Життя, віддане Богу. Пам'яті митрополита Нестора (Анісімова)
4 листопада 1962 року, в день святкування Казанської ікони Божої Матері, відійшов до Господа митрополит Нестор (Анісімов) (1885-1962). Про нього сьогоднішня розповідь.
В нинішній час активно ведеться збір матеріалів для канонізації цього незвичайного чоловіка, митрополита Нестора (Анісімова). Про його життя можна було б зняти цікавий серіал. Якщо подивитися на подієві дати його біографії, то можна здивуватися тому, як багато владика Нестор встиг зробити і пережити за своє життя. Яким дивним чином Бог вів його у Своє Царство, і з яким смиренням і терпінням сам митрополит слідував Його волі.
Дитинство та юність майбутнього архіпастиря
Народився майбутній владика 9 листопада 1885 року у В'ятці в сім'ї військового чиновника і статського радника Олександра Анісімова. Мати Миколи (так його охрестили в дитинстві) була родом зі священницького роду. Але сам Микола хотів йти по стопах батька і не збирався пов'язувати свій життєвий шлях зі служінням Церкві. Радикальний переворот у житті Миколи стався завдяки праведному Іоанну Кронштадтському.
У 1904 році мама Миколки була при смерті. Медики сказали, що вона невиліковно хвора і медицина тут безсила. Смерть повинна була наступити з дня на день. Саме в цей час у В'ятку приїхав отець Іоанн Сергієв, якого люди з любов'ю називали «всеросійським батюшкою». Натовп народу, який зустрічав свого пастиря, був величезним, люди приїжджали не тільки з В'ятки, але і з сусідніх міст і сіл. З великим трудом Миколі вдалося наблизитися до отця Іоанна, і повідомити йому про хворобу матері, просячи його молитов. Той запитав, як звуть його маму, перехрестився і сказав: «Дай Бог їй здоров'я!»
Тим не менш, стан мами Миколи ставав гіршим з кожною хвилиною. Але ось хтось повідомляє сім'ї Анісімових, що в їхній будинок відвідати вмираючу їде сам отець Іоанн Кронштадтський. Владика Нестор згадував потім:
«Отець Іоанн поклав мамі на голову свій наперстний хрест і став молитися за хвору. Його прохання було висловлено з великою вірою і відвагою. Було видно, що сам кронштадтський пастир не сумнівався в тому, що Бог чує його прохання і виконає його».
Після того, як отець Іоанн пішов, мама Миколи змінилася. Наступного дня вона встала з ліжка і стала дуже швидко поправлятися. Це диво настільки вразило Миколу, що він вирішив пов'язати своє життя зі служінням Богу.
Апостол Камчатки
Після закінчення Казанського училища в 1905 році і місіонерських курсів при Казанській духовній академії по калмицько-монгольському відділенню, Микола стає послушником Спаського монастиря. Через два роки його постригають у чернецтво з ім'ям Нестор і практично відразу висвячують у сан ієродиякона, а потім і в ієромонаха.
З 1907 року отець Нестор стає активним камчатським місіонером. Він складає молитви рідною для місцевих народів мовою, вчить їх грамоті, прищеплює навички гігієни. Але з часом отець Нестор розуміє, що всього цього дуже мало. У нього виникає задум поставити місіонерську роботу на більш високий і ефективний рівень. Для цього він висуває на розгляд Священного Синоду проект створення Камчатського православного братства.
Цю новаторську пропозицію було зустрінуто негативно обер-прокурором Синоду С. М. Лук'яновим. Здавалося б, треба було відступити від задуманого, але отець Нестор не любив здаватися. Він зумів домогтися заступництва Імператорської сім'ї і депутатів Державної думи. Так виникає Камчатське православне братство під офіційним заступництвом цесаревича Олексія Миколайовича.
На кошти цього братства, зібрані в різних великих містах Росії, були побудовані десятки установ на Камчатці. Це були не тільки храми, але й притулки, лікарні, лепрозорій та амбулаторії. Ієромонах Нестор відкрив першу на Камчатці школу для місцевих жителів і вище початкове училище. Його працями були переведені на коряцьку і тунгуську мови Євангеліє, чинопослідування Літургії, молитви і деякі книги Старого Завіту. Його цілком заслужено стали називати «Апостолом Камчатки».
Перша світова війна
Перша світова війна внесла свої корективи в життя ієромонаха Нестора. З самого початку воєнних дій він стає священником лейб-гвардії Драгунського полку. Але і тут він не задовольняється виконанням тільки своїх прямих обов'язків. Отець Нестор за своєю ініціативою організував санітарний загін «Перша допомога під вогнем ворога». Він особисто керував цим загоном, виносив з-під вогню поранених, перев'язував і надавав їм першу медичну допомогу.
Одного разу священник підняв в атаку, під шквальним вогнем противника, воїнів і сам брав участь у наступі, тримаючи перед собою напрестольний хрест.
Незадовго до революції отець Нестор знову повертається до місіонерської діяльності на Камчатці, але вже в якості єпископа Камчатського і Петропавлівського.
