Блаженна Катерина: «Треба підставляти свою шкіру, а не чужу»
Сьогоднішня наша розповідь про одну з стариць Пюхтицького Успенського монастиря, який був заснований у 1891 році з благословення святого Іоанна Кронштадтського.
Отець Іоанн Кронштадтський часто говорив своїм духовним чадам: «Ідіть до Пюхтиці, там три сходинки до Царства Небесного. Цілуйте цю землю, вона освячена пришестям Божої Матері». Пюхтицький Успенський монастир був єдиним жіночим монастирем на території колишнього СРСР, який в роки безвір’я залишався відкритим. У ньому трудилися як прославлені, так і маловідомі святі. Однією з таких стариць була блаженна матінка Катерина (Малкова-Паніна) (1891-1968).
Народилася майбутня свята в 1889 році у Фінляндії в фортеці Свеаборг у сім’ї військового інженера Василя Васильовича Малкова-Паніна. Її батько був в той час одним з найвідоміших і талановитих архітекторів військових укріплень. Мама Катерини, Катерина Костянтинівна, була дочкою купця першої гільдії, великого промисловця і власника паперової фабрики, Костянтина Петровича Печаткіна.
Всього в родині Малкова-Паніна було шість дітей, і всіх їх готували до світського життя. На початку століття Катерина закінчила Бестужевські курси, після закінчення яких працювала в ентомологічному товаристві. Перша світова війна змінила долі багатьох людей. Катерина Паніна залишила роботу, вступила на курси сестер милосердя і по їх закінченні перевелася в летючий загін Георгіївської громади, сестри якого виносили поранених солдатів з поля бою на власних руках. Зіткнувшись віч-на-віч з позамежними людськими стражданнями, Катерина раз і назавжди зрозуміла ціну людського життя, і те, що тільки Бог може бути опорою і надією людині в цій юдолі печалі і сліз.
Війна позначилася на здоров’ї Катерини. Оговтавшись від важкої тривалої хвороби, вона найнялася в служниці до одних заможних людей, які жили в селі під Петербургом. Вона хотіла привчити себе до важкої фізичної праці перед тим, як відправитися жити в монастир. Благодать Божа вже тоді спочивала на майбутній стариці.
Коли дівчина Катерина тридцяти трьох років від роду підійшла до воріт монастиря, де Бог їй судив провести залишок життя, біля входу в обитель вона зустріла групу послушниць, які йшли на польові роботи. Ті стали насміхатися над капелюшком, який був у неї на голові. Катерина підійшла до однієї з послушниць і натягнула свій капелюх на її голову зі словами: «Мені він більше не потрібний, а ось тобі знадобиться», що і збулося надалі – ця послушниця повернулася в світ.
Зіткнувшись віч-на-віч з позамежними людськими стражданнями, Катерина раз і назавжди зрозуміла ціну людського життя, і те, що тільки Бог може бути опорою і надією людині в цій юдолі печалі і сліз.
У число насельниць Пюхтицького монастиря Катерина була прийнята в липні 1922 року. З перших днів перебування в обителі нова послушниця стала поводитися трохи дивно. Часто ходила боса або в панчохах, найчастіше в тапках, зшитих із сукна. У монастирі їй давали чоботи, але блаженна завжди дарувала їх. Взимку одягала валянки, але не обшиті шкірою.
Одного разу в сувору зиму Катерина йшла в тапках по двору монастиря. Одна сестра, побачивши її в такому вигляді, зглянулася над нею і запропонувала:
– Мати Катерина, можна я Вам валянки дам?
Та зупинилася і подивилася на неї пильно.
– Ну що ж, можна, – сказала вона і, відійшовши трохи, обернулася і запитала – А вони не обшиті шкірою?
– Задники обшиті.
– Не візьму!
– Чому?
– Тому що треба підставляти свою шкіру, а не чужу.
Всі роботи і послухи матінка виконувала старанно. При цьому часто говорила якусь, на перший погляд, нісенітницю. А з часом люди стали помічати, що в цих нескладних розмовах матінки часто переховувався якийсь таємний сенс, а іноді і явні пророцтва.
З часом люди стали помічати, що в цих нескладних розмовах матінки часто переховувався якийсь таємний сенс, а іноді і явні пророцтва.
Подвижниця часто йшла в ліс і довго не поверталася. Весь цей час вона, нічого не куштуючи, проводила в пості і молитві. «Новий стиль» богослужіння, який стала вводити в Пюхтицькому монастирі влада Естонії під впливом Константинопольського Патріарха, блаженна не прийняла і відразу ж йому заперечила.
Коли почалася Велика Вітчизняна війна, Катерина пішла додому доглядати за хворими і старими батьками, які жили в Талліні. У 1942 році вона поховала матір, а в 1947 році – батька. Після цього матінка знову повернулася в монастир і, за одкровенням Святого Духа, взяла на себе хрест старецтва і юродства.
