Преподобний Кукша Одеський: «Я сам грішний і грішних люблю»
Його життя могло пройти в тихій келії афонського Свято-Пантелеймонова монастиря, куди він направився, аби присвятити себе чернецтву. Але Бог приготував йому інший хрест.
29 вересня Церква згадує преподобного Кукшу Одеського – світильника віри, що окормляв наш народ в роки безбожницького лихоліття. Ще в юнацтві Косьма (так звали святого в миру) почув пророцтво про прийдешні гоніння і нестатки. Але майбутнього святого це не злякало і він впевнено став на шлях служіння Богу і людям.
Пророцтво про майбутнє хрестоносіння
Коли в спасенних бесідах ми говоримо про подвижників благочестя, наш погляд чомусь часто обертається в бік древніх отців-пустельників і тих святих, які завжди на слуху у православного народу. Якщо ж хтось і згадує більш сучасних старців, то на розум приходять, в основному, їхні пророцтва про останні часи і прихід антихриста. Рідко хто говорить про цих людей як про духовників і сповідників, які особистим прикладом засвідчили свою відданість Христу і Його Церкві.
Одним з таких проповідників став шанований нині преподобний Кукша Одеський. Його життя могло пройти в тихій келії афонського Свято-Пантелеймонова монастиря, куди він направився, ведений наміром присвятити себе чернецтву. Але Бог приготував йому інший хрест, бачачи його готовність до повного самозречення.
«За те тільки, що ти привіз його до мене, ворог буде мстити тобі – ти будеш переслідуваним усе життя».
А почалося все ще в ранній юності. Ще підлітком Косьма полюбив людей вбогих, хворих і знедолених. Одного разу він побачив, як його двоюрідного брата мучить біс. Не довго думаючи, хлопець повіз одержимого до старця. Помолившись, старець вилікував страждальця, а до Косьми звернувся зі словами: «За те тільки, що ти привіз його до мене, ворог буде мстити тобі – ти будеш переслідуваним все життя». Звичайна людина, почувши таке пророцтво, доклала би всіх зусиль, щоб якось пристосуватися до реалій часу й уникнути переслідувань. Але, люблячий Бога, Косьма сприйняв ці слова як особливе покликання і більше ніколи не звертав з обраного шляху.
Помазаник на священство
Одного разу мати майбутнього святого Харитина мала намір відправити сина в паломницьку поїздку на Святу Землю. Вона написала лист афонському священноначаллю з проханням благословити її сина на цю поїздку. Благословення було отримано, і послушник Косьма вирушив до місць проповіді втіленого Спасителя.
Але навіть тут, у звичайній прощі, з молодим чоловіком почали відбуватися незвичайні речі. Коли група проходила повз Силоамську купель, хтось випадково зачепив юнака, і він прямо в одязі з головою поринув у святе джерело. Навколо пролунали іронічні посмішки, а хтось ненароком зауважив: «Багато дітей буде у нього». Існувало повір'я, що занурившись у Сілоам, безплідна жінка незабаром отримає від Бога довгоочікуване чадо. Як виявилося, ці слова стали пророчими. Все життя преподобного Кукшу оточували духовні чада – його улюблені діти і ревні молитовники.
На цьому дива на Святій Землі не припинилися. Коли паломники увійшли в Храм Гробу Господнього, вони захотіли помазатися святим єлеєм від лампади, що знаходиться поруч з місцем поховання Христа. Тільки вони подумали про це, невидима сила перекинула одну з лампад так, що на голову Косьми полився дорогоцінний єлей. І став цей єлей «як та добра олива на голову, що спливає на бороду, Ааронову бороду, що спливає на кінці одежі його» (Пс. 132:2). Через возливання цього світу Сам Господь обрав його майбутнім священником, зробивши його помазаником Своєї благодаті.
Дар Божий із дзьоба ворона і таємна Євхаристія
30-ті роки XX століття ніхто не згадає з радістю на душі. Бідність, голод, репресії... Багато чого довелося пережити богобоязкому народу і боголюбивому священству. Таке ставлення до християн було закономірним, адже ще апостол Павло писав, що «та й усі, хто хоче жити побожно у Христі Ісусі, будуть переслідувані» (2 Тим. 3:12).
На той момент отець Кукша був вже старцем-схимником. Попрацювавши в Першу Світову війну санітаром на потязі сполучення Київ-Львів, він подвизався в Києво-Печерській лаврі. Господь випробував його віру важкою хворобою, зцілення від якої настало тільки після прийняття великої схими. А в 1938-му році побіленого сивиною старця чекали вісім років заслань у таборах.
Після тихого і молитовного життя в лаврі святий опинився на виснажливих роботах по лісоповалу. Тривала праця й убоге харчування привели практично до повного виснаження його організму. Однак і тут він не був залишений своїм Небесним Батьком. Одного разу, на Великдень, святий отримав від Нього довгоочікувану розраду.
