Константинопольські володарі і свята княгиня Ольга

 

Свята княгиня Ольга по праву іменується рівноапостольною, оскільки саме її зусилля, її старання, молитви і мудра політика зумовили подальше Хрещення нашого народу. Проте історія свідчить про те, що не все гладко було у відносинах княгині Ольги і влади Візантійської імперії, що її в Константинополі чекала невдача, що трохи не занапастила зароджуване на Русі християнство.

Наш головний літопис, Повість временних літ про перебування святої княгині Ольги у Царгороді (Константинополі), повідомляє наступне:

«В лето 6463 (955 р.(насправді в 957 р. – ред.)) иде Ольга в греки и прииде Царюгороду. Бе тогда царь Константин сын Леонов. И прииде к нему Ольга. И видев ю добру сущу зело лицем и смысленны удивився царь разуму ея, беседова к ней и рек ей: "Подобна еси царствовати в граде с нами». Она же разумевше рече ко царю: «Аз пагана есмь (язычница – ред.). Да аще мя хощеши крестити, то крести мя сам. Аще ли ни, то не крещуся". И крести ю царь с патриархом».

Після хрещення патріарх, згідно з Літописом, навчив княгиню Ольгу християнській вірі: молитвам, церковному статуту, церковній історії і так далі. І після цього до Ольги, що вже стала християнкою, знову приступив цар Костянтин Порфирогеніт (Багрянородний) з пропозицією про заміжжя і співправительство по всій Візантійській імперії.

«И по крещении воззва ю царь и рече ей: «Хощу тя пояти собе жене». Она же рече: «Како хощещи мя пояти, крестив мя сам и нарек мя дщерию, а в христеянех того несть закона, а ты сам вес».

Після такої відповіді цар здивувався, захопився мудрістю святої княгині, обдарував її «дары многи, злато и сребро, паволоки и сосуды различны» і відпустив додому в статусі царської похресниці.

Після прочитання цієї історії виникає цілий ряд здивованих запитань:

По-перше, як імператор більш ніж тисячолітньої на той момент Римської імперії (Візантійської в історіографії) після однієї єдиної розмови міг настільки здивуватися мудрістю варварської княгині, ватажка напівдикого в уявленні візантійців руського племені, що пропонує їй стати не більше не менше, Римською імператрицею?

По-друге, як імператор Костянтин Порфирогеніт міг заполонитися красою руської княгині, якій на той момент було вже близько 70 років?

По-третє, чому імператор Костянтин не розгадав такої примітивної пастки? Адже він-то, напевно, повинен був знати, що статус похресника не дозволить йому надалі одружитися на княгині Ользі?

По-четверте, звідки сама Ольга могла знати про такі тонкощі церковних канонів, що регулюють шлюбні відносини, якщо після хрещення патріарх наставляв її лише в основах віри.

По-п'яте, і це, напевно, вражаюче: чому Ольга не погодилася? Адже при згоді на такий шлюб вона досягла б такого результату, про який і не могла мріяти. І тут не мається на увазі особиста влада.

Двома взаємообумовленими і взаємодоповнюючими цілями візиту святої Ольги до Царгорода могли бути наступні:

1. Хрещення Русі і

2. Династичний шлюб Святослава з кимось із роду Порфирогенітів.

Дійсно, Хрещення Русі могло статися на тридцять років раніше, якби не відмова греків. На Русі на той час склалася ситуація, яка сучасною мовою називається точкою біфуркації, тобто певна рівновага системи, при якій той чи інший вектор її подальшого розвитку є равновероятным. При цьому навіть малозначна обставина може штовхнути систему в тому чи іншому напрямку.

У релігійній та суспільно-політичній сфері Русі того часу християнство і язичництво стали рівноважними.

