Іоаким і Анна: пізнати праведність в обличчя
7 серпня Церква святкує день пам'яті праведної Анни, матері Пресвятої Богородиці. Але говорити про святу Анну, не згадуючи при цьому її чоловіка, було б неправильно.
Справжня праведність ніколи не впадає в очі. Навіть якщо праведник на виду або сам по собі має широку популярність. Святі Богоотці Іоаким і Анна поминаються в кінці практично кожного богослужіння, ці святі відомі майже кожному православному. А, між тим, переважна більшість знає про них зовсім небагато.
Жили праведним життям, були бездітним подружжям, в похилому віці удостоїлися народження дочки, якій Бог судив стати Матір'ю Спасителя світу. Ось, мабуть, і все. Причому це – дійсно все, оскільки навіть розлогі, докладні житія святих богоотців, так чи інакше, будуються на цих небагатьох відомостях. Втім, нехай ніхто з вас не бентежиться стислістю, оскільки головне тут, як нерідко буває – між рядками.
Отже, подружня пара праведного життя, що досягла похилого віку і залишається бездітною. У наших святцях дуже небагато святих подружніх пар. Більшість з них у своєму сімейному житті або понесли якийсь серйозний подвиг, на кшталт того, що описаний в житії Євстафія Плакіди, або закінчили свої дні в чернецтві. Відразу обмовимося, що другий варіант майже ніяк не характеризує ні саме подружжя, ні їх відносини. Та й в спробі пояснити спільний чернечий постриг подружжя, які прожили в шлюбі багато років, тим, що подружня любов з роками трансформується в любов виключно до Бога, бачиться явна натяжка.
Все, як завжди, набагато простіше: в давнину на Русі був дуже поширений звичай приймати перед смертю чернечий постриг. Причому звичай цей був настільки загальним, що постриг ледь не перетворився на рядову требу: монастирів і чернечого духовенства на всіх не вистачало, тому в чернецтво постригали рядові парафіяльні священики. Так що там, де на перший погляд бачиться подвиг, насправді проглядається просте слідування традиції.
Ні для кого не секрет, що тихе сімейне щастя результат не тільки великого кохання, а й копіткої щоденної праці.
Але ось в особі Іоакима і Анни ми бачимо рідкісний для наших святців тип сімейної пари, яка прожила життя без явного подвигу і перебувала також разом до самої смерті. Чого варто створити нормальні сімейні стосунки і якої самовіддачі вимагає необхідність простої підтримки цих відносин в здоровому вигляді, знає кожна сімейна людина. Ні для кого не секрет, що тихе сімейне щастя результат не тільки великого кохання, а й копіткої щоденної праці. І ось перед нами подружжя, яке прожила саме таке, тихе і праведне, спільне життя. Тобто подружжя, в якому кожен непомітно і невтомно працював і над собою, і над відносинами з другою половиною, і над атмосферою в родині. Що називається: пізнайте праведність в обличчя.
Але і це ще не все. Жити праведному подружжю доводилося з чималою скорботою. Бездітність навіть для найбільш гармонійних, згуртованих і люблячих пар буває серйозним випробуванням. А тут вся хворобливість моменту багаторазово посилюється атмосферою, в якій живе подружжя.
Єврейська громада на стику двох ер сприймала дітей не тільки як продовження роду. У дітях бачили Божий дар і Боже благословення. Як відомо, «той, хто звертається до Господа не залишаться без всякого блага» (Пс.33), в стародавньому єврейському суспільстві розуміння цієї істини було доведено до межі абсурду. Ознакою благовоління Божого, не інакше як за праведність, вважалося велика кількість земних благ і, в першу чергу, багатодітність. І навпаки, відсутність життєвих благ у людини сприймалося як ознака того, що Бог до людини не благоволіє. Не інакше, як у неї є якісь, може невідомі кожному, але серйозні гріхи. І відсутність дітей тут була на першому місці.
Не бачило тодішнє суспільство праведність життя богоотців. Мало того, що праведність і так завжди прихована від сторонніх очей, так ще й бездітна старість давала привід всім, кому не лінь, підозрювати праведників в різноманітних гріхах.
Ми знаємо, що спільна біда нерідко зближує людей. Але так часто буває в ситуаціях, коли у біди є свій термін. Довготривала ж скорботп має прямо протилежну особливість. Вона розводить подружжя по кутах.
І саме ця ситуація, як, напевно, жодна інша, розкриває перед нами всю чистоту і глибину подружньої любові праведників. Ми знаємо, що спільна біда нерідко зближує людей. Але так часто буває в ситуаціях, коли у біди є свій термін. Довготривала ж скорбота має прямо протилежну особливість. Вона розводить подружжя по кутах.
Усвідомлюючи, з одного боку, нерозв'язність проблеми, а з іншого, розуміючи, що вона нездоланна, подружжя нерідко вчаться переживати біду поодинці. Кожен в собі. Що сприяє спочатку самозамкнутості, зацикленості на собі і своєму переживанні проблеми, а потім і взаємного відчуження, підсумком якого стає ситуація, коли під одним дахом опиняються дві абсолютно чужі один одному людини, яких якщо щось і об'єднує, так тільки штамп в паспорті, загальна житлоплоща і спільне минуле довжиною в десятки років.
І ось саме цього не сталося з праведними Іоакимом і Анною. Бездітність не стала для кожного з них власною бідою і приводом для виключно особистих переживань, які не вбили між ними кол, не дали привід для образ, конфліктів і взаємних претензій. В результаті Бог втішив праведників чудесним народженням дочки. Явивши, тим самим, і Свою милість подружжю, і брехливість упереджень, якими жила тодішнє єврейська громада, і турботу про спасіння світу, оскільки дочці престарілих праведників належало стати Матір'ю для втіленого Бога.
* * *
А для нас в житії святих богоотців є відразу кілька уроків.
По-перше, ми бачимо і переконуємося, що справжня подружня любов завжди сильніша будь-яких скорбот, спокус і випробувань.
По-друге, очевидним стає той факт, що громадська думка – далеко не мірило справедливості і правди, скоріше навіть навпаки, суспільству завжди простіше поглумитися над праведністю, чим протистояти явному злу.
Ну і по-третє, Божі суди – не суди людські.
І те, що на перший погляд може виглядати як залишення Богом, на перевірку виявляється Його премудрим промислом. Спрямованим, як завжди, на благо людини.
