Сотник Лонгін: із Богом неможливе стає можливим
29 жовтня Церква вшановує пам'ять мученика Лонгіна сотника.
Крім апостола Іоанна Богослова і Богородиці, найчастіше біля підніжжя розп'ятого Спасителя зображують сотника Лонгіна. Що ми насправді знаємо про нього, крім епізодичної згадки в Євангелії?
Якщо ми уважно читали Євангеліє, то повинні згадати, що імена воїнів, що стояли при Хресті, не названі. Більше того, і в творах Отців Церкви ми цього не зустрінемо. Хоча по правді кажучи, це аж ніяк не означає, що в перші століття християнства сотника не шанували. Наприклад, святитель Григорій Ніський писав, що мешканці Єрусалиму особливо вшановують апостола Якова, жителі Криту – апостола Тита, жителі Месопотамії – апостола Фому, тоді як каппадокійці – «сотника, який при Страстях визнавав Божественність Господа».
Сотник у грецькій традиції
Перша згадка імені Лонгін ми зустрічаємо в «Діяннях Пілата» – основної частини апокрифічного «Євангелія від Никодима», що датується початком V століття. Причому ім'я належить тут не сотнику, а воїну, що проколов списом ребро Спасителя. Надалі шанування сотника Лонгіна відрізнялось у залежності від регіону, культурних і національних особливостей, тому потрібно розглянути кожен аспект окремо.
Почнемо з греків, куди ж без них. Власне, саме грецька традиція щільно зв'язує ім'я Лонгін із сотником, який стояв біля Хреста. Основні свідчення життя нам розкриває найдавніша письмова пам'ятка «Мучеництво Лонгіна Сотника». Довгий час його авторство приписували преподобному Ісихію Єрусалимському, оскільки ім'ям Ісихій і підписано даний твір. Таким чином, датували пам'ятку V століттям.
Проте подальші дослідження показали, що «Мучеництво» склали або в Каппадокії, або в Єрусалимі в VI-VII століттях. Саме тут можна прочитати, як за наказом Пілата Лонгін перебував при Хресті, як він жахнувся темряви і землетрусу, як сповідав Христа Сином Божим, а потім сторожував і труну з тілом Спасителя і був свідком Його Воскресіння.
Вороги Христа у вигляді іудейських законовчителів намагалися підкупом змусити Лонгіна мовчати, але він від того виявив ще більше ревнощів у свідченні про здобуту віру. Святитель Григорій Ніський пише про нього як про просвітника Каппадокії, оскільки згідно з Переказами, і «Мучеництвами», Лонгін прийняв хрещення з рук апостолів і разом з двома товаришами, що увірували, залишив службу і вирушив із проповіддю в Каппадокію.
Навіть на такій досить пристойній відстані місія сотника не давала юдейським старійшинам спокою. Вони довго не знали, як його погубити, бо на ньому не було ніякої очевидної провини. Тоді вони зважилися обмовити Лонгіна перед Пілатом, що він, мовляв, самовільно залишив службу, відмовляється підкорятися римській владі і підбиває до цього народ Каппадокії.
Вороги Христа у виглдяі іудейських законовчителів намагалися підкупом змусити Лонгіна мовчати, але він від того виявив ще більше ревнощів у свідченні про здобуту віру.
З цими лжесвідченнями Пілат написав листа імператорові Тиберію, а іудеї підкріпили його солідною сумою золота. Цезар наказав стратити сотника. Пілат відправив за ним своїх воїнів, також наказуючи вбити й двох його товаришів.
Заздалегідь сповіщений ангелом про справжні цілі прибулих в Каппадокію воїнів, Лонгін гостинно прийняв їх у своєму домі, а на ранок відкрив, що він той, кого вони повинні стратити. Воїни відмовилися виконати задумане, однак сотник все-таки умовив їх закінчити почате і добровільно поклав голову під меч.
У жодній із редакцій «Мучеництва» ми не зустрінемо ототожнення сотника Лонгіна з воїном, що проколов списом ребро Христа. Ще одне досить пізнє письмове грецьке апокрифічне джерело під назвою «Листи Пілата до Ірода Антипи» розповідає, як, повіривши у Спасителя, дружина Пілата Прокла разом із сотником Лонгіном і ще 12-ма воїнами, свідками Воскресіння, вирушили з проповіддю в недалеку Галілею. Перші відомості про існування храмів в ім'я Лонгіна сотника відносяться до XII століття.
