«Святий доктор»: як католик може стати прикладом для православних
Історія німецького лікаря Фрідріха Гааза, який змінив ставлення до ув'язнених в Росії.
19 червня 2017 року мер Москви підписав постанову про присвоєння імені доктора Гааза вулиці в Західному адміністративному окрузі міста. Про самого Федора (Фрідріха) Петровича Гааза мало хто з нас знає, але трохи дивує, чому вулицю в його честь назвали настільки пізно, тоді як цей дивовижний німець так багато зробив для ув'язнених Російської імперії.
«Святий доктор Москви», як його часто називають, до кінця життя залишався католиком, але мені хотілося б сказати, чому він є чудовим прикладом для нас, православних. Думаю, що після викладу нижченаведеного матеріалу всі питання відпадуть самі собою.
Вперше ім'я доктора Гааза я почув, а точніше, побачив на пам'ятній дошці будинку, де він народився в містечку Бад-Мюнстерайфель, недалеко від Кельна, в якому ми проводили виїзну сесію для студентів Київської семінарії заочного сектору навчання. Напис «Der "heilige Doktor von Moskau"» (нім. «Святий доктор Москви») здавалася трохи незвичною і сильно зацікавила мене. Подальший пошук інформації в інтернеті подарував справжнє відкриття, і я завжди використовував можливість розповісти іншим про цю чудову людину.
Отже, Фрідріх Йозеф Лоренц Гааз народився в 1780 році, навчався в католицькій школі, потім вивчав природні науки і літературу в Кельні і Єні. Медицину він осягав в Геттінгенському університеті. Був хорошим фахівцем з очних хвороб. У 1806 році він прибув до Москви в якості сімейного лікаря княгині В.А. Рєпніної-Волконської. Уже через два роки Фрідріха Гааза за успіхи і безкорисливість в лікуванні очних хвороб нагородили орденом святого рівноапостольного князя Володимира IV ступеня, який він дуже цінував і постійно носив на своєму старенькому, але завжди охайному фраку, аж до самої смерті.
Згодом, як уже військовий лікар, доктор їздив на Північний Кавказ, де відкрив і досліджував джерела цілющих вод, навколо яких згодом виросли такі міста-курорти, як П'ятигорськ, Єсентуки, Желєзноводськ і Кисловодськ. Коли почалася Вітчизняна війна 1812 року, Гааз постійно перебував у російській армії, невпинно допомагаючи пораненим і покаліченим захисникам.
Вже через два роки Фрідріха Гааза за успіхи і безкорисливість в лікуванні очних хвороб нагородили орденом святого рівноапостольного князя Володимира IV ступеня.
До свого 40-річчя доктор повністю залишив досить дохідну практику сімейного лікаря і повністю присвятив себе служінню бідним, знедоленим і нещасним членам суспільства. Відзначимо лише кілька дуже характерних прикладів.
Під час епідемії холери 1830-1831 років, бажаючи показати приклад молодим лікарям, Гааз сам обмивав і навіть цілував заражених хворих, тим самим прагнучи позбавити їх від огиди і демонструючи, що хвороба ця передається «іншими шляхами». Більш того, він особисто ходив вулицями Москви, проводячи профілактичні бесіди і навчаючи людей відповідній поведінці, що дозволяє знизити ризик зараження.
Зафіксовано випадок, коли до нього привезли селянську дівчинку із запущеною вовчанкою, в результаті якої на обличчі у стражденної дитини утворилася смердюча і потворна виразка. Навіть рідна мати не могла перебувати поруч з нею, а ось «святий доктор» кожен день сидів біля її ліжка, обіймаючи, втішаючи, цілуючи і читаючи казки до самої її смерті.
Однак найбільше сил Гааз зосередив на турботі про ув'язнених, на допомогу яким витратив усі свої заощадження. У 1832 році на зібрані кошти він відкрив лікарню для арештантів в пересильній в'язниці, а через чотири роки ще й школу для їхніх дітей.
Згодом кількість тюремних лікарень зросла, Федір Петрович особисто керував їх зведенням. Партії пересильних він обходив по чотири рази, розмовляв із засудженими, розпитував про потреби, а хворих відразу відділяв і залишав у себе в лікарні.
Цікаво, що якщо захворів хтось із супроводжуючих арештантів родичів, Гааз, навіть переступаючи закон, домагався, щоб і самого ув'язненого залишали при лікарні, аж до одужання. Його турбота про сім'ї арештантів виражалася ще і в тому, що він викуповував кріпаків дітей і дружин, щоб ті не розлучалися і могли супроводжувати рідних до Сибіру.