У релігійній та суспільно-політичній сфері Русі того часу християнство і язичництво стали рівноважними. В купецькому і військовому перевороті сформувалися дві умовні партії прихильників і противників прийняття християнства. Кожна з цих партій виставляла свої аргументи, але можливий династичний шлюб міг би стати вирішальним і дуже потужним аргументом за прийняття християнства. І якщо повірити літопису і сказанням про те, як Костянтин Порфирогеніт домагався шлюбу з руською княгинею, то можна припустити, що відмови зі сторони княгині Ольги не було б. Але, на жаль, насправді все було далеко не так, як описано в Літописі. І про це говориться в самому ж Літопису.

Після прочитання зворушливої історії з хрещенням княгині Ольги і невдалим сватанням римського імператора, після того як ми насолодилися цією зворушливою картиною і сповнилися захоплення від того, як візантійці поважали нашу країну і наш народ, Повість временних літ, як обухом по голові, огорошує нас наступним:

«Си же Ольга приде к Киеву. И посла к ней царь греческий, глалоля: «Яко многа дарих тя, ты бо глаголаше ко мене, яко аще возвращуся на Русь, многи дари послю ти: челядь, воск и скеру и воинов в помощь». Отвещавши Ольга рече к послом: «Аще ты, рци, тако же постоиши у мене в Почайне, яко же аз в Суду, то тогда ти дам». И отпусти послы си речши».

Уявити собі, що поважна настільки високою пропозицією княгиня Ольга, до того ж облагодіяна «дарами багатьма» не просто не дасть обіцяного своєму хрещеному, а ще й настільки зухвало посміється над його послами, просто неможливо. Іншими словами, Повість говорить про те, що княгиня Ольга насправді повернулася з Константинополя скривдженою і розчарованою. До того ж згадка того, що Ольга простояла зі своїм караваном у водах Босфору, принижено чекаючи аудієнції в імператора, говорить багато про що.

Про те, як все було насправді, нам розповідає історичний документ відомий під назвою «De ceremoniis Aulae Byzantiniae» – «Про церемонії візантійського двору».

У документі говориться, що перший прийом княгині Ольги відбувся 9 вересня 957 р., і якщо врахувати, що Ольга прибула до Константинополя в квітні 957 р., то виходить, що чекала вона аудієнції цілих п'ять місяців, що є досить принизливим. І не дивно, що через деякий час вона пропонувала імператору через його послів також постояти в Почайні. Всього в почет княгині Ольги на тому прийомі входило близько 100 чоловік, кожен з яких отримав від імператора грошовий подарунок: від 500 міліарісіїв (римських срібних монет) самої княгині Ольги до 8 міліарісіїв її служницям.

Дуже показово, що у свиті руської княгині був якийсь «пресвітер Григорій», що може говорити про те, що княгиня Ольга була вже хрещеною під час візиту до Царгорода. А ще більш показовим є те, скільки міліарісіїв він отримав від візантійського імператора – 8 (вісім). На рівні служниць, менше ніж перекладачі, фрейліни й інші.

Про те, наскільки великі ці суми і наскільки високим був рівень самого прийому, говорить той факт, що точно також, з такими ж сумами підношень перед княгинею Ольгою імператор Костянтин брав сарацинського посла. Посла, не князя! Приблизно через місяць аудієнція повторилася приблизно в тому ж стилі, що свідчить про те, що Ользі не вдалося домогтися бажаного в ході першої аудієнції, так і про її наполегливість та терпіння.

До речі сказати, історичні документи свідчать про те, що зустрічні дари княгині Ольги набагато перевищували роздані імператором міліарисії.

Можливо, Ольга дійсно прийняла хрещення в Константинополі, можливо, навіть і від самого патріарха, але далі особистого хрещення справа не пішла.

Як було вже сказано, у свиті княгині Ольги був православний священник, який міг бути як духівником вже хрещеної княгині, так і якимсь катехізатором в тому випадку, якщо Ольга прийняла рішення хреститися, але ще його не здійснила. Але, як бачимо, горді Константинопольські верхи оцінили «пресвітера Григорія» і його роль на рівні служниць.