«Я був такий слабкий і голодний – вітром гойдало, – згадував преподобний. – Я йду по зоні вздовж колючого дроту, їсти нестерпно хочеться. А за дротом кухарі з кухні в їдальню охоронців носять на головах листи з пирогами. Так смачно пахне, а над ними ворони літають. Я почав благати: "Ворон, ворон, ти годував пророка Іллю в пустелі, і принеси мені шматочок пирога!" І раптом чую над головою: "Кар-р-р!" – і до моїх ніг впав пиріг з м'ясом – це ворон стягнув його з дека кухаря. Я підняв пиріг зі снігу, зі сльозами подякував Богові і втамував голод».
Коли схимникові прийшла посилка з запасними Святими Дарами, він не забарився освятити рушники в якості єпитрахилей і закликав всіх ув'язнених священників і ченців до спільної євхаристійної Трапези.
Правий був псалмоспівець, що сказав: «Свого тягара поклади ти на Господа, і тебе Він підтримає» (Пс. 54:23).
У засланні старець завжди пам'ятав про те, що духовне окормлення людей для священника має більше значення, ніж особисте благополуччя. Тому він використовував будь-яку можливість для того, щоб причастити ув'язнених. Коли схимникові прийшла посилка з запасними Святими Дарами, він не забарився освятити рушники в якості єпитрахилей і закликав всіх ув'язнених священиків і ченців до спільної євхаристійної Трапези. За одне таке таємне богослужіння до Святих Тайн долучалось близько ста причасників.
Тільки через п'ять років, проведених в щоденній тяжкій праці, старець Кукша був переправлений у заслання в Солікамську область, де вперше отримав можливість відкрито здійснювати богослужіння в сільському храмі. А потім, знову повернувшись в Лавру, він, загартований життєвими випробуваннями, приступив до свого головного і заключного послуху – духовництва.
Пророк у своїй Вітчизні
Прославившись відомим духівником, преподобний Кукша своїм служінням докучав радянській владі. Результатом стало розпорядження перевести старця з Києва в провінцію. Опинившись у Почаївській лаврі, святий продовжив нести послух духівника, сповідуючи людей і строго викриваючи їхні вади.
Парафіяни і духовні чада пам'ятали його і як побожного молитовника, що здійснював ранню Літургію в печерному храмі. Ось як згадує про це духовна дочка старця:
«Коли отець Кукша служив Божественну Літургію, я відразу відчула сильну близькість душі до Бога, як ніби навколо нікого не було, а тільки Бог і я. Кожен вигук о. Кукші підносив мою душу "вгору", і переповнював її такою благодаттю, як ніби я стояла на небі перед лицем Самого Бога. На душі було по-дитячому чисто, незвичайно ясно, легко і радісно. Жодна стороння думка не турбувала мене і не відволікала від Бога».
Своїм служінням у вівтарі преподобний показував якийсь зразок чернечого богослужіння: спокійного, повільного і молитовного.
Останні роки життя старця, проведені в Почаєві, а потім – у Чернівецькій єпархії і в Одесі, були відзначені все більш розкритим в ньому Божим даром прозорливості. Своїм серцевіданням він в одних вселяв радість і надію, інших звинувачував у гріхах, третіх застерігав від життєвих помилок. Але крім приватних пророцтв, він говорив і про долю Церкви Христової, і про ті випробування, які випадуть на долю Української Православної Церкви.
«Будьте пильні, – застерігав старець своїх чад. – Намагайтеся відвідувати Божі храми, поки вони ще наші. Скоро не можна буде ходити туди, все зміниться. Тільки обрані побачать це. Людей будуть змушувати ходити в церкву, але ми не повинні будемо ходити туди ні в якому разі. Молю вас, стійте у Православній вірі до кінця ваших днів і рятуйтеся!».
* * *
Для преподобного Кукші Одеського все життя стало служінням Богу – невпинним послухом Його волі. Він був ревним молитовником і великим трудівником. Завжди роблячи все самостійно, старець відмовлявся від сторонньої допомоги, кажучи: «Ми самі собі послушники до самої смерті». Але будь-який послух знаходить свою цінність тоді, коли здійснюється з любов'ю. А любов у святого старця було не відняти. «Я сам грішний і грішних люблю. Немає людини на землі, яка б не згрішила. Єдиний Господь без гріха, а ми всі грішні», – смиренно повторював він.
Навіть після смерті святого кожен може відчути його любов, помолившись до нього від усього серця. Преподобний Кукша продовжує здійснювати чудотворення і допомагати віруючим людям. Головне, нам потрібно завжди пам'ятати про те, що кожен святий благодіє нам за дану йому від Бога благодать. Тому, молячись до святих, потрібно завжди зберігати в душі міцну віру в чудодійну силу Господню, діючу там, де людських зусиль вже стає недостатньо. Так само, як цю віру зберігав і примножував преподобний Кукша Одеський, який став зразком сучасної святості.
