«Храми порушаться, хрести знесуть, в звірів люди обернуться»...
24 березня Церква святкує день пам'яті дивного київського святого – преподобного Олексія Голосіївського.
Преподобний Олексій (в миру Володимир Шепелєв) походив із дворянської родини. Його матері ще до народження сина архієпископом Антонієм (Смирницьким) було дано пророцтво: «У тебе народиться син каліка, але не сумуй про це. Він буде Божим слугою».
Через сім з гаком років після цієї розмови у неї народився німий хлопчик, якого назвали Володимиром. Коли Володимиру було три роки помер його батько. Мама довго молилася за дитину і намагалася прищеплювати йому християнські почуття. При відвідуванні ними Києво-Печерської лаври юродивий старець Феофіл, вказуючи матері на маленького Володимира, скоромовкою сказав: «Ага... монашонок йде, монашонок...»
В цей час митрополитом Київським був Високопреосвященніший Філарет (Амфітеатров), ієрарх святого життя. Він добре знав Володю і його маму, вони часто до нього приходили на богослужіння. Владика радив скорботній матері посилити молитву за сина і збільшити милостиню. «Бог Всемогутній і допоможе вашому синові», – втішав владика скорботну вдову.
«Христос Воскресе!»
На Пасху 1853 року Володя з мамою були присутні на святковій всенічній. Після богослужіння владика Філарет підійшов до Володі і голосно сказав йому: «Христос Воскрес!» Але хлопчик не відповів. Владика повторив йому Пасхальнє привітання, але той все одно мовчав. Тоді святитель втретє сказав: «Христос Воскрес!». І сталося диво. Хлопчик захоплено відповів: «Воістину Воскрес!»
Після цієї події Володимир було визначений на подальше виховання в Лавру як послушник митрополита Філарета, а його мама віддала з миром свою душу Богові. В цей час юнакові було тринадцять років. Владика приділяв велику увагу Володимиру. В його освіті брали участь кращі викладачі Київських шкіл. Хлопчик виявився здатним і з відзнакою вивчив не тільки духовні, але і світські науки.
Уже в той час Господь почав відвідувати отця Олексія чудовими знаменнями. Він бачив світло, що виходить від осіб духоносних людей.
Але прийшов час, і владика Філарет полчав готуватися до відходу в інший світ. Потрібно було думати про влаштування Володимира в Лаврі. Так резолюцією Духовного собору від 15 березня 1857 року Володимира зараховується до числа послушників Лаври. Під час послушництва Володимира з'явився серед лаврських прочан Христа ради юродивий на прізвисько «Босий». Він володів даром прозорливості.
– Стережись жіночої статі, як вогню бережися, інакше вони тебе згублять, – попередив він Володимира.
Через кілька місяців після цієї розмови приїжджає в Лавру поміщиця, знайома родини Шепелєва, і починає вживати всіх можливих зусиль, щоб витягнути хлопця з монастиря з метою вийти за нього заміж. Сюди ж підключилися і його світські родичі, всіляко умовляючи Володимира залишити монастир. Але той виявився непохитним у своєму рішенні служити Богу.
Під час літургії 1 березня 1881 року Бог відкрив отцю Олексію, що цей день стане днем мученицької кончини Государя Олександра Другого.
Через деякий час він приймає чернецтво з ім'ям Олексій. 6 грудня 1875 він був висвячений в сан ієромонаха. Головним його послухом було стежити за станом мощей і переоблачати їх. Уже в той час Господь почав відвідувати отця Олексія чудовими знаменнями. Він бачив світло, що виходить від осіб духоносних людей. А під час літургії 1 березня 1881 року Бог відкрив отцю Олексію, що цей день стане днем мученицької кончини Государя Олександра Другого.
Разом зі знаменнями милості Божої починаються у отця Олексія і скорботи. Одного разу, коли він сидів один в храмі, то побачив, що приміщення почало наповнюватися неприродною темрявою, хоча був полудень, і церква була добре освячена сонячним світлом. Отцю Олексію стало дуже страшно, так що він не міг навіть встати. Від цього страху він забув перехреститися і прочитати Ісусову молитву. Перед отцем Олексієм з'явився сам диявол, а позаду його вогняне пекло. Обриси тіла його були розпливчасті, а голова весь час змінювалася. Вона нагадувала собою то голову людини, то мавпи, то собаки, то якоїсь іншої тварини, а з рота йшов чорний дим.
