувають за межами експериментальних можливостей медицини. Тут ми вже наближаємося до містичного досвіду православних подвижників. Тут можна говорити як про одержимість з одного боку, про дію благодаті з іншого, та про інтуїцію, як таємничу силу людського духу, з третього.
О. Ухтомський так само, як і сирійські містики, вважав наш розум гордуном, який протиставляє свій особистий егоїзм цілому буттю, віддаючи перевагу тому, що святі отці називали «бування» в цьому світі.
Загалом домінанта діє в людині як лоцман в емпіричному досвіді повсякденного життя, поєднуючи в собі непоєднуване, наприклад, розум та інстинкт. О. Ухтомський так само, як і сирійські містики, вважав наш розум гордуном, який протиставляє свій особистий егоїзм цілому буттю, віддаючи перевагу тому, що святі отці називали «бування» в цьому світі. Рисунок нашого внутрішнього світу буде прямо залежати від того, які у нас домінанти, які ми самі, а це, у свою чергу, залежить від нашого духовного досвіду. «Кожен бачить у світі та людях те, чого шукав і на що заслужив. І до кожного світ і люди повертаються так, як він того заслужив», – пише О. Ухтомський у своїй роботі. Якщо я й надалі продовжуватиму заглиблюватись у «вчення про домінанту», то змушений буду вийти за межі публіцистичного стилю і перейти на науковий, а такої мети в даній публікації я не ставлю.
На жаль, після смерті О. Ухтомського «вчення про домінанту» не набуло належного розвитку і не склалося в остаточну форму та галузь знання. По суті, воно трималося на геніальних прозріннях свого засновника. Але ж між тим вчені вже вважали, що психологія ХХI століття визначатиметься «вченням про домінанту». Деякі ідеї наукової спадщини О. Ухтомського були перехоплені у подальшому гештальтпсихологією, яка використовувала їх по-своєму.
На початку війни О. Ухтомський керував у Ленінграді роботами з травматичного шоку. Він відмовився від евакуації і помер у блокадному місті в 1942 році. Помер він як учений і як християнин. За десять днів до смерті написав тези доповіді «Система рефлексів у висхідному ряду» до 93-ї річниці від дня народження академіка І.П. Павлова, якого високо цінував.
У Олексія Олексійовича розвинувся рак стравоходу та гангрена лівої ступні. Так само, як і академік Павлов, О. Ухтомський безстрашно стежив за розвитком захворювання, розповідаючи про свої відчуття учням. Тіло покійного професора було виявлено зі схрещеними на грудях руками та Псалтирем на грудях. Похований він на Літераторських мостках Волкового цвинтаря м. Санкт-Петербурга.
