Фільм «Містер Черч»: непроста історія про добру людину

Містер Черч – кухар у сім'ї, що складається з матері та дочки. Він мав пропрацювати у них шість місяців, а пропрацював шість років. Хоча ні, не працював, а зовсім навпаки. Проте про все по порядку.

Якось 10-річна Шарлотта Брукс, або як її ще називають – Чарлі, яка живе разом зі своєю матір'ю Мері Брукс у невеликій квартирі, прокидається від шипіння сковорідки. Вона виходить на кухню, але бачить там не маму, а незнайомого афроамериканця, котрий готує їм із мамою сніданок.

Його ім'я – Генрі Черч, містер Черч, як його називають протягом усього фільму. З першого погляду у неї виникає антипатія до кухаря, настільки велика, що вона навіть відмовляється їсти страви. Коли вона, голодна, йде до школи, між Мері та містером Черчем відбувається розмова, яка прояснює ситуацію для глядача.

Мері, молода красива жінка, вмирає від раку грудей. Їй залишилося лише шість місяців. Під час фільму не говориться, де вона працює і чи працює взагалі. Але в будь-якому випадку рівень її доходів досить скромний і не дозволяє утримувати кухаря. Його роботу оплачує її колишній коханець Річард, який не є батьком Шарлотти. Колишній не тому, що вони розлучилися, а тому, що Річард помер. Теж від раку. Але перед смертю він домовився з Генрі, який працював у нього особистим кухарем, що той до смерті Мері, тобто півроку, працюватиме кухарем у неї та її дочки і купуватиме необхідні продукти, гроші на які він також залишив, а за це отримає від Річарда довічне утримання.

Розмова виходить максимально відвертою, містер Черч не намагається щось завуалювати, згладити, він не вимовляє фрази на кшталт: «сподіваюся, ви житимете ще довго», «думаю, ви видужаєте» і т.д. Ні, він чітко і ясно каже, що йому відомо, що Мері має рак грудей і що їй залишилося шість місяців. Ця сцена змушує задуматися про дві речі. По-перше, як треба розмовляти зі смертельно хворою людиною? Що краще: фальш, обман, хибні надії чи гірка, але правда? А по-друге, смертельно хвора людина має померти, а здорова? Хіба ні?

Людина, яка дізналася про невиліковне захворювання, гранично гостро усвідомлює те, що вона смертна? Але хіба не так само смертна здорова людина? Чи людина, яка не підозрює про те, що вона може бути вже хвора? Чи не всі ми, нащадки Адама і Єви, носимо в собі смертність, яка рано чи пізно приведе кожного з нас до могили?

У сучасному суспільстві не прийнято говорити про смерть і навіть думати про неї. Але зовсім інше говорить нам Святе Письмо і святі отці.

«У всіх твоїх справах пам'ятай про кінець твій, і навіки не згрішиш» (Сир. 7:39); «…людям належить колись померти, а потім суд…» (Євр. 9:27). «Як хліб потрібніший за всяку іншу їжу, так міркування про смерть потрібніші за всі діяння» (преподобний Іван Ліствичник). Пам'ятання про смерть може бути нестерпним для людської психіки, але тільки якщо воно не розчинене сподіванням на Господа Ісуса Христа, вірою в Його спасительну жертву за нас і надією на вічне життя з Богом. «Очікую воскресіння мертвих і життя майбутнього віку» (Символ віри).

Першого дня, як у них з'явився містер Черч, Шарлотта йде до школи голодна, але в її сумці – найсмачніший бутерброд, яким вона ділиться зі своєю єдиною подругою в школі, Поппі Семюелс. Обидві вони з сімей з невеликими доходами, Поппі взагалі живе зі своєю сестрою, оскільки її батьки відбувають покарання у в'язниці за пограбування. Приватна школа, в якій вони навчаються, щороку виділяє кілька місць для дітей із таких соціальних верств. Поппі гарна дівчинка, і у свої 10 років вона вже усвідомлює, що її тілесна краса – це єдине, що вона може використовувати для просування у житті. В епізоді також з'являється і хлопчик, Оуен Бенкстер, за словами самої Шарлотти: «Найкрасивіший 10-річний хлопчик, який колись жив на цій чи будь-якій іншій планеті».