Можливо, Ольга дійсно прийняла хрещення в Константинополі, можливо, навіть і від самого патріарха, але далі особистого хрещення справа не пішла. А Ольга і християнська партія, що її оточувала, явно розраховувала на більше. Тому зазнавши такої прикрої образи від недолугих правителів Візантії, ця партія без відома княгині Ольги посилає посольство до короля Німеччини, імператора Священної Римської імперії Оттона І Великого з проханням прислати єпископа і священників для хрещення Русі. Не будемо забувати, що при всіх розбіжностях західного і східного християнства, до їх остаточного розриву залишалося ще майже 100 років, тому нічого крамольного руська християнська партія не робила. Західні літописи про цю подію говорять так:

«Прийшли до короля Оттона I Великого, як виявилося пізніше, брехливим чином посли Олени, королеви ругів (Helenae reginae Rugorum), яка при Константинопольському імператорі Романі хрестилася в Константинополі, і просили посвятити для цього народу єпископа і священників» («Продовжувач Регінона» 959 р.)

«До короля Оттона прийшли посли руського народу і просили його. Щоб він послав їм одного зі своїх єпископів, який показав би їм шлях істини. І говорили, що хочуть відстати від свого язичництва і прийняти християнську віру. Король послухав їх прохання і послав по вірі католицького єпископа Адальберта. Але вони, як показав результат справи, у всьому збрехали» («Літопис Гильдезгеймський» 960 р.)

Ця брехня з'ясувалася трохи пізніше, коли посвячений в єпископи на Русь монах з монастиря святого Максиміна в Трірі повернувся на Батьківщину, в буквальному сенсі слова вигнаний з руської землі.

Ще цілий ряд європейських літописів повторює інформацію про те, що посли від княгині Ольги (Олени) просили єпископа, а також говорять про те, що посли збрехали, тобто діяли без згоди княгині Ольги. Але ця брехня з'ясувалася трохи пізніше, коли посвячений в єпископи на Русь монах з монастиря святого Максиміна в Трірі повернувся на Батьківщину, в буквальному сенсі слова вигнаний з руської землі.

«У цьому році повернувся назад Адальберт, поставлений у єпископи для ругів, бо не встиг ні в чому тому, за чим був посланий, і бачив всі свої старання марними. На зворотному шляху деякі з його супутників були вбиті, а сам він з великим трудом ледве врятувався» («Продовжувач Регінона» 962 р.)

Це посольство і наступна за ним невдала місія єпископа Адальберта дала латинянам привід вигадати міф про нібито первісне хрещення руських католиками, який вони використовують аж до сьогоднішнього дня.

*   *   *

Звичайно, можна сказати, що історія не знає умовного способу, але тим не менш є всі підстави припускати, що якщо б не гордість і недалекоглядність Константинопольських верхів, Хрещення Русі сталося б набагато раніше і хто знає, скільки б негараздів, трагедій і кровопролиття вдалося б уникнути?

Свята княгиня Ольга не побажала приймати хрещення для свого народу від латинян, а після невдачі в Константинополі зосередилася на плані Б. Вона намагалася вселити підрослому синові Святославу власний християнський світогляд: «Якоже бо Ольга часто глаголаше: «Аз, сыну мой. Бога познах и радуюся. Аще ты познаешь, и радоватися почнешь». Он же не внимаше того….» (Повість временних літ). А зазнавши невдачі і в цьому відношенні, терпляче взялася за виховання в християнському дусі свого онука Ярополка, старшого сина Святослава.

Після загибелі Святослава в 972 р. хрещення Київського князя Ярополка і всієї Русі знову повернулося на порядок денний, про що свідчать європейські літописи. Але цьому не судилося збутися, так як Київ захопив ватажок язичницької партії на Русі войовничий Володимир. Він жорстоко вбив брата і став насаджувати в Києві несамовите ідолопоклонство, але це вже інша історія...