Притча про метелика-одноденку
Коротка притча про те, чого може навчити нас маленький метелик-одноденка.
Сів метелик-одноденка на багаторічну брусницю і почав захоплюватись усім, що мав змогу побачити:
– Сонце ж яке добре та гарне! Роса – жодні самоцвіти з нею не зрівняються! А луг же який зелений, небо яке синє! А повітря? У мене навіть не вистачає слів, щоби описати його! Одне тільки можу сказати: слава Богу за все!
«Треба ж, стільки років живу і нічого цього не помічала!» – подумала брусниця, а вголос сказала:
– Нічого, завтра ти до всього цього звикнеш!
– Завтра для мене вже не буде, – сумно відповів метелик, назавжди заплющуючи очі.
А брусниця із соромом зізналася собі, що майже за сто років вона не побачила і, найголовніше, не оцінила всього того, що встиг цей метелик за один єдиний день свого життя.
З книги «Маленькі притчі для дітей і дорослих» ієромонаха Варнави (Саніна)