Благовіщення: день, коли Бог просить згоди людини на її спасінння
Як правило, за рідкісним винятком, Великий піст висвітлює собою чудове свято Благовіщення Пресвятої Богородиці. Написано і сказано про нього багато, але ще раз подумаймо, які сенси таїть у собі ця подія.
Про Благовіщення нам повідомляє апостол Лука і це єдина євангельська розповідь, що оповідає про події життя Богородиці до Її материнства. Не знаю, може сьогоднішні світові зрушення трохи і захитають закоренілий скепсис сучасної людини, але події цього чудового свята вкрай далекі від такого популярного в наші дні раціоналістичного підходу до життя. Є в ньому щось по-дитячому чарівне: вся ця бесіда ангела з Дівою, для людини, як казав отець Олександр Шмеман, вихованої на таблиці множення з одного боку і на теорії Карла Маркса про додаткову вартість – з іншого, здається якоюсь легендою.
Рай на землі
Наше суспільство вже не раз довело свою нездатність побудувати царство щастя на землі. Наша цивілізація постійно тягне до низу, а тому людина перестає переживати чистоту радості, навіть саме поняття «радість» поступово зникає з словникового запасу. Постійна напруга, «наелектризованість» людських душ, істерії і страхи, що активно підтримуються ЗМІ, практично повсюдно породжені ними неврози, змушують нас все рідше відчувати радість або зводять її до грубих плотських задоволень. Для деяких людей навіть така дивна подія, як народження дитини стає причиною смутку, розладу і печалі.
Але ж при такому ставленні зникає цілий пласт людського досвіду. І ось події Благовіщення повертають нас до справжньої, чистої радості, радості, яка не обмежується цим земним буттям і простягається далеко у вічність.
Наше суспільство вже не раз довело свою нездатність побудувати царство щастя на землі.
Все починається з деякої непевності, таємничості. Спочатку ми чуємо слова архангела Гавриїла: «Радуйся, Благодатна! Господь з Тобою; благословенна Ти між жінками» (Лк. 1, 28). Привітання це, як писав святитель Філарет (Дроздов), величне, але невизначене: з одного боку притягує до чогось чудового, але з іншого – ще не зрозуміло до чого. Пресвята Діва, добре знаючи Святе Письмо, могла згадати про слова: «Господь з тобою, хоробрий мужу» (Суд. 6, 12), сказані ангелом Гедеону, коли Бог приготовляв його до чудесних справ порятунку ізраїльського народу від ворогів. Але чому тепер подібні слова звучать по відношенню до Неї – ще кілька миттєвостей залишиться таємницею. Весь світ завмер, «погляд» всесвіту був зосереджений на двох дійових осіб історії спасіння людства.
Рятує Любов
Ми бачимо, що справа Втілення Сина Божого – це справа Божественного, рятуючої любові, але при цьому це ще й справа людської свободи. Пресвята Діва спочатку ніяковіє від свого бачення, лякається, щоб це не був звабник Єви. Але чистота Її серця не дозволяє захопитися цим збентеженням, не коливає Її духу, не викликає боязкості, квапливості або суєти, Вона все покриває своїм смиренням і духовною зрілістю.
«Отже, ми бачимо, – пише святитель Філарет Московський, – що в духовному вертограді Богонареченої одним з величних животінь була мудрість; а землею, в якій зберігався корінь мудрості і сила цього духовного животіння було смирення; і що знаряддям до обробітку землі смирення і до збереження її від диких зілль була мудрість».
Архангел Гавриїл заспокоює Її, кажучи: «Не бійся, Маріє, бо Ти знайшла благодать у Бога» (Лк. 1, 30). Значення цих слів на перший погляд очевидно для нас. Але ось святитель Григорій Палама ставить запитання: «Яка ця благодать?».