Одягалася блаженна химерно і дивно, теплого одягу ніколи, навіть у люті зимові холоди, не носила. Ночами, як правило, молилася. Черницям благословляла жити просто, ніколи нікого не засуджувати. Казала, що гордість – поглинач всіх чеснот. Вчила стариця і ощадливості, вона сама ставилася з благоговінням до всього, що дарував Господь, зокрема так говорила навіть про воду: «За кожну краплю відповісте».
Коли матінка передбачала, що хтось із монахинь повинен скоро померти, то накладала на себе строгий піст.
Згодом в обитель стало приїжджати дуже багато народу для того, щоб порадитися зі старицею, попросити її молитов і благословення. З тими, хто приходив до неї, мати Катерина вела себе по-різному: з одними говорила алегорично, з іншими – просто, з деякими довго розмовляла, а інших відразу ж з гнівом випроваджувала. Стариці були відкриті людські душі, які вона читала, як книги. Незважаючи на те, що матінці несли чималі гроші, вона у себе не залишала ні копійки, відразу ж все роздавала.
З тими, хто приходив до неї, мати Катерина вела себе по-різному: з одними говорила алегорично, з іншими – просто, з деякими довго розмовляла, а інших відразу ж з гнівом випроваджувала. Стариці були відкриті людські душі, які вона читала, як книги.
Черниці монастиря запам’ятали матінку Катерину, як лагідну і милосердну старицю. За тих, хто її не любив або недоброзичливо до неї ставився, вона гаряче і з любов’ю молилася. Так одна з черниць з особливою злістю ставилася до стариці. Але коли вона вмирала в лікарні від гнійного апендициту, блаженна стала молитися за неї зі сльозами і закликала до цього черниць обителі: «Моліться! Моліться! Мати Л. вмирає! Вона не готова! Моліться...» За молитвами подвижниці ця черниця, на подив лікарів, одужала.
Далеко не всі сестри монастиря розуміли духовний подвиг матінки Катерини. Деякі її вважали просто божевільною і навіть наполягли на тому, щоб її відправили в психіатричну лікарню. Лікарі не визнали старицю психічно хворою, але в палаті її сильно побили біснуваті «хворі». Повернувшись в монастир, матушка оселилася в богадільні. Вночі вона йшла в поле молитися. А одного разу бачили, як матінка холодної січневої ночі, постеливши на сніг ковдру, до світанку молилася з піднятими вгору руками.
Ті, хто пам’ятав старицю, казали, що у неї були по-особливому виразні, по-дитячому чисті, спокійні, ласкаві, великі сірі очі. Є безліч свідчень того, як за молитвами подвижниці видужували безнадійно хворі люди. Досить було покласти на хворого хустку, яку носила на голові матінка Катерина, як недуга відступала.
За велике смирення, віру, простоту і незлостивість Бог дарував Своїй обраниці безліч дарів Святого Духа. У листі до однієї своєї духовної дочки блаженна Катерина писала: «Коли я віддала свій розум Господу – у мене серце стало широким-широким...» За багато років до подій стариця напророкувала владиці Алексію (Рідігеру), що він стане Патріархом. Завдяки своїй прозорливості, матінка врятувала життя багатьох людей, заздалегідь попередивши їх про небезпеку. Але не тільки майбутнє бачила стариця. Теперішнє вона також прозрівала в зовсім іншому світлі. Вона бачила спочилих святих, які входили в храм перед службою, спілкувалася зі спочилим праведним Іоанном Кронштадтським, говорила сестрам, що він і є справжній ігумен Пюхтицького монастиря. Не раз вона спостерігала, як цей праведник здійснює в храмі літургію разом з живими священнослужителями.
У листі до однієї своєї духовної дочки блаженна Катерина писала: «Коли я віддала свій розум Господу – у мене серце стало широким-широким...»
У квітні 1966 року архієпископом Талліннським і Естонським Алексієм, майбутнім Святішим Патріархом, у Пюхтицькому монастирі, келійно, в ігуменських покоях був здійснений постриг в мантію послушниці монастиря Катерини зі збереженням колишнього імені. Останні роки свого життя блаженна стариця дуже сильно хворіла і рідко виходила з дому, більше лежала. Але своє становище і хвороби вона терпіла покірливо і з вдячністю. Поруч з нею завжди були Євангеліє, Апостол і Псалтир, які вона часто читала.
5 травня 1968 року, в день святкування жон-мироносиць, матінку Катерину причастили Святих Христових Таїн востаннє. У її головах були покладені Казанський образ Божої Матері, постригальний хрест і свічка. З благословення настоятельки з собору принесли чудотворний образ Успіння Божої Матері і їм осяяли вмираючу. Сестри по черзі стали підходити прощатися. Двічі прочитали відхідну, після чого одна з сестер стала читати акафіст Казанській іконі Божої Матері. При читанні 13 кондака «О Всеоспівана Мати» черниця Катерина тихо померла.
У березні 2018 року Священний Синод Руської Православної Церкви ухвалив канонізувати черницю Катерину (Малкову-Паніну) для місцевого шанування в Пюхтицькому Успенському ставропігійному жіночому монастирі.
Моли Бога за нас, свята блаженна стариця Катерина!
