Троянда на її могилі розквітала навіть у морози
Продовжуємо серію публікацій про сучасних нам подвижників. Сьогоднішній матеріал присвячений пам'яті преподобносповідниці Анни Срезневської (Столярової) (1895-1958).
Якби хтось побачив у храмі матушку Анну, то навряд чи б чимось виділив її серед таких самих, як вона, стареньких зігнутих бабусь, що смиренно моляться Богу. Їх чимало було в той час, жінок у білих хусточках, хто витримав голод і холод воєнних років, хто страждав за віру, вмирав щодня за Христа. Схимонахиня Анна була однією з обраних воїнів Христових.
Тринадцять років каторжних робіт перенесла вона у виправно-трудових таборах Казахстану, Камчатки, Далекого Сходу, Сибіру. Жорстокі наглядачі та кримінальники упокорювалися перед її лагідністю. Перший термін, три роки таборів, матушка Анна отримала в 1931 році. Тоді їй було тридцять шість років. З сімнадцяти років вона була вже в чернецтві, прийнявши постриг в Ольховському монастирі Рязанської єпархії. Після закриття монастиря в 1920 році вона переселилася в село Срезнево, що знаходилось неподалік місця, де вона народилась. Там вона стала однією з хранительок чудотворного образу Божої Матері «Споручниця грішних», принесеного старцем Філаретом (Пронським) до Казанського храму. Трохи пізніше матушку разом з ігуменом Філаретом і настоятелем храму отцем Сергієм (Сорокіним) заарештували і звинуватили в антидержавній змові.
Пройдуть роки, і здивовані свідки бачитимуть, як матушка Анна розмовляє з кимось незримим. Це буде Матір Божа, Яка являлася їй та говорила про якісь Небесні таємниці. Але не тільки Богородиця відвідувала її. Коли в 1937 році сповідницю засудили вже до десяти років таборів за те, що вона як і раніше виконувала свої чернечі обітниці, вірила в Бога і ходила до храму, вона вже не сподівалась повернутися додому. І дійсно, роки каторжної праці вкрай підірвали її здоров'я, що аж смертельна хвороба прикувала її до ліжка.
З сусіднього барака покликали священника посповідати подвижницю і прочитати над нею відхідну молитву. Батюшка виявився прозорливим, він передбачив матушці, що вона ще послужить Богородиці і помре на руках у дівчини Марії.
З сусіднього барака покликали священника, щоб він востаннє перед смертю посповідував подвижницю і прочитав над нею відхідну молитву. Батюшка виявився прозорливим і передбачив матушці, що вона ще послужить Богородиці і вмиратиме на руках у дівчини Марії. Так і сталося, хвороба відступила. Але коли закінчився термін ув'язнення, начальник табору не захотів відпускати черницю додому, бо вона йому була потрібна як прислуга для його дружини та дітей. Він знав ангельський характер ув'язненої Анни та ні за що не хотів з нею розлучатися. Дивом у матушки зберігся паперовий образок великомучениці Варвари. Вдень подвижниця сумлінно й смиренно працювала на родину начальника табору, а ночами молилась. Господь випробовував терпіння своєї обраниці. Так у працях і молитвах минуло ще три роки.
Одного разу вона відчула, що її плеча хтось торкнувся. Матушка обернулася й побачила в неземному сяйві великомученицю Варвару, яка її заспокоїла та сказала, що скоро вона знову буде у Срезневі біля чудотворного образу. Так все й сталося. Начальника табору заарештували, а матушку Анну відправили додому. До цього часу вона вже мала дари прозорливості, зцілень і розсудливості.
Повернулась вона до Срезнева в 1950 році. Знову оселилась у сторожці, стала псаломницею і співала на кліросі. Після війни біля срезневського храму оселилося багато черниць, і матушка Анна стала як настоятелька маленького монастиря. Вона встановила серед цих насельниць монастирський статут. Вони ходили хресною ходою навколо храму, читаючи Богородичне правило, ночами уклінно молилися. В усьому була строгість і водночас справжня християнська любов.
У навколишніх селах матушку шанували за святу, і вона дійсно була такою. Вона не раз уночі бачила ангелів, що молилися біля чудотворного образу Богородиці, споглядала Матір Божу і святих.
Особливу любов матушка мала до дітей, які приходили в храм помолитись. Вона шила одяг не лише самим діткам, але навіть їхнім лялькам. У навколишніх селах матушку шанували за святу, і вона дійсно була такою. Вона не раз уночі бачила ангелів, що молилися біля чудотворного образу Богородиці, споглядала Матір Божу і святих.
Зустріла вона на своєму життєвому шляху й дівчину Марію (схимонахиню Маріамну), про яку їй передбачив у таборі священник. Племінниця цієї схимниці згадувала свої дитячі роки: «Щодня матушка Анна ходила навколо храму, взявши мене за ручку, і 150 разів співала Богородице Діво, радуйся. Вона навчила мене першій молитві. Була дуже співчутливою, людиною ангельського життя, мала незвичайну притяжну силу. Матушка вишивала, шила, ковдри стьобала, і навіть зі мною в ляльки грала. Душа та лик у неї були ангельськими, вона дбала про всіх. Коли ми їхали, вона дарувала нам рукавиці, шкарпеточки, обов'язково клала щось солоденьке».
Вісім років прожила матушка після звільнення з ув'язнення. Ці роки теж були для неї непростими. Влада не забувала про «антирадянський елемент», роблячи все, щоб якомога сильніше поранити її святу душу. Всі образи вона зносила смиренно.
Захворіла матушка Анна раптово. У неї виявили рак стравоходу. Вмирала вона важко, голодною смертю упродовж трьох місяців. У цей же час прийняла схиму. Як і було їй передбачено, вмирала страждалиця на руках у дівчини Марії. Коли оточуючим здалося, що вона вже померла, раптом матушка піднялась і широко розкритими очима звернулася вгору, і, тихо посміхаючись, прошепотіла: «Я бачу, бачу!..»
Померла схимонахиня Анна 23 грудня 1958 року. Зарахована до лику новомучеників і сповідників Церкви визначенням Священного Синоду від 7 травня 2003 року.
Після смерті матушка неодноразово втішала біля своєї могилки Марію, що плакала. Нині мощі преподобносповідниці Анни перебувають в Казанському храмі села, де вона подвизалась. Незадовго до того, як прийняли рішення підняти її останки та перенести до раки, на троянді, яка росла на її могилі, 21 вересня, в день Різдва Божої Матері, з'явилося три бутони. Два з них зів'яли одразу як вдарили морози, а третій не лише вистояв, а й навіть розцвів. Ця троянда не в'янула до 29 жовтня, попри те, що на дворі був мороз. Готуючи могилку до підняття мощей, цю квітку довелося зрізати, але пам'ять про це диво живе досі.
Преподобна матушка Анна, моли Бога про нас!