Після відвертої розмови з Мері містер Черч іде за покупками. Перед виходом Мері дає йому кілька купонів на знижки, які вона вирізала з місцевої газети. Це дозволяє йому заощадити 6 доларів. Проходить день за днем, поступово неприязнь Шарлотти поступається місцем щирій прихильності до містера Черча. Крім приготування їжі, йому дуже подобається слухати джазову музику і читати книги. Любов до книг він прищеплює і Шарлотті.

Так минає 6 років. Чарлі стає досить симпатичною 16-річною дівчиною, містер Черч також готує, читає і слухає музику, а Мері доживає свої останні місяці. Так, хвороба не вбила її за шість місяців, як прогнозували лікарі. Так, вона змогла прожити шість років, дуже важливі шість років, за які вона виховала дочку, але все одно її останні дні настали. Вона вже майже не може ходити, вона не може сама себе обслуговувати, її мучать болі та переживання за Чарлі. Містер Черч їй уже не лише готує, а й годує, прибирає за нею і навіть допомагає ходити до туалету. Але при цьому він залишається кухарем, підкреслено не претендуючи на ближчі стосунки. І ось ця здатність служити іншим, не вимагаючи чогось натомість, бути близькою людиною, опорою двох слабких жінок, не претендуючи на статус значніший, ніж статус кухаря, дуже підкуповує в особистості містера Черча.

І ось Мері вмирає. Контракт містера Черча з Річардом закінчено. Він не повинен бути кухарем у сім'ї Брукс. Але насамкінець він робить ще одну добру справу для Шарлотти, хоч і каже, що це від її мами. До закінчення школи Чарлі отримує запрошення від одного престижного університету, але розуміє, що їй доведеться відмовитися, оскільки на навчання немає грошей. І тут містер Черч вручає їй пухкий конверт із доларами, які він заощадив, вирізаючи разом із Мері з газет купони на знижки. Чарлі їде вчитися, а містер Черч повертається додому. Він пише Шарлотті щотижня і за зворотньою адресою на конверті вона дізнається, де він живе. Так минає чотири роки. І ось настає день, коли вона з'являється у нього на порозі.

Так, вона вагітна від випадкового зв'язку. Вона навчалася на літератора, мріяла стати славетною письменницею, але тепер закінчення навчання під питанням. Чарлі все ще сподівається написати дипломну роботу та завершити свою освіту, але це їй не вдається. Останні місяці вагітності, потім догляд за дитиною і таке інше. А ще їй ніде жити, адже будинок, у якому вони жили з матір'ю, був орендований. Вона проситься пожити у містера Черча, і той, звісно, не відмовляє. Щоправда, він ставить одну умову: поважати його особисте життя і не порушувати особистий простір. Цю умову Шарлотта обіцяє виконати і, звісно, порушує.

Містер Черч залишається для неї загадкою, яку вона хотіла б розгадати, але він нічого не розповідає ні про себе, ні про своє життя. Про те, що це життя не просте, Шарлотта здогадується з того, що часом вечорами містер Черч йде з дому і повертається неабияк п'яним. В одне з таких повернень він застає, як Чарлі копається в речах у його спальні. Вона порушила умову, і в п'яному чаді містер Черч виганяє її на вулицю.

А потім відбувається те, що віруючі називають: «Промисел Божий», а не віруючі – «його величність випадок». Ніч Шарлотта провела у своїй машині, а на ранок їй зустрівся давній знайомий, Ларсен, невдаха по життю, який відсидів у в'язниці, зловживав спиртним та наркотиками. Вони обмінюються фразами, на кшталт: «Привіт, як справи?», але далі розмова не клеїться. Зовнішній вигляд Ларсена не залишає сумнівів: його проблеми лише посилилися останнім часом. Вони прощаються, і коли Чарлі йде до своєї машини, її збиває з ніг хлопець на скейті.