Лонгін і руські князі
Перенесемося тепер на Русь. Наші предки дізналися про Лонгіна завдяки дещо скороченому перекладу «Мучеництва» слов'янською мовою, однак цим шанування сотника не обмежилося.
В Іпатіївському літописі читаємо, як в 1217 році «прийшов єпископ Полотський із Царгорода до великого князя Костянтина, що знав його любов... до божественної церковної будівлі, до святих ікон і мощей святих... приніс йому деяку частину від пристрастей від Господніх і мощі святого Логіна, мученика сотника, святі його обидві руки і мощі святої Марія Магдалини».
Мова тут про місто Володимир та князя Костянтина Всеволодовича, сина Всеволода Велике Гніздо. Раку з мощами Лонгіна урочисто поклали в соборі Вознесенського монастиря, розташованому біля «Золотих воріт» міста.
Наступна важлива подія історії Русі, пов'язана з ім'ям сотника, відбулася в 1415 році. У дружини великого князя Василя Дмитровича були важкі пологи, і вона ніяк не могла розродитися. Коли князь попросив молитов у місцевого прозорливого старця, той велів молитися Лонгіну. Виконавши наказ, Василь Дмитрович благополучно дочекався здорового спадкоємця.
Відтоді сотника Лонгіна стали шанувати покровителем династій московських правителів, яким він і залишався до останнього імператора Миколи Романова і його сім'ї.
Вірменський слід
Вельми цікава традиція вшанування сотника Лонгіна у вірмен. Тут його шанують як мученика, а день його пам'яті святкують разом із днем пам'яті Йосифа Обручника, Йосифа Аримафейського, праведного Лазаря та його сестер.
Згадки про Лонгіна у вірменській літературі дуже різноманітні. Вона увібрала в себе як розглянуті грецькі свідчення, так і латинські, у яких міститься ототожнення сотника з воїном, що пронизав ребро Христа. Звідси виникає плутанина в житійних відомостях різних вірменських текстових пам'яток.
Воїни відмовилися виконати задумане, однак сотник все-таки умовив їх закінчити почате і добровільно поклав голову під меч.
Але, мабуть, найважливіше, що в усіх оповіданнях головний акцент ставиться не на історично достовірних свідченнях, а на тому, що Лонгін став християнином і вірним рабом Божим.
Серед кількох списів сотника один зберігається й у Вірменії, причому місцевий переказ говорить, що його туди приніс не хто інший, як апостол Тадей. Ця розповідь може бути цілком правдивою, бо в «Мучеництві святого апостола Фадея» можна знайти такі відомості. Разом з апостолом Варфоломієм вони дійсно проповідували у Вірменії, а спис їм передав апостол Петро.
* * *
Існує своя традиція шанування сотника Лонгіна і в Сирії. У XIII столітті Соломон, митрополит Басрський, склав збірник апокрифічних біблійних переказів «Книга бджоли», згідно з якою Лонгін був тією людиною, яку Спаситель зцілив біля купелі Віфезда, але який згодом обплював і вдарив по щоці Христа під час Його тортур.
У деяких пізньосирійських джерелах, таких як мартиролог Раббана Сліби, можна побачити перегуки зі свідченнями в згаданих «Листах Пілата до Ірода Антипи», тому що тут місцем мученицької кончини Лонгіна названий Єрусалим.
Ось так і донині в багатьох народних традиціях християни благоговійно зберігають пам'ять про сотника Лонгіна. Різні джерела нерідко дають суперечливі свідчення про його життя, але ж не це головне. Найважливіше, як було зазначено у вірмен, що воїн, який фактично виступив катом Христа, зміг покаятися і кардинально змінити своє життя.
Господь прийняв його покаяння, і тепер він усеред людей, що досягли святості. Це, як і з розсудливим розбійником, ще один приклад того, як із Богом людина може досягти того, що в іншій ситуації здається просто неможливим.
