Святий, якому двічі писав апостол Павло
Всім нам добре знайоме словосполучення «Перше/друге послання апосла Павла до Тимофія». Хто цей Тимофій, і чому йому писав апостол Павло?
На південному заході Малої Азії лежать руїни стародавнього міста Ефеса, що проіснувало дві з половиною тисячі років, з яких півтори тисячі – пов'язані з християнською історією. Першим її єпископом був апостол Тимофій, ім'я якого більшості християн відомо завдяки двом відповідним посланням апостола Павла. Є привід сказати кілька слів про апостола Тимофія, оскільки 4 лютого Православна Церква вшановує його пам'ять.
В самому центрі сучасної Туреччини колись була римська провінція Лікаонія, саме тут і народився майбутній апостол із 70-ти, тут, швидше за все, його обернув в християнство апостол Павло, коли відвідував лікаонські міста з євангельською проповіддю під час своєї першої місіонерської подорожі. Ось, що про Павла і Варнаву говорить книга Діянь: «Коли ж кинулися ті погани й юдеї з своїми старшими, щоб зневажити їх та камінням побити, то, дізнавшись про це, вони повтікали до міст лікаонських, до Лістри та Дервії, та в околиці їхні, і Євангелію там звіщали» (Діян. 14, 5-7).
Посіяне апостолом Павлом зерно дало прекрасний плід і вже в другу місіонерську подорож місцеві християни порадили йому взяти з собою Тимофія. Згодом він стає не тільки найближчим учнем Павла, але другом і сподвижником, розділяє з ним і справу проповіді, і арешти, й інші страждання.
До того як сам Тимофій став адресатом Павлових послань, він зіграв вирішальну роль у появі Першого послання до Солунян. Спочатку Тимофій, спільно з євангелістом Лукою, був супутником Павла в Македонії і Ахаї (сьогодні більше прийнята вимова Ахея – південь сучасної Греції). Коли апостоли прибули в Афіни, Павло посилає Тимофія в Фессалоніки, а сам відправляється в Корінф. В результаті принесених Тимофієм новин і з'явилося згадане послання, текст якого і свідчить про це:
« А тепер, як вернувся від вас Тимофій і приніс нам радісну звістку про віру та вашу любов, і що завжди ви маєте добру пам'ять про нас, і бажаєте бачити нас, як і ми вас, через те ми потішились, браття, за вас, у всякому горі та в нашій нужді, ради вашої віри. Бо тепер ми живемо, якщо в Господі ви стоїте!» (1 Сол. 3, 6-8).
Як бачимо, фессалонікійські християни відзначилися благочестям і стійкістю у вірі, однак апостол Павло їх не тільки хвалить, але й докоряє, адже Тимофій повідомив йому ще й про проблеми громади. Проблеми ці були як морального, так і віронавчального характеру. Щодо перших потрібно сказати, що це були такі досить поширені пороки як блуд, користолюбство й ідолопоклонство. А от щодо других все було трохи цікавіше.
Деякі християни стали поширювати думку про швидке друге Пришестя Христа і сподівалися зустріти Спасителя ще за життя. Через це вони відмовлялися займатися корисною працею. Ситуація погіршилася в результаті того, що тих, хто помер, не дочекавшись Христа, стали вважати відкинутими Богом. Повчанням для виправлення зазначених недоліків апостол Павло приділяє чимало тексту у своєму посланні. Так, наприклад, свят. Іоанн Златоуст каже, що про загальне воскресіння Павло пише не тому, що фессалонікійці в нього не вірили, а тому, що сильно оплакували померлих, вдаючись тим самим непомірній скорботі.
З Коринфа апостол Павло вирушає до Сирії, а потім у Палестину, так як планував передати матеріальну допомогу бідним християнам. У цій подорожі Тимофій супроводжує Павла до міста Филипи, що на півночі сучасної Греції. Тут ми натрапляємо на пробіл у відомостях про життя Тимофія, а подальша про нього згадка відноситься вже до першого арешту Павла в Римі.
Про звільнення апостолів з ув'язнення ми читаємо в посланні до Євреїв: «Знайте, що наш брат Тимофій вже випущений, і я з ним; коли незабаром він прийде, я вас побачу» (Євр. 13, 23). Сталося це в 64 році, після чого Павло вирішує здійснити своє давнє бажання і відвідати засновані ним християнські громади.
