Схиігумен Геронтій (Захаров): «У кожного своя схима...»
24 листопада виповнюється 17 років з дня смерті схиігумена Геронтія (Захарова) (07.04.1942-24.11.2003), сучасного нам подвижника, що володів безліччю дарів Божих.
Народився отець Геронтій (в миру Геннадій) Захаров в 1942 році на Уралі в благочестивій православній родині. Його батьки були родом з України. Вони зуміли прищепити синові глибоку любов до Бога і Його святої Церкви. Ще дитиною Геннадій, забуваючи про холод і голод військових років, виконував різні послухи в храмі, з терпінням переносячи моральні знущання однокласників і глузування вчителів. Після закінчення школи в 1959 році він служив іподияконом у владики Климента (Перестюка), який довгі роки був його духовним отцем.
Ще будучи зовсім юним, Геннадій сподобився постраждати за Христа. За те, що він ходив до церкви, його забрали на примусове «лікування» в психіатричну лікарню. Була дана така установка – якщо молода людина вірить в Бога, значить вона божевільна і її потрібно лікувати. Друг отця Геннадія, місцевий воєнком, заступився тоді за юнака і його відпустили за умови, що протягом трьох днів він покине місто. Так з благословення духівника Геннадій їде в Загорськ і вступає на навчання в Московську духовну семінарію. Через рік його висвячують в диякона, а потім і в ієрея.
Батюшка дуже любив храм, він з трепетом ставився до кожної, навіть найменшої деталі церковного життя, звертав увагу на кожну дрібницю. Всією душею і серцем отець Геннадій віддавався богослужінню і молитві. Ревне служіння молодого священика відразу ж потрапило під пильну увагу органів КДБ. Батюшку почали всіляко гнобити і залякувати. У місцевій газеті випустили памфлет, присвячений отцеві Геннадію під назвою «Молодий мракобіс». А коли органи побачили, що це не допомагає, то була низка арештів і повторна ізоляція в психіатричній лікарні.
Отцеві Геннадію вдалося втекти звідти, і з благословення владики Климента він поїхав в Україну. Тут отець Геннадій служив в різних єпархіях. Його здоров'я, підірване багаторічним подвигом жертовного служіння, з кожним роком погіршувалося. У 1992 році батюшка прийняв чернечий постриг з ім'ям Гавриїл. Його хрещеним в чернечий постриг був схиархімандрит Ісая (Коровай). До прийняття чернецтва у отця Геннадія була сім'я, матінка і двоє дочок. Матінка дещо пізніше також прийняла чернецтво з ім'ям Феодосія. Доля дочок нам не відома.
На постриг в печери батюшку заносили, бо він сам йти вже не міг.
Один з духовних синів священика розповідав, що, коли отець Геннадій жив з сім'єю в Ірпені, з ним сталася незвичайна подія. Він почув звернений до нього голос, що повеліває йти в Києво-Печерську лавру. Після цього отець Геннадій дуже сильно захворів, і лікарі сказали, що йому жити залишилося недовго. На постриг в печери батюшку заносили, бо він сам йти вже не міг. Але після прийняття чернецтва сталося диво, хвороба на якийсь час відступила. Однак через деякий час вона повернулася знову. Прогресуюча недуга суглобів повністю підірвала його здоров'я. Багатогодинні операції не дали ніякого результату, і стан отця Гавриїла знову було визнано безнадійним.
У березні 1993 року він приймає велику схиму на честь отрока Геронтія, Печерського канонарха. З храму після постригу схимника виносили вже на носилках. Навколишні, дивлячись його згасання і нестерпні муки, чекали його близької кончини. Але Господь дивним чином дарував старцю ще десять років життя. Кожну мить з подарованого відрізка часу отець Геронтій віддавав без залишку Богу і людям, хоча постійно зазнавав сильні болі.
Пересуватися отець Геронтій міг тільки в інвалідному кріслі. Але незважаючи на всі складнощі, він завжди причащався в одязі по священицькому чину. Келейник привозив старця на богослужіння за кілька годин до його початку, тому що до схиігумена Геронтія вишиковувалася величезна черга народу. Тому була своя причина.
Бог нагородив свого обранця даром прозорливості. Старець ніби бачив людину наскрізь. Відповідав на запитання, які та навіть не встигла поставити. Отець Геронтій говорив, що сам не розуміє, як це відбувається, «просто я знаю, що потрібно відповісти саме так». Прикладів того, що старець бачив все, що на серці у людини, безліч. Ми не будемо на них зупинятися. Всі, хто коли-небудь стикався зі старцем Геронтієм, відзначали, що це була людина незвичайної доброти. Він вміщував в своїй душі всіх, хто до нього звертався за допомогою, і для кожного знаходив потрібні і правильні слова.