Ситуація критична, Чарлі непритомна, вона може втратити дитину. І Ларсен, якому заборонено сідати за кермо, оскільки він був винен у смертельній аварії, наважується відвезти Чарлі до лікарні. У результаті з нею все добре, дитину рятують, а через деякий час з'ясовується, що Ларсен у той момент настільки зневірився, що вже йшов закінчувати життя самогубством. Але те, що він урятував Шарлотту та її дитину, змусило його переглянути своє рішення і взагалі все своє життя. А скільки таких історій доводилося чути нашим священникам на сповіді: «Отче, я йшов зводити рахунки з життям і зайшов у церкву»! Воістину Господь «... хоче, щоб усі люди спаслися і досягли пізнання істини» (1Тим. 2:4).

А ще в палаті з'являється містер Черч і забирає Чарлі назад до себе. І далі вони живуть як щаслива, хоч і неповноцінна сім'я: Шарлотта працює офіціанткою, виховує дочку Ізабеллу, містер Черч так само готує та доглядає їх. Роль доброго дідуся йому дуже личить. Однак він також часом приходить додому п'яним і за його вигуками Чарлі розуміє, що у нього було все непросто з батьком.

Одного дня їх відвідує Поппі Семюелс, шкільна подружка Чарлі. Вона розпорядилася своєю красою саме так, як і розраховувала у дитинстві: двічі була одружена з багатими чоловіками і зараз має все, про що мріяла – шикарна квартира, лімузин із особистим водієм, багато грошей. Для неї успіх у житті – це гроші, слава та можливість змусити всіх крутитися довкола себе.

На запитання: «Ти щаслива?» вона відповідає: «В мене є все, що я хочу». Але дітей вона мати не хоче, підтримувати стосунки з батьками та сестрою, у якій жила в дитинстві, теж. Вона вмовляє Шарлотту поїхати до Нью-Йорка, де обіцяє познайомити її з багатими холостяками, ласими до молодих дівчат і з презирством відгукується про її роботу офіціанткою. А ще вона дорікає Чарлі за те, що вона живе «разом зі своїм кухарем», натякаючи, що той користується нею у певному сенсі.

І тут Шарлотта не витримує, вона обвинувачує свою подругу в зарозумілості і розкриває загадку, яку глядач міг задати собі під час фільму: на що жили Мері з Шарлоттою, якщо Річард залишив їм грошей лише на півроку? Правильно, їх утримував містер Черч! Який до того ж жодним натяком не дав зрозуміти, що вони йому чимось завдячують. Але глядач може поставити й таке запитання: а де брав гроші сам містер Черч, якщо цілий день він проводив у них на кухні, готуючи їжу? Ця загадка розкривається вже наприкінці фільму.

Через деякий час у містера Черча виявляються симптоми серйозного захворювання, і Шарлотта відвозить його до лікарні, де несподівано виявляється, що лікарем буде той самий Оуен Бенкстер, на якого Чарлі заглядалася ще в школі.

Хвороба містера Черча прогресує. Це кардіомегалія, захворювання серця, від якого незабаром помирає. І ось на похороні з'являється Френкі Твікс, господар того бару, з якого містер Черч частенько повертався п'яним.

Виявляється, містер Черч чудово грав на фортепіано, ймовірно, він міг стати відомим музикантом, але вважав за краще бути скромним кухарем у родині Брукс, а вечорами грати в барі, щоб заробляти трохи грошей і утримувати Мері з Шарлоттою.

Фільм закінчується добре, Ізабелла виявляє незвичайні кулінарні здібності, Оуен Бенкстер виявляє помітний інтерес до своєї колишньої однокласниці, а Шарлотта нарешті повертається до своєї дипломної роботи в університеті, яку озаглавлює: «Містер Черч».