Матушка в поношеному платті та одній калоші бачила на багато років вперед
Сьогоднішній наш матеріал про сучасних нам святих присвячений пам'яті стариці Анастасії Карагандинської.
Життя схимонахині Анастасії (Шевеленко Анастасія Іванівна; 1888-1977), духовного чада старця Севастіана Карагандинського, дивує висотою свого подвигу і великою кількістю благодаті, дарованої їй Богом. Здається, що перед нашим внутрішнім зором проходить життя якоїсь давньої великої подвижниці. Але насправді мова йде про святу, яка є нашою сучасницею.
Народилася схимонахиня Анастасія в 1888 році в Вітебській губернії в родині шевця. Її батько пив, лаявся, вів потворний спосіб життя, а пізніше і зовсім загинув у п’яній бійці. Мати дівчинки залишилася сама з вісьмома дітьми на руках.
До навчання в школі майбутня стариця інтересу не проявляла. У вісім років пішла працювати на завод – мити посуд. Але таке життя її не влаштовувало. У своїй душі вона чула заклик Божий, що тягнув її на вузький шлях духовного подвигу. У вісімнадцять років Анастасія пішла з дому і почала вести мандрівничий спосіб життя. Ночувала в полі, в копиці сіна, і навіть в собачих будках. Для юної дівчини таке життя було не тільки важким, але і дуже небезпечним. Якось, побачивши красиву, струнку незнайомку, її стали переслідувати молоді хлопці. Анастасія висякалася в долоні і розмазала собі слиз по всьому обличчю. Це викликало огиду юнаків, і ті від неї відстали.
У вісімнадцять років Анастасія пішла з дому і почала вести мандрівничий спосіб життя. Ночувала в полі, в копиці сіна, і навіть в собачих будках.
Через деякий час вона пішла жити до своєї тітки, яка влаштувала її до одного фабриканта покоївкою. Але господар, побачивши красиву дівчину, став переслідувати її, домагаючись близькості. Довелося піти і з цієї роботи. Тітка влаштувала Анастасію в будинок до одного пана, який був духовним сином старця Амвросія Оптинського. Так Господь привів майбутню подвижницю до брами Оптиної пустині. Преподобний Анатолій Оптинський благословив дівчину йти в Полоцький монастир, де вона прийняла чернечий постриг.
До цього часу в Анастасії вже стали проявлятися певні духовні дари, значення яких вона ще й сама до кінця не розуміла. Одного разу на неї з незрозумілої причини озлилася одна з монастирських черниць. Ця матінка якось несла чайник з окропом. Сама не розуміючи чому, Анастасія кинулася до неї і, вирвавши чайник з рук, відкинула його в сторону. Монахиня після цього впала на коліна і стала просити вибачення. Виявляється, вона хотіла як би ненароком ошпарити Анастасію окропом.
Після двох років, проведених в монастирі, старець Анатолій Оптинський благословив матінку на подвиг юродства і мандрівництва. Безліч бід доводилося їй терпіти в цей час. Подвижницю переслідували, дражнили, одного разу в лісі двоє бандитів мало не вбили її. Якось під час своєї мандрівки Анастасія сильно захворіла і, насилу дійшовши до найближчого селища, стала втрачати свідомість у дверей якогось будинку. Раптом у неї відкрилися немов духовні очі, і вона побачила безліч бісів, які наближалися до неї, щоб розірвати її на частини. Але тут у неї замість рук стали виростати величезні сильні крила. Осінивши занепалих духів хрестом, вона, як вогнем, попалила всю силу ворожу так, що біси стали тікати від неї. Тільки один, найголовніший, не поспішав цього робити і злобно дивився на Анастасію.
Раптом у неї відкрилися немов духовні очі, і вона побачила безліч бісів, які наближалися до неї, щоб розірвати її на частини. Але тут у неї замість рук стали виростати величезні сильні крила.
Жалісливі господарі прихистили у себе подвижницю. Наступного дня Анастасія хотіла встати з ліжка, але, відчувши слабкість, впала на підлогу, знепритомнівши. І знову їй було видіння з духовного світу. Вона побачила Матір Божу і одного ченця (як вона пізніше дізналася, це був ігумен Павло (Батанов), майбутній духовний син старця Севастіана Карагандинського). Цікаво, що в той час, коли відбувалося це видіння, отець Павло ще не народився на світ.
Матушка Анастасія познайомилася з майбутнім старцем Севастіаном ще коли він був послушником у преподобного Нектарія Оптинського. Поведінка юродивої була дуже дивною навіть для бувалих Оптинських ченців. Ходила вона по монастирю в порваній червоній спідниці.
Якось під час всеношної подвижниця вхопила за руку ченця, який читав паремії, і пройшлася з ним до амвона. Під час хресного ходу на Преображення залізла на дерево і стала кидатися в духовенство яблуками. Одного разу послушник Севастіана натопив келію старця, а матінка Анастасія розкрила навстіж двері так, що не тільки вся келія охолола, але і снігу в неї намело по коліна. Але у всіх цих дивацтв було видно якесь особливе іносказання тих одкровень, які юродива отримувала від Бога. Господь нерідко відвідував Анастасію Своїми чудесами.
