Житіє сліпої, що вміла просмикнути нитку в голку
14 травня 1969 р. (за іншими даними 1970 р.) пішла з життя черниця Марія (Матвєєва). Її прижиттєвих фото не збереглося, проте залишилися люди – живі свідки її святості.
Наразі Уваровська єпархія збирає необхідні документальні свідчення для канонізації стариці Марії. Але й без цього народна стежка не заростає до могилки матінки Марії.
Народилася Марія у 1904 році у бідній багатодітній селянській родині у селі Семенівка неподалік Тамбова. До п'яти років дівчинка росла рухливою допитливою дитиною. У п'ять років вона захворіла на кір, який дав ускладнення на очі. Належної медичної допомоги на той час не було, і батьки за порадою знайомих закапали очі дочки якимось засобом, який призначався для лікування тварин. Внаслідок цього Марія назавжди втратила зір. Так із п'яти років вона втратила можливість спілкування з красою зовнішнього світу, зате у майбутньому подвижниця бачитиме світ духовними очима.
Ще одне лихо спіткало Марію у дев'ятирічному віці – стався параліч ніг. Так, абсолютно здорова дитина до 10-ти років стала глибоким інвалідом, без можливості не тільки бачити, а й ходити. У такому стані вона прожила п'ятдесят шість років.
Господь Своїм Промислом став ліпити із слабкої тілом Марії сильну духом старицю.
При цьому Марія не втратила своїх природних якостей цікавості, інтересу до життя, до почуттів та думок інших людей. Її мама була таким собі народним лікарем. До неї часто приходили люди за тими чи іншими потребами. Лежачи у своєму ліжечку за грубкою, Маша уважно прислухалася, про що говорять люди, які приходять за допомогою. Роками вона прислухалася до людського горя, прислухалася до людських турбот, співчувала розказаним лихам. Можливо, саме тому виросла Маша не за роками мудрою та розважливою дівчинкою. Оскільки її сім'я була побожною, то з самого дитинства Марія часто чула у домі молитви, читання Псалтирі, Слова Божого. Все це вона згодом вивчила напам'ять. Так Господь Своїм Промислом став ліпити зі слабкої тілом Маші сильну духом старицю Марію.
Маючи дар розсудливості, сердечної м'якості та терпіння, вона всі сили душі спрямувала на те, щоб поєднати своє серце з Богом. Лежачи в ліжечку дні, місяці, а потім і роки, Божа обраниця напоювалася рясно благодаттю Христовою, а через якийсь час стала внутрішнім оком бачити душі всіх, хто входив до їхнього дому. Шторка затуляла Марію від зовнішнього світу. Все своє життя вона не дозволяла, щоб хтось бачив її обличчя. Лише найближчі люди серед послушниць щорічно обмивали матінку і перестилали її ліжко. Тому не залишилося ні фотографій стариці, ні будь-яких її портретів.
Демони іноді приходили цілими полчищами і, оточивши молитовницю, намагалися навіяти їй жахливі страхи, зневіру, тугу, довести до відчаю.
До Великої Вітчизняної війни ім'я матінки Марії було мало кому відомо. Це був період духовного зростання та внутрішньої боротьби, які відомі тільки їй та Богу. Тільки зрідка вона могла розповісти найближчим їй людям про ті страхи та нападки з боку диявола, які їй доводилося долати. Демони іноді приходили цілими полчищами і, оточивши молитовницю, намагалися навіяти їй жахливі страхи, зневіру, тугу, довести до відчаю. Але Мати Божа завжди захищала Марію, цінуючи її за глибоку простоту, чистоту душі та любов до Бога. Сама ж стариця особливо шанувала Царицю Небесну і дуже часто Їй молилася.
Після війни ім'я матінки Марії стало відомим. До неї часто приходили люди зі своїми потребами, болями, горем та стражданнями. Багатьом хотілося знати, чи живі їхні батьки, чоловіки та брати, які безвісти зникли на фронтах Великої Вітчизняної війни. Хтось просив зцілення від хвороб, хтось хотів дізнатися, як далі влаштувати свій життєвий шлях. Дивно було те, що матінка не тільки знала відповіді на всі ці запитання, вона ще задовго до того, як людина до неї приходила, знала хто прийде, як її звуть, і бачила, що лежить у неї на душі.
До неї приходили листи з усіх куточків СРСР. Вона листувалася зі старцями Почаївської та Троїце-Сергієвої лавр, Псково-Печерського монастиря та Глинської пустелі.
До неї приходили листи з усіх куточків СРСР. Вона мала листування зі старцями Почаївської та Троїце-Сергієвої лавр, Псково-Печерського монастиря та Глинської пустелі. З нею спілкувалися архімандрити Кирило Павлов, Андронник Лукаш, Зиновій Мажуга, Серафим Романцов. Матінці писали листи як маститі ієрархи і духівники, і прості, нікому не відомі, люди. Стариця намагалася відповісти через своїх келійниць на кожен лист. Згодом вона прийняла чернечий постриг, залишивши своє ім'я, отримане нею у хрещенні.