Божественну енергію неможливо виміряти, помацати, оцінити, але при цьому Фессалонікійський владика відповідає, що вона та, яка здатна зробити неможливе, і яка лише за Дівою Марією збережена була перш за всі віки. Тому в словах архангела Гавриїла звучить ще й деяке заспокоєння, він ніби говорить: не тривожся й не бентежся, Твоє дівування не скасовано і рука в руку йти з зачаттям.
«Він буде великий...»
Далі він вимовляє обітницю про народження Боголюдини Христа: «Він же буде Великий, і Сином Всевишнього званий, і Господь Бог дасть Йому престола Його батька Давида. І повік царюватиме Він у домі Якова, і царюванню Його не буде кінця» (Лк. 1, 32-33). Все це має граничне значення, бо відноситься до всієї людини.
Ось і священномученик Григорій (Лебедєв) закликає кожного з нас відгукнутися цього Божественного заклику, обітниця Його поширюється на усіх: «Не заради тебе є «Син Всевишнього», – продовжує він, – і чи не під тобою споруджується престол Його? Увійди в Його Царство!.. Будь сином Його!.. І нехай Господь царює в душі твоїй повіки та й нехай «Царству Його» над тобою «не буде кінця»! Велика обітниця! Щасливі прийняли його – сини Божого Царства».
* * *
Скільки б «освічене» людство не «тужилось», скільки б не вірило в поступальний прогрес, зростання якості життя, а по суті, ми досягли успіху тільки в одному – способі вбивства собі подібних і експлуататорського насильства над природою. Стражданням і горем просякнуте все земне буття. Але тут ми чуємо, що є Царство Боже, Царство непідвладне всьому тому злу, що оволоділо нашим маленьким космічним будинком і нами самими.
«А там, у житті майбутньому, засяє Царство Христа Бога – Всемогутнього, Лагідного, Вселюблячого, те Царство, де вистраждані, змучені люди знайдуть дійсний, бажаний спокій, який вже не зміниться іншим царством, а буде вічним! Яка втішна істина для людей!», – додає священномученик Онуфрій, архієпископ Курський і Обоянський.
Та ось подальший діалог архангела й Марії підводить нас до найтрепетнішого і страшного місця, що виразилося в словах: «Я ж Господня раба: нехай буде мені згідно з словом твоїм!» (Лк. 1, 38).
Здавалося б, Гавриїл міг би обмежитися лише обітницею, але він продовжує розмову, використовуючи засоби для досягнення згоди Пречистої Діви. Виходить, що без Її людської волі не відбулося б втілення Сина Божого? Виходить, що всемогутній Бог шукає Її дозволу? Страшно навіть подумати, що слово людське приведе на землю Бога. Все суще затамувало подих, порятунок світу повис на волосинці і залежав від рішення однієї тендітної, юної Діви.
Християнство починається з Благовіщення!
Але Господь довго готував для Себе цю Обрану Посудину і, не знищуючи людської волі, знав, що Вона, як зазначає святитель Афанасій Великий, відповість Йому в Серці своєму: «Я – скрижаль, на якій Писар пише, що Йому завгодно. Господь усіляких так пише і творить, що хоче».
Здається мені, що події Благовіщення, за ступенем напруженості, перевершують тільки події Страсної Седмиці. У них криється і страх, і велич, і дивне ставлення Творця до Свого творіння, якого ми не зустрінемо більше ні в одній релігії. І дійсно, достатньо лише одного осмислення слів архангела Гавриїла і Діви Марії, щоб перевірити істинність християнства. Християнство починається з Благовіщення!
Найважливіший етап у справі спасіння людства пройдено! Ангел Господній відходить! Боговтілення відбулося!
Діва Марія, як і ми, була просто людиною, але і не просто людиною. Саме тому Вона назавжди залишиться для нас непорушним орієнтиром у духовному житті, який можна бачити в словах владики Антонія Сурозького: «У Божої Матері ми знаходимо дивну здатність довіритися Богові до кінця; але ця здатність не природна, не природна: таку віру можна в собі викувати подвигом чистоти серця, подвигом любові до Бога».
