Преподобний Єфрем Сирін про те, що нас чекає в раю
Загробна доля лякає людину своєю невідомістю, але завдяки деяким творінням святих отців завіса цієї невідомості трохи відкривається.
10 лютого Православна Церква вшановує пам'ять преподобного Єфрема Сиріна. З усієї письмової спадщини святого, цього разу моя увага зупинилася на трактаті «Про рай».
Загробна доля лякає людину своєю невідомістю, але ось завдяки таким творам, чи, швидше навіть, пророцтвам, завіса цієї невідомості трохи відкривається. Нам, звичайно, частенько хочеться трохи полоскотати свої нерви і поговорити про пекло. Ми і самі, буває, собі не можемо зізнатися, що інфернальні теми для нас більш привабливі. Це, якщо хочете, свого роду ідентифікатор нашого внутрішнього стану. Якщо в душі переважає гріх, то до гріха вона і тягнеться, якщо ж чеснота – то до добра. Тому, мабуть, серед творів преподобного Єфрема і немає трактату «Про пекло», тільки подумати про це страшно, не те що писати скільки-небудь об'ємний текст.
Однак про пекло святий все-таки згадує, але тільки в контексті розкриття основної теми. Що ж, давайте і ми трохи зануримося в цей відносно невеликий твір преподобного Єфрема Сиріна і зупинимося на найбільш, як на мене, цікавих і повчальних місцях.
Природно очікувати, що далекий рай від того, що ми звикли бачити навколо себе, а тому і наш автор вказує, що зображує його лише в порівняннях: «В білому вінку, який бачимо близько місяця, уявляй собі рай; і він так само оточує і обіймає собою і море та суходіл». Любов рухала преподобним Єфремом до розгляду раю, але страх його величі утримував від допитливості, і тільки мудрість дозволила народитися тому трактату, який ми можемо читати сьогодні.
«В білому вінку, який бачимо близько місяця, уявляй собі рай; і він так само оточує і обіймає собою і море та суходіл».
Один із аргументів, що сьогодні зводяться проти християнської доктрини раю, вказує на те, що існування блаженства паралельне з існуванням мук – аморальне, більш того, блаженство блаженствуючих буде затьмарене криком грішників. Деяке заперечення на подібні думки ми знаходимо у преподобного Єфрема. Він пише, що як прірва відділяє багатого від любові, так і «безодня розділяє праведних і грішних, щоб перші не прив'язувалися любов'ю до останніх, щоб доброчесні не відчували мук». Як бачимо, тут немає вказівок на таку популярну сьогодні думку про аморальність Бога, який відправляє Своє творіння на муки.
Праведники будуть прекрасно усвідомлювати справедливість покарання і неможливість спасіння, в першу чергу, з боку самих людей, але разом з тим, вони настільки наповняться любов'ю, що зможуть навіть прив'язатися до грішників, а тому доведеться їх у якійсь мірі «ізолювати» в раю.
Цікаво, що далі думка преподобного Єфрема розвивається до наступного твердження: «Зі всепрощенням дивляться там потерпілі гоніння на своїх гонителів, притиснені – на гнобителів, мертві – на вбивць, пророки – на тих, що побили їх камінням, апостоли – на тих, що розпинали їх. Сини світла з горніх обителей своїх проникають (вдивляються, нахилившись) на нечестивих і, дивлячись на справи, дивуються, чому, втративши надію спасіння, віддалися вони неправді». Цією фразою багато непорозумінь знімаються.
Не Бог відправляє Своє творіння на муки, а самі люди оберуть темряву, а не Світло, або, як пише Єфрем Сирін, рай для горніх – один, а для чужих йому ворог.
Як бачимо, вказівка на подив синів світла каже, що можливість спасіння до кінця залишається в межах свободи волі людини, що грішники не скористаються даною їм можливістю, від чого і постраждають. Тому не Бог відправляє Своє творіння на муки, а самі люди оберуть темряву, а не Світло, або, як пише Єфрем Сирін, рай для горніх – один, а для чужих йому ворог.
