Святитель Іоасаф Бєлгородський і його битва зі смертними гріхами

23 грудня Православна Церква вшановує святителя Іоасафа Бєлгородського. У 1737 році, тоді ще будучи ієромонахом і викладачем Київської духовної академії, майбутній владика на Пасху та з нагоди призначення нового правлячого архієрея – архієпископа Рафаїла (Заборовського), написав цілу поему під назвою «Битва чесних семи чеснот з сімома гріхами смертними». Твір цей викликав непідробний інтерес і кілька разів переписувався. Оригінал рукопису отець Іоасаф подарував владиці Рафаїлу. Перше видання поема пережила лише в 1892 році, а потім, через всім нам відомі обставини, вона була практично забута.

Православний світ знову зміг побачити «Битву...» святителя Іоасафа вже в 2002 році і цій події передувала своя історія. Науковий співробітник Бєлгородського обласного державного історико-краєзнавчого музею Папков Андрій Ігорович, працюючи в Російській державній бібліотеці, виявив видання поеми 1892 року. Він зробив з неї ксерокопію і звернувся до протоієрея Олега Кобеца – настоятеля Преображенського кафедрального собору м. Бєлгорода, з пропозицією перевидання твору. Ініціатива була підтримана, а за сучасний поетичний переклад взявся протоієрей Ігор Кобелєв – філолог, член Спілки письменників та Спілки журналістів Росії. Купити те історичне перевидання «Битви...» неможливо, бо тираж в 500 примірників відразу розподілили по бібліотеках установ культури Бєлгородської області. Нам же і сьогодні залишається задовольнятися електронним варіантом тексту, але добре, що він доступний хоча б в такому вигляді.

Отже. Вся поема побудована за принципом проходження великопістного терену, починаючи від тижня про блудного сина, і закінчуючи Пасхою Христовою.

Блудний син у святителя Іоасафа зображений вже в тому вигляді, в якому він кається і готовий до виправлення свого життя – це ліричний герой, і саме в його душі розгортаються подальші події. Досить чітко і яскраво тут зображується та рішучість, з якою кожен з нас повинен бути готовий не тільки вступити в піст, але і боротися зі своїми вадами протягом усього життя:

плоти все же – сдаться.

Далі поетично, у вигляді ніби справжньої битви, зображується боротьба Божого раба зі своїми вадами, його звернення за допомогою до «Життя Духу», заступництво «дев чеснот» і опір «Цариці Зла» – Гордості. Не варто бентежитися написанням гріхів (а далі і чеснот) з великої літери, бо в поемі вони персоніфіковані.

У другому розділі ми вже бачимо сім чеснот, що протистоять семи смертним гріхам. Все починається з неділі про митаря і фарисея. Цікаво, що і ці два персонажа євангельської притчі постають перед нами у вигляді воїнів, що борються. Гордовитий фарисей загрожує «списом» митарю, а той своєю смиренністю вражає його в голову. Це був лише перший бій, а далі розгортається прям-таки епічна битва. Але їй передує ще невеликий період підготовки – Масляна. Доброчесність своїм воїнам дає слушну пораду:

тучным грузом мяса…

А ось гріхи, які живуть за іншим статутом, що об’їлися і спилися, не тримають стрій, від такого життя вони мляві і сонні, і з початком бою їм доводиться дуже нелегко.

Отже, полки чеснот побудовані, а на чолі кожного з них стоять сім основних, які суть: Смирення, Милосердя (або Милостиня), Цнотливість, Любов, Піст, Лагідність, Набожність. Але ось до військ Чесноти наближаються полки зла. Очолює їх на своїй колісниці Гордість, далі йде бісівка Ласощі, потім мерзенний Блуд, потім бездонна Заздрість, палаючий Гнів, прокляті Лінощі і Обжерливість.

Коли почалася битва, святитель Іоасаф попереджає про слабке місце будь кого, хто сповнений рішучості вести бій зо своїми пристрастями – передчасна мрія про швидку перемогу. Саме нею хитрий ворог спокушає всякого борця. Таким чином, рішучість і ревність обов'язково повинні поєднуватися з тверезою оцінкою своїх сил. Саме чітке розуміння власної обмеженості створює простір для дій Бога. Наведемо приклад. Святитель Іоасаф описує, як полки пістників, на яких обрушилася Обжерливість з хмарою різних наїдків, піддалися спокусі, і потрапили в кільце облоги. Їх запаси поступово виснажилися, почався голод, раціонального виходу з ситуації, що склалася не було, а тому їм на виручку Бог посилає святого Федора Тирона, «обоз пшениці» якого рятує полк Посту від загибелі. Це лише один із прикладів того, як цікаво і незвично святитель описує хід битви під час посту, як всім нам відомі дати, події, символи наділяє в поетичні образи. Далі, не менше незвично і захоплююче, йде розповідь про інші неділі Великого посту, аж до самої Пасхи. З поступовим наближенням до Страсної седмиці, поступово наростає і градус протистояння. Війська Добра підходять до самих кордонів пекла, вороги захоплюють «фортецю світлих – Дружбу» і тепер без сходів преподобного Іоанна Ліствичника ніяк не обійтися:

быстро, без затора.

Далі без допомоги Божої вже ніяк не обійтися, адже остаточна перемога над пеклом належить виключно Йому:

лопнула утроба!

Завершується ця епічна історія Воскресінням Христовим і остаточною перемогою над смертю. Святитель Іоасаф використовує всім нам відоме послання Іоанна Златоуста, образи Пастиря, Ангелів, Едему, тільця та ін.

Завершує святитель свою розповідь вже особистим повчанням. Він пише, що до описаної битви ми не повинні ставитися як-небудь абстрактно, але пам'ятати, що відбувається вона щогодини в кожному з нас. Крім того, нас не повинна бентежити прив'язка до Великого посту, її владика Іоасаф використовував лише як джерело необхідних образів і символів.

В якості епілогу ми бачимо короткий перелік основних принципів боротьби. Святитель Іоасаф ще раз нагадує які пристрасті якими чеснотами борються, і, на завершення, пише:

вечных благ желаю!

*   *   *

Аскетична література нерідко здається нам досить важкою і не особливо цікавою. Але ось поема святителя Іоасафа – це приклад діаметрально протилежного підходу до даної проблеми. Різні «сотниці» отців-пустельників написані для ченців і мирянам їх читання важко дається, а ось «Битва...», здається мені, прекрасно підійде для кожного православного християнина, незалежно від його духовного рівня. Тому не варто відкладати в «довгий ящик» і все-таки прочитати поему святителя Іоасафа Бєлгородського «Битва чесних семи чеснот з сімома гріхами смертними».