Страсні Євангелія – дванадцять ступенів на Голгофу
На Страсній седмиці напередодні Великої П'ятниці в кожному православному храмі читається 12 євангельських зачал про страждання і смерть Христа. Про них і поговоримо.
Взагалі служба дванадцяти Страсних Євангелій особлива, що може підтвердити кожен, хто на ній побував. Для християн II-III століть це вже було початком Пасхи, а нерідко під Пасхою малися на увазі саме події Великої П'ятниці. Так, наприклад, Тертуліан цілком виразно Пасхою називає день Розп'яття Христа. Подібного роду свідчення ми знаходимо в бесідах на книгу пророка Ісаї Орігена, який каже, що Воскресіння Христове ми й так святкуємо кожної неділі, тому на Пасху згадуємо Страждання нашого Спасителя.
Крім того, багато ранніх християнських авторів сам термін «Пасха» виводили не з єврейської פסח [ˈpʲesəx], що означає «проходити повз», а з грецького πάσχειν, що перекладається як «страждати». Таке сприйняття Страстей і Смерті Христа дозволяє глибше поринути в їхнє надважливе значення як для всього всесвіту, так і для кожної людини окремо. Тому й ми маємо бути уважнішими під час читання дванадцяти євангельських уривків, адже, не будучи співучасниками Спасителевих Страждань, залишимося осторонь і від Царства Небесного.
Зачало перше
Перше зачало найдовше і розкриває нам зміст прощальної бесіди Христа зі своїми учнями та Його первосвященницької молитви (Ів. 13, 31 – 18, 1). Дуже зворушливі тут слова про те, що Христос іде туди, куди не можуть піти за ним апостоли, притому, що в Його настановах звучить признання в любові, слово про дарування нової заповіді любові і заклик до того, щоб саме любов стала відмінною рисою Його послідовників. .
Блаженний Августин зауважує тут таку думку – незважаючи на те, що заповідь про любов звучала ще у Старому Завіті (Лев. 19, 18), тепер, завдяки Христу, вона оновлює нас, робить людьми вже Нового Завіту, що співають нову пісню. Взагалі, зазначений уривок варто повільно і вдумливо перечитати зрозумілою мовою. Адже це розповідь апостола Іоанна, відповідно, вона складніша, ніж у синоптиків, тому вимагає більшої уваги та напруження розуму.
Зачало друге
Друге євангельське зачало розповідає про арешт Спасителя у Гефсиманському саду, зречення апостола Петра і початок Його страждань у первосвященника Анни (Ів. 18, 1-28). Не можна не помітити удаваність і наполегливе бажання знайти хоч якийсь привід для страти Христа. Спаситель упродовж кількох років Своєї проповіді ніколи ні від кого не ховався, говорив відверто. Всі жителі Іудеї знали Його, і от Анна запитує про вчення та учнів Христа, ніби перед ним стояла зовсім незнайома Людина.
Зачало третє
Третій уривок говорить про суд і приниження у Каяфи, а також повторно про зречення Петра та його каяття (Мф. 26, 57-75). Тут знову, скільки б не закликали лжесвідків, все ніяк не виходило вигадати звинувачення, поки нарешті не причепилися до слів про руйнування та триденне відновлення храму, сказаних Ним при першому вигнанні торгуючих. От вже дійсно перекручений людський розум – якщо потрібно, то готовий спотворити що завгодно, аби домогтися свого.
Зачало четверте
Як бачимо, всі євангельські події Страстей наростають ніби снігова куля, стаючи все страшніше і вимагаючи від нас все інтенсивнішої внутрішньої напруги та уважності. Четверте читання присвячене стражданням Христа у Пилата (Ін. 18, 28-40; 19, 1-16). Не знайшовши провини Спасителя, він з вимог народу наказує побити Його, щоб ті вважали це достатнім і не продовжили своє біснування, вимагаючи смерті. Воістину якась диявольська логіка та судочинство, особливо з огляду на ті страшні знаряддя тортур, які застосували до Христа, довівши Його до напівживого стану.
Зачало п'яте
П'яте зачало впритул наближає нас до кульмінації Викупного подвигу, бо відразу за відчаєм Іуди говорить про нові страждання у Пилата та Засудження Спасителя на Розп'яття (Мф. 27, 3-32). Римський правитель Іудеї знав, що засуджує до смерті Праведника, зрадженого через заздрість, тільки думав, що обмиванням рук він позбавиться відповідальності перед судом власної совісті. А натовп, що біснується, продовжує свою диявольську справу, доводячи його до остаточного вироку.
Зачала шосте та сьоме
Шосте і сьоме зачала, від різних євангелістів, оповідають про Хресний шлях на Голгофу, знамення, що супроводжували, та Розп'яття Христа (Мк. 15, 16-32; Мф. 27, 34-54). Складно уявити, як понівечена Людина може не тільки нести власне знаряддя страти, але взагалі пересуватися. Скажімо, що це воістину Царський шлях, доступний лише справжньому Владиці всесвіту. Тут немає місця поневоленню славою, зневажливістю, владою, але це явно діє апогей свободи і любові.
Зачало восьме
Восьмий уривок найзворушливіший, бо розповідає нам про молитву Христа за розпинателів і каяття розсудливого розбійника (Лк. 23, 32-49). Ніхто й ніколи так не вчиняв, як Він – зазнаючи страшних мук, Спаситель продовжує любити Своє відпале і озвіріле творіння. Саме цей факт і переконав розбійника в тому, що перед ним справжній Господь, а не просто чергова обмовлена людина.
Зачало дев'яте
Дев'яте зачало продовжує розповідь про слова, сказані Христом на Хресті, і завершується Його Смертю (Ів. 19, 25-37). Все, сходження на Голгофу закінчилося, Спокута людства відбулась. У такі моменти кожен з нас відчуває свою причетність до того, що сталося, але й деяке полегшення – від того, що цією страшною ціною нам дарована надія на позбавлення від поганої нескінченності дії гріха.
Останні три зачала: десяте, одинадцяте та дванадцяте
Десятий, одинадцятий і дванадцятий коротенькі уривки є наче завершальною післямовою. Вони розповідають про зняття Тіла Спасителя з Хреста (Мк. 15, 43-47), Його погребіння (Ів. 19, 37-42) та приставлення варти до Гробу (Мф. 27, 62-66). Тут уже відчувається подих Великої Суботи – дивовижного за своєю Величчю, тишею та спокоєм дня. Страждання Христа скінчилися, пекло починає трясти від Його душі, що спускається туди для проповіді, а попереду чекає радість Воскресіння.
Проте поки що поспішати не треба. Постараємося якнайдовше зберегти пам'ять про Хресну Пасху, щоб своїми пороками самим не зраджувати і не розпинати нашого Спасителя..