У кожної людини, напевно, був якийсь період випробувань у житті. І ось коли він закінчується, проходить ще якийсь час, ми поступово приходимо в себе, біль вщухає і тому ми часто говоримо, що все це було ніби страшним сном. Це, якщо хочете, відгомін раю у нас звучить, про що і свідчать слова преподобного Єфрема: «Бачать і праведники, що страждання їх минули, скорботи були тимчасові, тягар невічний, як ніби ніколи не відчували вони тісноти, та їхній піст був, ніби сон, після якого повстають вони, як від сну, і знаходять рай і уготовану перед ними трапезу Царства».
Згадує Єфрем Сирін і про Дерево життя. Нагадаємо, що йдеться про нього в книзі Буття: «І зростив Господь Бог із землі кожне дерево, принадне на вигляд і на їжу смачне, і дерево життя посеред раю, і дерево Пізнання добра і зла» (Бут. 2, 9). Скуштувавши від останнього, чоловік втратив доступ до першого. Але от апостол Іоанн нам вказує: «Хто має вухо, хай чує, що Дух промовляє Церквам: переможцеві дам їсти від дерева життя, яке в раю Божім» (Об'явл. 2, 7). Саме Древо життя преподобний Єфрем називає «сонцем раю» і «царем дерев», перед яким, віянням вітрів, схиляються всі інші дерева.
Скарби раю поступово зменшуються по мірі наближення до його країв, але і в самій його огорожі вони перевершують всі багатства всесвіту. Ми часто говоримо, що нам було б достатньо лише на краєчку раю виявитися, але і тут блаженство вище за всі земні блаженства: «Це світла, чиста, славна і велеліпна висота, – продовжує преподобний Єфрем, – верх всякого блаженства. Там я бачив кущі праведників, що виділяють із себе запашні масті, (які) розливають пахощі, прибрані квітами, увінчані смачними плодами».
Чином раю сьогодні для нас є Церква, а тому якщо для когось тягар знаходження в ній, то такому тягарем буде і перебування в раю.
Єфрем Сирін задається питанням: чи зможе вмістити рай всіх праведників? І далі відповідає, що наші земні одиниці виміру втратять своє значення в майбутньому столітті, адже і перетворені тіла воскреслих людей придбають абсолютно інші властивості, більш характерні для духовного світу. Він нагадує, що певний приклад ми можемо бачити в гадаринському біснуватому, який зумів вмістити в себе цілий легіон нечистих духів. Що ж до мешканців раю Єфрем Сирін пише наступне: «Тіло праведників уподібниться духу, який може, коли хоче, розширюватися і збільшуватися, а коли хоче – скорочуватися і умалятися; коли скоротиться, може бути в одному місці, а коли розшириться, – бути всюди».
Не заради раю Бог створив людину, але рай насадив для нього. Чином раю сьогодні для нас є Церква, а тому якщо для когось тягарем знаходження в ній, то такому тягарем буде і перебування в раю. Всякий же, що протистоїть Церкві, протистоїть і раю, а що є на протилежному «полюсі», нам всім добре відомо. Ця чудова думка Єфрема Сиріна, як ніяка інша, повинна бути надихаючим для нас, християн, що живуть в умовах формування ненависті до Церкви.
Борців з Церквою можна тільки пожаліти, адже таким чином вони борються з власним спасінням. «У спокусах втішайте себе обіцянками! Неправдиве слово Того, Хто на всіх виливає дари Свої, не так мізерна Його скарбниця, щоб ми могли побоюватися невиконання Його обітниці», – підбадьорює нас преподобний Єфрем.
На цьому, напевно, і зупинимося. Неможливо передати все, про що написав сирійський подвижник. Цим текстом мені хотілося б лише підштовхнути до читання трактату «Про рай», який дає чудову поживу для душі та розуму. Сам же преподобний свій передсмертний заповіт почав такими словами: «Я, Єфрем, вмираю і пишу заповіт, бажаючи залишити кожному на згадку щось із того, що у мене є, щоб знаючі мене поминали хоча за мої слова».
Ось тому і не варто нехтувати, але звернутися до того, що для нас залишив цей святий чоловік, особливо в день його пам'яті.
