Четвер великого канону: для чого ми повторно читаємо покаянний канон
На п'ятому тижні Великого посту Церква знову звертає душі і серця вірян до читання покаянного канону Андрія Критського. Яка причина цього повторного співу канону?
На п'ятому тижні Великого посту Православна Церква знову звертає душі і серця своїх вірних до читання покаянного канону святителя Андрія Критського. Причину цього ми можемо побачити у відповідному синаксарі: «Оскільки Свята Чотиридесятниця наближається до кінця, то, щоб люди, ставши безтурботними, про духовні подвиги не забули й від цнотливості вкрай не відступили, то величний Андрій, оповідаючи у піснях канону свого чесноти славних мужів і тут же – про ухилення від них негідних, привертає послаблених, як якийсь наставник, добророзумнішими бути і мужньо тягнутися вперед».
Всіх тем, образів і прикладів укладених в цьому великому аскетичному творі не охопиш, тому звернімося до «чеснот» деяких «славних мужів», про яких оповідає нам святитель Андрій, і співвіднесемо своє життя з ними.
Багато хто з нас, здається, непогані християни: ходимо в храм, з певною регулярністю причащаємося, молитовні правила виконуємо, постів дотримуємося. Але при цьому, чим би не займалися, отрута гріха проникає всюди. За великим рахунком всі наші добрі справи, всі наші духовні зусилля досить швидко «затьмарюються» пороком.
Коли всю купу своїх вад і гріхів, зроблених за все минуле життя, уявляєш на одній «шальці терезів», то ставиш собі запитання: а що я можу покласти на «чашу» протилежну?
З певною обережністю можна сказати, що «чистими» в очах Божих ми стаємо, причащаючись Його Пречистих Тіла і Крові і ледь відійшовши від Чаші. Але в тому немає нашої заслуги. Літургія незабаром закінчується, і ми знову швидко наповнюємося гріхом. Тому святитель Андрій звертається до образу Авеля і вигукує:
«З Авелем, Ісусе, я не зрівнявся в праведності, дарів Тобі приємних не приносив ніколи, ні богоугодних справ, ні жертви чистої, ні життя непорочного».
В цих словах ми бачимо і зміцнення для тих, хто вже трохи втомився від понесених праць, і докір тим, хто проходить піст, не особливо обтяжуючи себе. Як важливо відчути цю відсутність добрих справ і непорочного життя. Коли всю купу своїх вад і гріхів, вчинених за все минуле життя, уявляєш на одній «шальці терезів», то ставиш собі запитання: а що я можу покласти на «чашу» протилежну?
Від цього образу стає не по собі. Адже така недосяжна для нас безпристрасність це, якщо завгодно, лише «вихід в нуль»: «Занапастив я первозданну красу і благоліпність мою», – читаємо ми в другій пісні канону. У певному сенсі можна сказати, що всі наші духовні зусилля – це ще не якісний ріст угору, а лише прагнення вибратися з тієї ями», в якій виявилося людство. Нехай же слова святителя Андрія стануть для нас стимулом, що збуджує ревнощі в наслідуванні праведності Авеля в останні три тижні посту.
* * *
Далі перед нами постають вічні покаянні образи царя Давида, блудниці і митаря. І якщо в Авелі ми не бачимо ніякого пороку, він для нас такий ідеал спочатку, то тут очевидна можливість повстання навіть із «темних» глибин людської зіпсованості. Якщо це було доступно їм, то доступно і нам.
Святість життя однієї людини зберігалася в роду, служила прикладом для вирощування святості в нащадках, давала добрий плід у наступних поколіннях.
Святитель Андрій побічно зачіпає ще одну важливу тему, змушує дивуватися власним гріхам.
«Охопивши зором усіх, – пише він, – що жили до Закону, душе, ти не була подібною до Сифа, не наслідувала ні Ено́са, ні Ено́ха через переселення, ані Ноя, але виявилася ти вбогою перед життям праведників».
Перераховані імена старозавітних праведників тут не даремно згадані у відповідному порядку. Сіф був батьком Еноша, Енош прапрадідом Еноха, а Енох прадідом Ноя. Святість життя однієї людини зберігалася в роду, служила прикладом для вирощування святості в нащадках, давала добрий плід у наступних поколіннях. Не можна не сказати, що цей процес може відбуватися і зі знаком «мінус».
