Вірний до кінця: життя і смерть досконалого єпископа Іоанна Златоуста
26 листопада Православна Церква святкує день пам’яті святителя Іоанна Златоуста. Користуючись нагодою, згадаємо за що і як постраждав святитель Іоанн Златоуст.
Немає серед православних християн таких, хто не чув би про святителя Іоанна Златоуста. Його ім’я відоме нам переважно через авторство літургії, але лише невелика кількість людей хоч трохи знайома з його працями та подробицями біографії. Життєвий шлях святителя сповнений драматизму та різних випробувань. Викласти його в рамках невеликої публікації неможливо, тому сьогодні зосередимося на його служінні на Константинопольській кафедрі, засудженні та блаженній кончині.
Святитель Іоанн Златоуст походив зі знатного сирійського роду. Народився він в Антіохії, тут же згодом і став єпископом. У 396 році вмирає імператор Феодосій Великий, і смерть його забирає з собою колишню велич Римської імперії. Імператор розумів, що двоє його ще досить молодих синів не здатні керувати великою державою на належному рівні. Тому Феодосій ще за життя розділив імперію: Гонорію дісталася західна частина, Аркадію – східна. Однак і на цих уламках брати були лише «весільними генералами». Насправді державою управляли їх наближені: на заході – воєначальник Стиліхон, на сході – царедворець Євтропій.
Коли помер Константинопольський архієпископ Нектарій, який проживав у східній частині розділеної імперії, виникло досить складне питання про його наступника. Імператора Аркадія тоді знову врятував царедворець Євтропій, який вказав на відомого вже тоді антиохійського єпископа і проповідника.
Призначення на кафедру
Святитель Іоанн Златоуст не хотів кидати паству, та й сам народ міг підняти бунт, бо не хотів відпускати свого пастиря. Тому святителя було відведено до Константинополя хитрістю. Вдаючись до Божого промислу, святитель зрештою змирився і став на чолі призначеної йому кафедри.
На момент приїзду до столиці святителя Іоанна церковне життя тут занепадало. Ще святителю Григорію Богослову доводилося служити в будинковому храмі, оскільки всі інші храми були зайняті аріанами. Його наступник – згаданий Нектарій – був людиною благочестивою, але не мав необхідних рис характеру для рішучої боротьби з гріхами інших. В Антіохії з моральністю теж не все було в порядку, але пристрасті, здебільшого, вирували серед мирян, тоді як у столиці до пороків і насолод вдавалося саме духовенство, що не могло не засмутити святителя Іоанна, який прийняв кафедру.
Як і слід було очікувати, з моменту призначення нового архієпископа численний народ стікався до храмів для слухання знаменитого проповідника. На красномовство святителя люди реагували досить бурхливо та галасливо. Іоанн Златоуст зрозумів, що це пов’язано з тим, що слово його не проникає в огрубілі серця константинопольських християн, їх більше займає краса і стрункість мови, ніж її зміст. Як не намагався святитель достукатися до сердець константинопольських християн, прогрес був мінімальним. І тоді він зрозумів, що чим жорстокішою і розбещенішою є паства, тим суворішим, насамперед до себе, має бути пастир.
Розкіш
Тоді столиця, особливо двір імператора, потопала в розкоші. Таку важливу і, як би сьогодні сказали, статусну людину, як архієпископ, запрошували на всілякі засідання, бенкети та свята. Проте святитель Іоанн навідріз відмовився брати участь у подібних заходах. Він жив як самітник, харчувався максимально скромно, що дозволило й так чималий церковний бюджет ще збільшити. Усі доступні йому кошти владика спрямовував на благодійність, не забуваючи принагідно викривати жадібність, скупість і розбещеність багатіїв і можновладців:
«Така шалена розкіш, – казав він, – непристойна християнам. Навіщо, скажи мені, ти носиш шовковий одяг, їздиш на золотозбруйних конях і прикрашених лошаках? Лошак прикрашається знизу; золото лежить на покривалі його; безсловесні лошаки носять коштовності, маючи золоту вуздечку; безсловесні лошаки прикрашаються, а бідний, стомлений голодом, стоїть біля твоїх дверей, і Христос мучиться голодом! О, крайнє безумство! Яке виправдання, яке прощення отримаєш ти, Христос стоїть перед твоїми дверима у вигляді бідного, а ти не рушаєш?».
Розваги
Ще одним пороком, з яким боровся святитель Іоанн, були театри та різні видовища (тут спокійно можна проводити аналогію із сучасністю). Доходило до того, що задля вистави християнський народ пропускав навіть богослужіння у храмі. Тут викривальне слово константинопольського владики все ж таки знаходило відгук у серцях, і для нього великою втіхою був той факт, що люди щиро каялися в нерозумному захопленні.