Не можна сказати, що стариця ставилася до всіх з однаковою любов'ю та поблажливістю. Нерідко вона була дуже строга, особливо до тих, хто приходив до неї з цікавості чи злим серцем. Часто вона викривала у тяжких гріхах тих, хто виправдовував себе і не хотів каятися. За словами келійниць, до старої приходила Сама Мати Божа разом з Іоанном Богословом і святителем Миколаєм, але про це матінка забороняла будь-кому говорити.
Випадків чудесної допомоги, які люди отримували від стариці Марії, безліч. Наведемо один випадок із п'ятирічним хлопчиком Миколкою, який заблукав у лісі, поки батьки працювали в колгоспі. Прийшовши додому після роботи, батьки не знайшли дитину. У пошуках минула ніч, хлопця ніяк не могли знайти. Усім селом прочісували ліс, але все безуспішно. Так минуло три доби. Батьки не могли знайти місця від горя. «Ідіть за допомогою до хворої Марії», – порадили їм добрі люди. І вони пішли.
«Ідіть за допомогою до хворої Марії», – порадили їм добрі люди. І вони пішли.
Прийшовши до стариці, зневірені батько з матір'ю розповіли їй про своє лихо. Але матінка вже й без того знала про те, що сталося. Порадивши батькам хлопчика читати молитви Спасителю, Богородиці та святителю Миколаю, вона пообіцяла, що святитель Миколай доставить дитину живою. Так минуло ще десять діб. На одинадцяту ніч одному селянинові уві сні чується голос: «Вставай, сідлай коня і швидко мчись на таку галявину, там знайдеш скарб». Прокинувшись, той не надав цьому значення і знову заснув, але знову почув той самий наказ. Коли ж наказ пролунав і втретє, цей чоловік запряг коня і поїхав туди, куди йому вказав таємничий голос. Там він справді виявив зниклого хлопчика.
– Як же ти жив усі ці десять днів? – запитав він у дитини.
– До мене дідусь приходив, сорочкою своєю вкривав, а хлопчаки у ставок усе мене тягли.
Обстеження у лікарні показали, що в шлунку та кишківнику дитини було багато трави, але життю хлопчика нічого не загрожувало. Потім Миколку сфотографували для районної газети та написали про нього замітку: «Витривалі радянські діти». Батьки Миколки стали глибоко віруючими людьми, розуміючи, що їхнього сина врятувало чудо Боже.
Одна з послушниць стариці почала втрачати з віком зір. Якось вона ніяк не могла просмикнути нитку в голку. Матінка, бачачи це духовним зором, попросила дати їй у руки нитку з голкою і спритно просунула кінчик нитки в вушко голки з першого разу.
У шістнадцять років вона пішла до одного з глинських старців, який зняв з її голови гарний ошатний бант, одягнув свою камілавку зі словами: «Дивись, як тобі пасує».
Матінці Марії Господь дарував чудових послушниць. В останні роки за матінкою доглядала черниця Магдалина, яка померла порівняно недавно, 1990 року. Послушниця ця від природи була дуже гарна, мала веселий, життєрадісний характер і в молодості любила потанцювати. У шістнадцять років вона пішла до одного з глинських старців, який зняв з її голови гарний ошатний бант, одягнув свою камілавку зі словами: «Дивись, як тобі пасує». І справді, незабаром дівчина так полюбила молитву і усамітнення, що навіть прийняла обітницю мовчання. Так біля старої Марії виявилася інша подвижниця і гідна послушниця.
Після смерті стариці Марії матінка Магдалина поїхала до преподобного Сави (Остапенка) у Печори. «Досить тобі мовчати, ходи до Пюхтицького монастиря, там закінчиш своє життя», – сказав їй старець. Там черниця Магдалина продовжила свій духовний подвиг. Перед самою смертю її обличчя засяяло, як сонце. Вона приклала палець до губ і прошепотіла: «Тихіше, тихіше – Матінка прийшла!» – так що всіх присутніх охопив благоговійний трепет. І з цими словами вона віддала свій дух Богові.
Так Господь керує життям усіх, хто довірився Йому.
Про день і годину своєї смерті черниця Марія знала заздалегідь, приготувавши все для поховання.
Дуже багато гонінь довелося витримати матінці Марії від радянської влади. Вона їй загрожувала висилкою, інвалідним будинком, всіляко дискредитували старицю у місцевій пресі. Але Бог зберігав Свою обраницю, а люди все одно йшли до неї дедалі більше. Черниця Марія постійно творила Ісусову молитву і читала безліч молитов, які знала напам'ять. Матінка приховувала від усіх свою внутрішню боротьбу та молитовні подвиги, але люди, які приходили до неї за допомогою та порадою, відчували, як від стариці виходить умиротворення та духовне тепло, а також велика любов до всіх людей.
Про день і годину своєї смерті черниця Марія знала заздалегідь, приготувавши все для поховання. У ніч на 14 травня 1969 (або 1970) стариця відпустила додому свою послушницю і заснула тихим, мирним, смертним сном, накривши собі простирадлом обличчя. Похована стариця Марія на цвинтарі села Семенівка Ржаксинського району Тамбовської області. Чудеса зцілень і небесного заступництва за молитвами до черниці Марії продовжуються досі.