– Ти мене своїм смиренням перемагаєш, але я тобі покажу, я тобі нароблю справ, – почув отець Олексій звернені до нього слова сатани.
Дівчата ходили за ним по п'ятах за лаврському двору і голосно кричали всім людям, вказуючи на ієромонаха, що він злодій і розбійник.
Після цього дві дівчини, які часто відвідували лавру, звели на батюшку наклеп, кажучи про те, що вони дали йому на зберігання п'ять тисяч рублів, а він їх вкрав. Начальство розібралося в ситуації і зрозуміло, що отець Олексій ні в чому не винен. Дівчата почали закидати листами зі скаргами на отця Олексія усі інстанції і суди. Але і цього їм здалося мало. Вони приходили на богослужіння, коли служив або сповідував батюшка, і починали на весь храм поносити його і ганьбити. Дівчата ходили за ним по п'ятах по лаврському двору і голосно кричали всім людям, вказуючи на ієромонаха, що він злодій і розбійник.
Батюшка з терпінням переносив всі ці спокуси, але лаврському начальству це набридло, і вони вирішили перевести отця Олексія подалі в інший монастир. Для самого батюшки це було сильним ударом. Він провів в лаврі тридцять вісім років, і вона стала для нього рідною домівкою.
«Поминай, проскомідія вище моєї молитви…»
У 1896 році відбулося відкриття мощей великого угодника Божого святителя Феодосія Чернігівського, на переоблачення мощей якого був запрошений отець Олексій. З великим благоговінням зробивши переоблачення святителя, отець Олексій занурився в молитву. І тут йому, ніби в тонкому сні, постав сам владика Феодосій. «Спасибі тобі за те, що потрудився для мене. Поминай на проскомідії моїх батьків. Ієрея Микиту і Марію», – сказав отцю Олексію святитель Феодосій. «Святитель Божий, але ти ж сам прославлений», – здивувався старець Олексій. «Поминай, проскомідія вище моєї молитви...»
Так з часом отець Олексій опинився в Голосіївській пустині. На той час слава про його дар прозорливості і духовного лікуванняч вже вийшла далеко за межі Києва. До нього тягнулися люди з різних куточків Росії. Келейника у старця не було. Він сам собі носив дрова, топив піч, прибирав та ін.
Історія призводить нам безліч випадків дивовижної вдячної допомоги старця. Ось лише деякі з них. Одного разу якийсь знайомий старця на ім'я Іоанн пішов на Дніпро купатися і там потонув. Через деякий час отець Олексій бачить, як до нього в келію входить утопленик і, звертаючись до старця, каже: «Дозволь мені, а то я пов'язаний. Зблудив і, не покаявшись, потонув». Отець Олексій зараз же прочитав над ним дозвільну молитву. Видіння зникло. Через деякий час за молитвами старця, який хотів знати чи мав значення його дозвіл, знову з'явився Іоанн і сказав, що тепер йому легше.
«Що буде, що буде з Росією! Боже мій, Боже мій! Що війна, війна? Кров'ю заллється земля руська ... Багато зрадників оточують Царя, багато крові християнської проллється».
Солдату, який прийшов до старця перед відправкою на фронт у 1916 році, він передрік, що через чотири місяці його ранять і він повернеться назад додому. На питання чи переможе Росія своїх ворогів (німців), старець відповів, дивлячись кудись в далечінь: «Що буде, що буде з Росією! Боже мій, Боже мій! Що війна, війна? Кров'ю заллється земля руська. Храми порушаться, хрести знесуть, в звірів люди обернуться. Багато зрадників оточують Царя, багато крові християнської проллється».
Відійшов до Господа старець Олексій 11 (24) березня 1917 року. Відспівування відбулося через два дні при величезному скупченні народу.
У 1993 році преподобний Олексій був зарахований до лику місцевошанованих святих. А в листопаді 2017 Архієрейський Собор Руської Православної Церкви прийняв рішення про загальноцерковне прославлення преподобного Олексія Голосіївського з встановленням дати пам'яті 24 березня.
Преподобний Олексіє, моли Бога про нас!