Бог нагородив свого обранця даром прозорливості. Старець ніби бачив людину наскрізь.
Крім того, Бог дарував йому також владу зцілювати фізичні і духовні хвороби людей. Тому також є величезна кількість прикладів. Ми наведемо лише кілька з них. У одного високопоставленого чиновника син став ігроманом. Його виключили з вузу, він програвав величезні суми грошей і вже готовий був закласти своє житло. Батько ігромана не хотів звертатися до психіатричної лікарні оскільки розумів, що це сильно вплине на подальшу долю сина. Отець Геронтій благословив батькові з сином піти в печери до преподобного Захарії і читати молитву «Отче наш», просячи у преподобного зцілення. Хлопцеві дуже важко давалася молитва, йому доводилося допомагати. Всі помітили, що поводився при цьому юнак неадекватно, ніби в ньому сидів біс.
Взагалі старець Геронтій не раз посилав людей з духовними проблемами до мощів преподобного Захарії і говорив, щоб близькі спостерігали за поведінкою цих хворих. Цей святий був для схиігумена як діагност. По тому, як себе людина веде біля цих мощей, отець Геронтій визначав причини тих чи інших його проблем. Часто те, що приходить до людей під виглядом фізичної або психічної недуги було насправді однією з форм біснування. Протягом тижня отець Геронтій вичитував цього ігромана і молився над хворим. Після цього всі прояви залежності у нього зникли.
Дивовижний випадок зцілення стався з одним військовим, якому поставили діагноз – неоперабельна пухлина мозку. Шансів вилікуватися у нього не було. Як завжди, старець відправив його до мощей преподобного Захарії, потім до сповіді і літургії, а потім став молитися над його головою. Після цього сказав, щоб той повернувся в номер, ліг на бік і читав молитву. Коли хворий лежав таким чином у себе в готельному номері, пухлина гноєм стала витікати з його вуха. Коли лікарі подивилися повторний знімок, вони дуже здивувалися. «Якби не попередні знімки, ми б не повірили, що у Вас була пухлина», – сказали вони хворому.
Допомагаючи іншим, сам старець дуже сильно страждав. Схимник практично не спав від болю. Штучні суглоби, які поставили йому лікарі, організмом були відторгнуті. Гній тік з його ран. Життя старця була суцільним мучеництвом. Болі були такі, що нерідко справа доходила до больового шоку. При всьому тому двері келії старця були завжди відкриті для всіх, хто шукає його духовного опікування.
Часто отцю Геронтію навіть поїсти не було коли. За день до нього проходило до сотні людей. Лікарі пропонували йому ампутувати ноги, але отець Геронтій сказав, що помре зі своїми ногами. «У кожного своя схима: у кого хвороба, у кого піст, у кого послух», – говорив старець.
День, рік і час своєї смерті він знав заздалегідь. Одній зі своїх духовних дочок отець Геронтій докладно описав все, що буде відбуватися в житті одного з її синів, і в кінці додав: «Він переживе мене рівно на десять років». Так і сталося. Її син загинув в автомобільній катастрофі в той же місяць, що і старець, тільки на десять років пізніше.
Особливо сильно отець Геронтій шанував Казанський образ Божої Матері. Завжди перед ним молився і заповідав це робити своїм духовним чадам. За рік до смерті старця до нього приїхала сім'я, яка добре знала отця Геронтія. Вони гостювали в Криму і привезли звідти батюшці гостинців, в числі яких була і ватка з пахучим миром від ікони. Старець понюхав ватку, загадково посміхнувся і сказав: «Я вам дам почути пахощі справжнього миру». Коли отець Геронтій помер, то, цілуючи руку покійного в труні, вони почули інтенсивний чудовий запах, якого вони ніколи в житті не чули. Спостерігаючи за іншим людьми, які прикладалися до тіла старця, ці люди зрозуміли, що запах дано було почути тільки їм одним.
Помер батюшка 24 листопада 2003 року на шістдесят другому році життя. Поховання духівника відбувалося при величезній кількості народу. На його похоронах отримала зцілення дитина, яка страждав на енурез. Коли про це написали в газеті «Київський вісник», то через деякий час на його могилі відбулося подібне ж диво. Одна жінка, прочитавши газету, поїхала на могилу до старця зі своїм хворим сином, і той отримав зцілення від своєї недуги. Досі на його могилку в Свято-Покровській Голосіївській Пустині не заростає стежка, люди приходять до старця, як до живого, просячи його допомоги і заступництва.
Упокой, Господи, душу раба твого схиігумена Геронтія і його святими молитвами помилуй мене, грішного.