Зло пустило глибоке коріння серед столичного народу, але ревність, неупередженість, щирість і красномовство Іоанна Златоуста все ж таки принесли свій плід, і його паства потихеньку почала очищатися від пороків, що в’їлися в душі.
Право на надання притулку
Знаменитий константинопольський владика також дуже дбайливо охороняв права Церкви, одним із яких було право надання притулку знедоленим та гнаним владою. Саме на нього зазіхнув євнух Євтропій, який досяг великої могутності і прагнув самостійно розправлятися з усіма своїми недоброзичливцями. Він таки продавив необхідне йому рішення і, всупереч позиції святителя Іоанна, Церкву позбавили права надавати притулок.
Однак минуло трохи часу, і сам Євтропій, який образив імператрицю Євдоксію, втратив вподобання Аркадія. Коли Євдоксія вимагала його страти, то за нещасного євнуха заступився не хто інший, як Іоанн Златоуст, сказавши, що вбити Євтропія він дозволить лише після того, як уб’ють його самого. Цей випадок як ніякий інший показав ту владу та авторитет, які мав константинопольський владика.
Заздрість
Як ми розуміємо, така діяльність святителя Іоанна не могла не дратувати всіх, хто не хотів прислухатися до викривального слова та змінюватися. Ще однією особливістю служіння владики була турбота про виправлення порочних звичаїв єпископів Малої Азії. Викриті у зловживаннях і неправді, вони розпочали масштабну кампанію з очорнення імені Іоанна Златоуста. Звинувачення полягали в нібито незаконному вторгненні в чужі єпархії та різних жорстокостях.
До незадоволених сластолюбців приєдналися ще й заздрісники. Столичне духовенство, що звикло жити з надлишком за колишнього патріарха, також дедалі більше набиралося невдоволення. Зокрема, їм не подобалося, що багатих людей святитель закликав роздавати маєток жебракам, а не переписувати на священнослужителів.
Наклеп
Містом поповзли зовсім безглузді чутки і відверті наклепи на святителя. Його звинувачували і в людиноугодництві, і в жорстокості, і в нелюдимості, і в бажанні таємно привласнити багатства собі, і в підбуренні нижчих соціальних класів до бунту і ще багато в чому. Все це призвело до охолодження і самої імператриці Євдоксії до владики Іоанна. Більше того, вона не могла не відчувати, що його викривальні проповіді відносяться і до неї самої, яка звикла проводити життя в розкоші та розбещеності, що давало згубний приклад її підлеглим.
Суд
Хмари над особою святителя Іоанна згущувалися, і наступні події призвели до сумних наслідків. Гнані Олександрійським патріархом Феофілом та обвинувачені в оригенізмі так звані Довгі брати – вчені ченці з Нітрійської пустелі, отримали притулок у столиці під заступництвом святителя та імператорського подружжя. У результаті в Константинополі скликається собор для суду над Феофілом, у якому мав головувати Златоуст.
Для свого захисту олександрійський патріарх вирушає до столиці суходолом, попутно збираючи собі прихильників із числа незадоволених святителем. Сам же владика Іоанн відмовляється очолити суд над іншим патріархом, не вважаючи це своїм правом. У результаті собор 403 року, через місце його проведення названий «собор під Дубом», очолює Феофіл, а Златоуст опиняється на лаві підсудних.
Проти константинопольського патріарха було висунуто цілих 29 звинувачень, а 12 із 13 зборів собору були присвячені розгляду «злочинів» владики. Сам же святитель Іоанн з’явитися на собор відмовився.
Собор виносить одностайне рішення про скинення Златоуста. Деякі дослідники вважають, що члени собору навіть підштовхували імператора Аркадія до страти святителя, ніби так і належить чинити з презирниками царської гідності.
Успіння
Заарештували святителя Іоанна прямо під час Великоднього богослужіння 404 року. Спочатку його утримували під домашнім арештом, потім заслали до Віфінії, а потім у Кукуз – невелике містечко у Вірменії. Вороги Златоуста не могли ніяк заспокоїтись і зажадали від імператора переведення владики на інше місце заслання – у Пітіунт, що на східному узбережжі Чорного моря. Знесилений випробуваннями святитель так і не досягнув пункту свого призначення. Він спочив у дорозі у 407 році. За переказами, його останніми словами були: «Слава Богу за все».
* * *
За всіх часів такі владики, як святитель Іоанн Златоуст – велика рідкість. Але Бог милостивий, а отже, незважаючи ні на що, Церква ніколи не буде залишена без таких ревних, освічених, щирих, чесних і сміливих пастирів.
Святителю отче наш Іоанне Златоусте, моли Бога за нас і про наших пастирів благих!