Гріх, породжений нашим порочним життям – це не тільки наша особиста справа. Навколо нас багато інших людей, у кожного є близькі та рідні, яким ми, християни, подаємо далеко не найкращий приклад. Іноді наша поведінка призводить до того, що ми стаємо носіями гріха, «заражаємо» ним навколишніх. Тоді вже будемо відповідати не тільки за себе, але і за тих, кого спокусили.
Ми не святі, але Боже милосердя покриє багато гріхів наших за одну звернену до Нього душу.
У кожній людині є порочні нахили, хвороби, за які нас вловлює ворог роду людського. Але в кожній людині є і, як писав ув’язненим доктор Гааз, «частинка сутності», призначена для любові Божественної. Тут, може, і не потрібне слово, не потрібна яскрава проповідь, але наше покаяння, наш духовний труд та відвага можуть стати тим «гачком», який зможе зачепитися у ближньому за цю «частинку сутності». Ми не святі, але Боже милосердя покриє багато гріхів наших за одну звернену до Нього душу.
* * *
Потім святитель Андрій звертається до образу Авраама, його ревнощів і віри:
«Ти чула, душе моя, як колись Авраам залишив батьківську землю і став подорожнім — наслідуй його рішучість».
Навіть у сьогоднішніх умовах будь-який переїзд сім'ї з одного місця проживання в інше – подія не найлегша, що вже говорити про давні часи. Але Авраам був вірний Богові до кінця. Нам же цієї рішучості часто не вистачає.
Покаяння й сльози не виникнуть просто так, все має починатися з цілком певної роботи, з речей простих і доступних, таких як самообмеження, піст, молитовні зусилля, але ми дуже прив'язані до турбот земних.
Про духовне життя ми вже знаємо багато, багато читаємо, але все це для нас, як правило, залишається теорією. Ми ніби й розумієм, як треба, а не робимо. Нам часто ось цього «трішки» і не вистачає. Покаяння і сльози не виникнуть просто так, все має починатися з цілком певної роботи, з речей простих і доступних, таких як самообмеження, піст, молитовні зусилля, але ми дуже прив'язані до турбот земних. Нам бракує цієї самої рішучості, щоб розірвати залежність і зробити, як Авраам, стрибок віри. Тільки в такому разі ми зможемо дійсно стати хоч трішки ближче до блаженної вічності: «Ти знала, душе моя, про показану Якову драбину від землі до неба, чому ж ти не обрала безпечного сходження — благочестя?», – дає нам ще один спосіб святитель Андрій.
Розмова про патріарха Якова триває трохи далі і переходить в спогад про його дружин, заради поєднання з якими він змушений був і «спеку денну витерпіти», і «нічний мороз» перенести «на всяк день зиск творячи, пасучи, б'ючись, рабськи служачи». У покаянних промовах творця канону Рахіль та Лія стають образами аскетичних чеснот. Лію, що була багатодітною, як діяння, а Рахи́ль, здобуту у великих трудах, як розум
Віра повинна бути діяльною, а інакше всі наші звернення і молитви не будуть мати ніякого сенсу.
Тут мимоволі згадуються слова святителя Тихона Задонського, який говорив, що противиться Христу не тільки той, хто Його вчення не сприймає і не визнає Його за Спасителя світу, але і той, хто заповідей Господніх не виконує, не робить, що Він велить. Віра повинна бути діяльною, а інакше всі наші звернення і молитви не будуть мати ніякого сенсу. Пізнання Бога неможливо, як казав преподобний Іоанн Кассіан Римлянин, без почергового проходження всіх щаблів, перший з яких і є покаяння, адже «марно прагне до споглядання Бога той, хто не ухиляється від нечистоти вад. Бо Дух Божий віддалиться від лукавства і не буде перебувати в тілі, порабощенном гріха».
Не забуває святитель Андрій і про Йова Багатостраждального, що є взірцем мужності і твердості волі: «Палацом вважав він гноїще, і струпи — коштовним камінням». І нехай, дізнаємося ми з подальших рядків, наше життя сповнене болю і страждань, але час його короткий, а тому, якщо ми дійсно живем в «зоні видимості» життя вічного, то і не маємо права витрачати дорогоцінні хвилини і швидкоплинні роки на другорядні речі.
Згадаймо слова отця Серафима (Роуза), який говорив, що вже пізніше, ніж ми думаємо. Нехай він відносив їх до останніх часів існування цього світу, але і прямо сьогодні, прямо зараз, як писала Марина Цвєтаєва: «В Безсмертя що година – поїзд!».
Не будемо розслаблятися, а то раптом ще трохи і мій «поїзд» прийде. Рядки ж великого покаянного канону в допомогу всім нам.