Якось гуляючи по лісі, вона наїлася ягід і дуже захотіла пити. Але води в неї не було. Раптом вона побачила, як поруч забило джерело з чистою прозорою і смачною водою. Напившись, вона захотіла на всю силу співати церковні гімни. Проспівавши кілька годин поспіль, Анастасія знову повернулася на те місце, де було джерело, але від нього не залишилося навіть сліду. З того часу подвижниця стала дуже красиво співати, хоча до цього у неї не було ніяких вокальних даних.
З молодості у неї була якась хронічна жіноча хвороба, яка завдавала їй великі страждання. Але преподобний Анатолій Оптинський сказав, що «це твої вериги», і матінка лікуватися не стала.
Коли почалися гоніння на Церкву, Анастасія дуже сильно захворіла. Матір Божа зримим чином вийшла зі своєї ікони (Анастасія бачила кіот порожнім) і сказала стариці, щоб та пила водохресну воду з просфорою. Після цього матінка стала одужувати. Набравшись сил, вона продовжила спосіб життя мандрівниці. Черниці після того, як більшовики закрили обителі, стали жити по приватних квартирах. В одну з таких квартир якось зайшла матінка Анастасія і сказала, щоб все йшли звідси. «Нема куди нам йти», – відповіли їй черниці. Тоді стариця взяла і перекинула самовар з окропом зі столу так, що вся вода вихлюпнулася на одну з черниць. На наступний день працівники ГПУ прийшли заарештовувати черниць і забрали всіх, крім тієї, яка була ошпарена окропом, що зберегло їй життя. Всіх заарештованих на наступний день розстріляли.
В Караганду матінка Анастасія потрапила в 40-х роках на запрошення старця Севастіана, коли той після відбуття свого строку оселився недалеко від місця ув’язнення. Матінка співала на криласі, жила в сторожці при заснованому старцем невеликому храмі Різдва Богородиці. Спала в ванні, де зберігався всяий мотлох.
Одягалася вона, як правило, дуже дивно. На одній нозі калоша, а на інший валянок. Влітку, бувало, ходила у валянках, а взимку в калошах. Плаття завжди носила брудні, на голові була хустка або ганчірка, волосся завжди розпатлане. З молодості у неї була якась хронічна жіноча хвороба, яка завдавала їй великі страждання. Але преподобний Анатолій Оптинський сказав, що «це твої вериги», і матінка лікуватися не стала. Крім того, у неї були дуже хворі ноги, всі набряклі з роздутими венами. Все це ярмо вона терпіла без нарікання і дякувала Богові за скорботи. Завжди віддана старцю Севастіану, матінка слідувала за ним, куди б той не йшов. Преподобний Севастіан через неї викривав людські пороки.
Нібито лаючи старицю за ті чи інші гріхи, він таким чином вказував на пристрасті тих людей, які в цей час стояли поруч і справді були в них винні. Але і матінка Анастасія також часто викривала недбайливих християн. Вона могла палицею вигнати з храму парафіянку, при всіх обізвавши її «свинею». І тільки стариця і сама винна знали, що кілька днів тому ця жінка піддалася на вмовляння товаришів по службі і стала їсти в п’ятницю свинячу ковбасу. Але суворість стариці завжди була удавана. Всі знали і відчували її велику любов до людей. Не раз вона допомагала нужденним, ховаючи цю допомогу за юродством. Побачивши, що очікує в житті ту чи іншу людину, стариця намагалася вказати їй на правильний вибір, переживаючи, щоб не загинула її душа.
Карагандинці зберегли в своїх спогадах безліч випадків зцілень від невиліковних хвороб за молитвами стариці. Не одне життя вона врятувала від загибелі, давши правильну пораду, як потрібно діяти в тій чи іншій ситуації. Після смерті преподобного Севастіана матінка Анастасія разом зі своєю сподвижницею матінкою Агнією стали духовно опікуватися численними духовними чадами старця.
На початку сімдесятих років матінка Анастасія була пострижена в мантію. До цього часу хвороба скувала її остаточно, і вона зовсім не могла стати на ноги. Старицю носили до храму в кріслі, зробленому з алюмінієвих трубок, на якому раніше з тієї ж причини носили в храм і старця Севастіана.
В середині сімдесятих років минулого століття матінка говорила дивні речі, в які ніхто не міг повірити. Наприклад, вона передбачала, що з часом розпадеться Радянський Союз. У той час все здавалося таким непорушним і монументальним, що подібні прогнози сприймалися як фантастика. Улітку 1976 року стариця прийняла велику схиму. Свою кончину вона так само по-своєму передбачила. Оскільки у матінки були дуже хворі ноги, ніяке взуття на них не могло налізти.
Якось вона сказала:
– Я помру, як тільки знайдуть взуття по моїй нозі.
Про цю фразу потім все забули. Згадали про неї лише після смерті матінки, коли одна з духовних дочок пошила для неї хороші бурки.
– Ну, це те, що потрібно для моїх хворих ніг, – сказала стариця, приміряючи обновку.
* * *
Померла схимонахиня Анастасія в середу Світлої седмиці 13 квітня 1977 року і була похована на Михайлівському кладовищі м. Караганди. Упокой, Господи, схимонахиню Анастасію та її святими молитвами помилуй нас, грішних.