Приблизно в 65 році він прибуває в Ефес де, згідно з Переказами, і висвячує Тимофія в єпископи: «З цієї причини я нагадую тобі, що ти розгрівав Божого дара, який у тобі через покладання рук моїх» (2 Тим. 1, 6). Зі слів: «Наостанку мені призначається вінок праведности, якого мені того дня дасть Господь, Суддя праведний; і не тільки мені, але й усім, хто прихід Його полюбив. Подбай незабаром прибути до мене» (2 Тим. 4, 8-9), – ми бачимо, що Павло, під час повторного арешту, передчуваючи швидку кончину, просить близького друга прийти до нього на останнє побачення. Дуже ймовірно, що Тимофій дійсно був поруч зі своїм учителем під час його мученицької кончини.
Переказ нам говорить, що Тимофій близько п'ятнадцяти років очолював ефеську громаду і загинув близько 80 року. Сталося це або в царювання імператора Веспасіана, або його наступника – Доміціана. В Ефесі відбувалося святкування на честь богині полювання і родючості Діани. Як часто буває у язичницьких святах і тут не обійшлося без розпусти. Апостол Тимофій мужньо намагався зупинити натовп ідолопоклонників з допомогою викривально-повчальної проповіді, за що і був забитий на смерть палицями та камінням.
Давайте тепер зосередимо нашу увагу на двох посланнях апостола Павла до Тимофія. Братися за докладний аналіз, за зрозумілих причин, я не стану, але, так як мова йде про особистості Тимофія, то, думаю, варто сказати про те, що ж стало приводом і метою їх написання.
Отже, після того, як Тимофій прийняв управління над ефеськими християнами, Павло відправляється в Македонію. Молодий єпископ досить скоро зіткнувся з єретичними ідеями, що вийшли з іудейського, та і з язичницького середовища. Згодом саме вони лягли в основу гностицизму.
З Першого послання ми бачимо, що ці псевдовчителі заперечували Божественне достоїнство Христа та воскресіння мертвих, шанували людське тіло початком зла, а від того зневажали шлюб і сімейні стосунки. Аскетика їхня була лицемірною і напускною. Щоб допомогти Тимофію в цьому всьому розібратися і дати йому Істинне вчення, апостол Павло і пише розглянуте послання. Крім того, в ній також міститься ряд пастирських настанов, що зберігають свою неминущу актуальність для сучасних священнослужителів.
Найімовірніше послання було написано з Македонії в рік рукоположення Тимофія.
Щодо причин і цілей написання Другого послання я вже коротко згадав – це був час другого арешту апостола Павла. На той момент з ним залишався лише Лука. Павлу було важко, не маючи можливості продовжувати свої місіонерські праці, переносити самотність ув'язнення, але він не тільки просить Тимофія прийти до нього, але й мужньо наставляє його продовжити ревне пастирське служіння, надихає на боротьбу за свою паству перед лицем майбутніх випробувань: «Отож, сину мій, зміцняйся в благодаті, що в Христі Ісусі вона! Пам'ятай про Ісуса Христа з насіння Давидового, що воскрес із мертвих, за моєю Євангелією... Стережися молодечих пожадливостей, тримайся правди, віри, любови, миру з тими, хто Господа кличе від чистого серця» (2 Тим. 2, 1...8...22).
Як завжди актуально і для нашого часу звучать слова апостола Павла з наступної глави: «Знай же ти це, що останніми днями настануть тяжкі часи. Будуть бо люди тоді самолюбні, грошолюбні, зарозумілі, горді, богозневажники, батькам неслухняні, невдячні, непобожні, нелюбовні, запеклі, осудливі, нестримливі, жорстокі, ненависники добра, зрадники, нахабні, бундючні, що більше люблять розкоші, аніж люблять Бога, вони мають вигляд благочестя, але сили його відреклися. Відвертайсь від таких!» (2 Тим. 3, 1-5). Тільки ось сьогодні багато людей навіть виду благочестя не мають, а багато вад вважають за норму. З одного боку, це трохи лякає, з іншого ж – надихає проявляти все більшу вірність Істині, носіями Якої нас Господь благословив бути.
Нам є на кого рівнятися. Прикладом нам служать наші мученики, сповідники, преподобні і святителі. Але спочатку був Христос і Його апостоли, що зосередили в своїх образах всі наступні християнські подвиги. Залишилося тільки нам, наскільки вистачить сил, бути гідними їх послідовниками і учнями.