Найбільше сил Гааз зосередив на турботі про ув'язнених, на допомогу яким витратив усі свої заощадження.
Для досягнення своїх цілей доктор не боявся ніякої влади і використовував всі доступні можливості. Одним з найбільш своїх щасливих днів Федір Петрович вважав день скасування так званого «прута» – важкого залізного стрижня, до якого приковували по 8-10 арештантів, щоб запобігти можливості їх втечі під час етапу. По суті це було знаряддя тортур, бо наручники стирали шкіру рук в кров. Ніхто не звертав уваги на фізичний стан пересильних, а якщо хто в дорозі помирав, інші повинні були тягнути труп до наступної зупинки, на якій його відстібали.
Щоб домогтися прийняття необхідного рішення, Гааз навіть звернувся до прусського короля Фрідріха Вільгельма IV, щоб той поговорив зі своєю сестрою Олександрою Федорівною – дружиною імператора Миколи I – і вона вплинула на чоловіка.
У підсумку «прут» замінили легкими кайданами, а в регіонах, де його застосування збереглося, залізні наручники стали обшивати сукном або шкірою. Легкі кайдани Гааз розробив і випробував сам. Він одягав їх і ходив по кімнаті навколо столу, поки не нараховував 5-6 верст (приблизно 5,3-6,4 км).
Завдяки впливу і турботам Федора Петровича старих і дітей взагалі звільнили від кайданів, ув'язненим і пересильним перестали голити половину голови. А доктор сам постачав їм в дорогу білизну, ліки і навіть гроші.
Голова тюремного комітету П. Лебедєв залишив про «святого лікаря» такі слова: «Гааз в 24 роки своєї діяльності встиг зробити переворот в нашій тюремній справі. Знайшовши в'язниці наші в стані розпусти і приниження людства, Гааз не тільки кинув на цей грунт перші насіння перетворень, але встиг довести до кінця деякі зі своїх починань, і зробив один, і не маючи ніякої влади, крім сили переконання, більш, ніж після нього всі комітети і особи, що владу мали».
Все життя Федір Петрович залишався католиком. На питання, чому він не повертається в рідну Німеччину до одновірців, він з акцентом відповів: «Так, я є німець, але перш за все я є християнин. І значить, для мене "несть елліна, несть іудея..." Чому я живу тут? Тому що я люблю, дуже люблю багато тутешніх люди, люблю Москву, люблю Росію і тому, що жити тут – мій обов'язок. Перед усіма нещасними в лікарнях, у в'язницях».
Завдяки впливу і турботам Федора Петровича старих і дітей взагалі звільнили від кайданів, ув'язненим і пересильним перестали голити половину голови. А доктор сам постачав їх в дорогу білизну, ліки і навіть гроші.
Гааз дбав не тільки про фізичне, а й про духовне здоров'я ув'язнених. На свої гроші він купував для них молитовники і Євангелія, і саме він домігся будівництва храму Живоначальної Трійці на Воробйових горах.
Федір Петрович написав для арештантів невелику, але дуже глибоку книгу під назвою «Азбука християнської доброзвичайності», яку, за рекомендацією Волинської духовної консисторії, наказували освіченим в'язням Житомирського тюремного замку читати в камерах всім іншим для повчання.
«Святий доктор» дружив з багатьма православними священнослужителями, але більше всіх – зі святителем Філаретом (Дроздовим). Одного разу, коли Гааз сильно захворів, ув'язнені попросили тюремного священика Орлова відслужити про його здоров'ї молебень. Той поспішив за порадою до митрополита Філарета, владика ж, не дослухавши пояснень, сказав: «Бог благословив нас молитися за всіх живих, і я тебе благословляю! Коли сподіваєшся бути у Федора Петровича з просфорою? Вирушай з Богом. І я до нього поїду».
Помер доктор Гааз на Успіння Пресвятої Богородиці 1853 року. На його похорон зібралося понад 20 тис. чоловік, а в православних храмах повсюдно звершували панахиди. Під час прощання з другом святитель Філарет виголосив такі слова: «В тобі виповнюється сказане Спасителем: "Блаженні лагідні... Блаженні голодні та спраглі правди... Блаженні милостиві... Блаженні чисті серцем... Блаженні миротворці..." Міцній духом, брате мій, Федір Петрович, ти увійдеш в Царство Небесне».
«Поспішайте робити добро», – життєвий девіз «святого доктора» висікли на його могильному камені.
