Вечері любові: трохи про агапи минулого і сьогодення
Багато хто з нас не раз чув слово «агапа». Можливо, навіть хтось має загальне уявлення, що це. Але ця тема вельми не проста, а тому поговоримо про неї докладніше.
Ага́па (від грец. ἀγάπη – «любов») або вечеря любові у I–V століттях н. е. – вечірні або нічні збори християн для молитви, причастя та вживання їжі у спогад Ісуса Христа. Це сухе визначення поняття агап. А щоб зрозуміти суть і причини виникнення агап, потрібно знати, чим жили перші християни відразу після Вознесіння Христа.
Це був час есхатологічних* надій. Той, хто став членом Церкви, справді перероджувався: зневіра і малодушність залишали його, він повністю прямував до піднесеного. Християни щиро чекали на швидке Друге Пришестя Спасителя. Вони, на відміну від нас із вами, найреальнішим чином відчували себе громадянами Нового Єрусалима, членами Царства не від цього світу. При цьому перші християни відмовлялися приймати ідею хоч якогось прагнення до земного світу, тому вся їхня діяльність переважно мала два яскраво виражені напрямки: служіння Богу і служіння ближньому. Вираженням цих устремлінь і стали звані вечері любові чи агапи, центральне положення в яких займало звершення Євхаристії.
Перші свідчення про агапи ми можемо зустріти на станицях Нового Завіту: «Вони постійно перебували у вченні Апостолів, у спілкуванні та переломленні хліба та в молитвах», – пише апостол Лука (Дії 2, 42). Трохи пізніше апостол Павел вже докоряє деяких членів коринфської громади за зловживання: «Далі, ви збираєтеся так, що це не означає їсти вечерю Господню; бо кожен поспішає, перш за інших, їсти свою їжу, так що інший буває голодний, а інший упивається. Хіба у вас немає осель на те, щоб їсти та пити?» (1 Кор. 11, 20-22). З цих слів видно, що метою цих зборів був не просто спільний прийом їжі, вгамувати голод і спрагу можна і вдома. Основною і головною метою вечері любові було саме згадане служіння Богу і ближньому.
Перші християни відмовлялися приймати ідею хоч якогось прагнення до земного світу, тому вся їхня діяльність переважно мала два яскраво виражені напрямки: служіння Богу та служіння ближньому.
Цей самий порок, що вкрався, у перших християн знаходить свій осуд і у апостола Іуди, який пише, що ті, хто зловживає своєю забезпеченістю, «бувають спокусою на ваших вечерях любові; бенкетуючи з вами, без страху утучнюють себе. Це безводні хмари, що носяться вітром; осінні дерева, безплідні, двічі померлі, видерті» (Іуд. 12). Є й інші місця Святого Письма, де йдеться про Євхаристичні зібрання і проблеми, що виникають на них, але в цілому проблема зрозуміла.
За межами Нового Завіту згадку про агапи знаходимо в такій писемній пам’ятці християнської давнини, як «Дідахе». У дев’ятому і десятому розділах цього твору поміщені слова євхаристичних молитов, що читалися на вечерях:
«Що ж стосується євхаристії, дякуйте так. Насамперед про чашу: Дякуємо Тобі, Отче наш, за святу лозу Давида, Отрока Твого, яку Ти явив нам через Ісуса, Отрока Твого. Тобі слава на віки! Щодо заломлюваного хліба: Дякуємо Тобі, Отче наш, за життя і знання, які Ти явив нам через Ісуса, Твого Отрока. Тобі слава на віки! – і трохи далі читаємо, – Після ж насичення дякуйте так: Дякуємо Тобі, Отче Святий, за святе ім’я Твоє, яке Ти вселив у серцях наших, і за ведення і віру, і безсмертя, які Ти явив нам через Ісуса, Твого Отрока; Тобі слава на віки».
Ще варто сказати про один цікавий факт. Сьогодні християни причащаються натщесерце. А ось на агапах споживання Тіла і Крові Христових спочатку відбувалося після вечері. Але була ще й інша практика, коли спочатку християни причащалися Тіла, потім їли і в кінці трапези споживали Кров Господню. Свідченням цього є, наприклад, послідування хрещальної літургії священномученика Іполита Римського, за яким новохрещені долучалися Тіла, потім пили воду, їли молоко і мед, і потім – Кров.
