Притча: про лихослів'я і серце, переповнене злом
«Від надлишку серця говорять уста» Мф. 12:34, сказано в Євангелії. Пропонуємо читачам притчу про гнійні рани в наших серцях від святителя Миколи Сербського.
У Сербії, в одній лікарні, з ранку і до вечора обходячи хворих, працювали доктор з фельдшером. У фельдшера був злий язик, і він постійно, немов брудною ганчіркою, бив будь-кого, про кого б не згадав. Його брудна лайка не жаліла навіть Господа Бога.
Одного разу доктора відвідав його друг, який приїхав здалеку. Доктор запросив його бути присутнім на операції. З доктором був і фельдшер. Гостю стало млосно, коли побачив страшну рану, з якої точився гній з огидним запахом. А фельдшер, не змовкаючи, лаявся.
Тоді друг запитав доктора:
- Як ти можеш слухати таку блюзнірську лайку?
Доктор відповів:
- Друг мій, я звик до гнійних ран. З гнійних ран повинен витікати гній. Якщо гній скупчився в тілі, він випливає з відкритої рани. Якщо гній накопичується в серці, він виходить через вуста. Мій фельдшер, лаючись, лише відкриває зло, накопичене в душі, і виливає його з душі своєї, як гній з рани.