Революція і Громадянська війна
З початком революційних подій, як правлячий архієрей, єпископ Нестор брав участь у роботі Помісного собору Православної Церкви. Під час боїв між більшовиками і юнкерами владика надавав пораненим захисникам імперії медичну допомогу прямо на вулиці. Бачачи безчинства, які кояться революціонерами, він написав брошуру «Розстріл Московського Кремля», в якій містився опис шкоди, завданої збройними червоногвардійцями безцінній спадщині руського зодчества. Така активність владики призвела до того, що його без всяких звинувачень заарештували і помістили в Таганську в'язницю.
Помісний собор у спеціальній резолюції висловив обурення з нагоди такого насильства над архієреєм. Майже місяць більшовики тримали святителя під вартою, але потім все-таки змушені були його відпустити.
У 1918 році владика Нестор вирушив з Петрограда до Києва, де передав генералу Келлеру ікону Божої Матері «Державна» і проскурку від Патріарха Тихона. Святитель благословив генерала на нещадну боротьбу з більшовиками і закликав, не шкодуючи сил і життя, боротися з ними.
Повернувшись до себе в єпархію, владика також став закликати народ на боротьбу з більшовизмом. На проповідях він часто говорив про необхідність хрестового походу проти червоних терористів. Адмірала Колчака святитель благословив на цю боротьбу копією чудотворного образу Святителя Миколая з кремлівських воріт. Крім цього, владика був ідейним натхненником плану порятунку царської сім'ї. Організацію цієї роботи очолювали кілька генералів. Залишилися невідомі подробиці планованої операції, здійснити яку так і не вдалося.
Еміграція
Владика Нестор розділив долю тисяч емігрантів, які змушені були рятуватися від більшовицьких карателів в Маньчжурії. У Харбіні він зустрічав тіла алапаївських мучеників, що вивозяться з Росії в Пекін. Перебуваючи в еміграції, святитель зумів заснувати там Будинок Милосердя, при якому були притулки для сиріт, калік, глухонімих, душевнохворих, школи для навчання ремеслам, безкоштовна їдальня для бідноти, амбулаторія і зуболікарський кабінет. В 1936 році за його ініціативою в Харбіні відкрилася каплиця – пам'ятник Імператору Миколі Другому.
Одних цих справ іншій людині вистачило б до кінця життя, але ентузіазм владики, здавалося, був невичерпний.
У 1938 році святитель відвідав Індію на запрошення Якобінської церкви, яка налічує близько шестисот тисяч чоловік і яка сягала своєю історією до одного з учнів Христа – апостола Фоми. Владика Нестор почав вести переговори про приєднання цих християн до Руської Православної Церкви за кордоном. Цей проект був узгоджений, однак не був реалізований через початок Другої світової війни. Будучи на Цейлоні, владика також взяв під своє заступництво громаду «незалежних католиків», що відокремилися від Ватикану через конфлікт із єзуїтами і мали намір приєднатися до Православ'я.
У 1945 році в Харбін входять війська Червоної армії. Владика Нестор у числі інших єпископів знову возз'єднується з Матір'ю-Церквою і входить до складу кліру РПЦ. 11 червня 1946 року митрополичий округ був перетворений в Східно-Азіатський екзархат, а архієпископ Нестор був призначений Патріаршим Екзархом з возведенням у сан митрополита Харбінського і Маньчжурського. У 1948 році владика повинен був взяти участь у Помісному соборі РПЦ. Але перед самим від'їздом він був заарештований китайською владою і депортований в СРСР вже як в'язень.
В СРСР митрополит Нестор на суді був звинувачений в антирадянській діяльності (вона полягала в написанні книги «Розстріл Московського Кремля») і здійсненні панахид за вбитими в Алапаєвську родичами сім'ї імператора Миколи і засуджений на десять років виправно-трудових таборів. Своє заслання владика відбував у Мордовії з 1948 по 1956, звільнений достроково.
Останні роки життя в СРСР
Після звільнення Патріарх Олексій Перший планував призначити митрополита Нестора управляти Одеською кафедрою, але цьому активно чинив опір голова Ради у справах РПЦ Георгій Карпов. З цієї причини владика був призначений митрополитом Новосибірським і Барнаульським.
Митрополит Нестор невтомно боровся проти закриття храмів, багато їздив по єпархії, відвідуючи навіть найвіддаленіші парафії. Святитель брав у штат єпархії священнослужителів – колишніх в'язнів таборів, а також осіб, таємно пострижених у «катакомбній церкві». Така активна місіонерська позиція архієрея не могла подобатися радянській владі. Тому під тиском КДБ в 1958 році владику відправляють на спокій, при цьому навіть не вказуючи причини звільнення. Однак, через деякий час його знову відновлюють у служінні і він, як і раніше, продовжує проявляти стійкість у відстоюванні прав вірян у себе в єпархії.
* * *
У 1962 році старий архіпастир приїхав у Москву для лікування, але в сам день приїзду у нього стався крововилив у мозок, в результаті чого була тиха і мирна кончина 4 листопада 1962 року, в свято Казанської ікони Божої Матері. Зараз могила владики знаходиться в огорожі московського храму на честь Преображення Господнього за вівтарем.
Упокій, Господи, душу раба Твого митрополита Нестора, і його святими молитвами помилуй нас, грішних!