Звичай завжди натщесерце приступати до таїнства Євхаристії утвердився до другої половини II століття, а ось формально він був закріплений лише постановами Гіппонського та Карфагенського соборів, відповідно, 393 та 419 рр. У результаті християни стали проводити трапези після Причастя, хоча в деяких громадах Олександрійської Церкви споживання вечері до Євхаристії зберігалося аж до V століття.
Споживання Тіла і Крові Христових спочатку відбувалося після вечері. Але була ще й інша практика, коли спочатку християни причащалися Тіла, потім їли і в кінці трапези споживали Кров Господню.
У апокрифічних «Діяннях Фоми», датованих III століттям, поняття агапи і Євхаристії вже різняться, тобто на той час агапи виділяються як окремий чин. Часом звершення Євхаристії все частіше стає ранок, хоча вечірні літургії все одно залишаються, про що свідчить навіть сучасний Типікон. А ось вечері любові, як і раніше, проводяться при заході сонця. З творів священномучеників Кипріана Карфагенського, Іполита Римського, а також Орігена і Климента Олександрійського ми дізнаємося, що агапи влаштовувалися в неділю за участю всіх членів громади і під головуванням єпископа. Головною їхньою метою було спілкування християн та допомога бідним.
Також треба сказати, що у II-III століттях формується два нових види агап: поминальні та благодійні. Перші відбувалися на гробницях мучеників як спогад про їхній подвиг. Детальний опис цих трапез міститься, наприклад, у такій ранньохристиянській писемній пам’ятці, як «Діяння апостола Іоанна».
У Климента Олександрійського знаходимо критику такого роду зборів, як наслідування язичницьким традиціям, які він називає «посвяченою демонам трапезою». Однак його наступник на посаді олександрійської школи Оріген пише про поминальні трапези наступне: «Ми звершуємо пам’ять святих і отців наших; також вшановуємо пам’ять друзів, що вмирають у вірі, як радіючи про їхній упокій, так і самим собі просячи праведної смерті у вірі... щоб святкування наше служило у спогад і упокій душі, пам’ять якої відбувається, а для нас перед лицем Бога було ароматним запахом».
Поминальні агапи зовсім були не схожі на те неподобство, яке сьогодні народ влаштовує на цвинтарях.
Поминальні агапи зовсім були не схожі на те неподобство, яке сьогодні народ влаштовує на цвинтарях. Блаженний Августин згадує, що все обмежувалося вживанням невеликої кількості їжі та вина, інші продукти віддавали жебракам. Найважливіше – це те, що з поминальних агап розвинулися два види богослужіння: на честь святих та заупокійні чини.
На вечерях любові завжди було місце для благодійності, проте другий із зазначених видів агап мав свої особливості. Тут йдеться про те, що окремі багаті християни на власні кошти спеціально влаштовували благодійні трапези для харчування незаможних членів громади. Найчастіше це були вдови. При цьому участь у вечері самого благодійника була необов’язковою. Зазвичай, заможні християни намагалися залишитися невпізнаними, щоб їх доброчесність не викликала похвали у людей.
Поступово зловживання на агапах почали набирати все більшої сили. Це і обжерливість, і непомірність у споживанні вина, і крики, і багатослівність, і сміх. Почасти ці пороки християн спричинили звинувачення їх з боку язичків у аморальності. У результаті вже святитель Іоанн Златоуст говорить про агапи зі зневагою, а святитель Амвросій Медіоланський цей термін вживає для позначення чесноти милосердя до бідних.
До середини IV століття агапи втрачають своє значення. З кінця V століття вже немає жодних свідчень існування агап на християнському Сході, проте деякі дослідники за непрямими ознаками припускають, що ця традиція зберігалася в деяких селах принаймні ще протягом ста років.
Розмірковуючи сьогодні про агапи, ми з теплотою згадуємо християнську давнину, але нам ніхто не заважає відроджувати їх у зручному для нас вигляді. Звичайно, про звершення Євхаристії тут не може бути й мови, але ось спілкування християн однієї громади, спільні благодійні проекти – чудова можливість стати ближчими один до одного і допомогти тим, хто реально цього потребує.
* Есхатоло́гія – система релігійних поглядів та уявлень про кінець історії, спокуту та потойбічне життя, про долю Всесвіту та його перехід у якісно новий стан.
