Святий богатир Ілля Муромець, або Людина, яка змінила меч на хрест
Пам'ятаю своє здивування, коли під час першого відвідування Антонієвих печер Києво-Печерської Лаври дізналася, що тут спочивають мощі преподобного Іллі Муромця.
Як – богатир, захисник землі Руської, герой билин, які ми вивчали в 5 класі – тут, серед святих угодників Печерських? Ця думка тоді, в кінці 90-тих, привела мене в невимовне захоплення. Як і більшість своїх ровесників, я сприймала Іллю Муромського як явно вигаданий напівміфічний персонаж. Зібравшись всім класом біля раки преподобного, ми уважно слухали екскурсовода.
Я стояла біля стіни, притулившись до древньої кам'яної кладки і, не відриваючи очей, дивилася на нетлінні мощі під прозорим склом. Здавалося, що ось-ось, немов на підтвердження слів ченця, святий Ілля підніме руку з пальцями, складеними для хреста, і неквапливо осінить себе і нас. Вже потім, в автобусі, по дорозі додому, ми з однокласниками навперебій обговорювали побачене. Десь в старому альбомі в батьківському домі збереглися і старі фотографії з тієї пам'ятної поїздки: серйозні шестикласники з вчителькою під величезною лаврською липою.
З того часу минуло багато років, але в рідкісні і щасливі хвилини, коли буваю в Лаврі, я завжди намагаюся забігти в печери – помолитися, помовчати, – в тому числі – і у раки преподобного Іллі Муромського, чудотворця.
Десятки століть минули з того дня, коли під стінами стародавнього Києва перестала дзвеніти зброя його захисників – хоробрих русичів. Проте, питання походження найвідомішого з богатирів, який щитом і мечем захищав рідну землю, залишається відкритим і сьогодні. Більше того – на билинного героя претендують відразу три країни – Україна, Росія і Білорусь, оскільки існують різні легенди про місце його народження, та й сам він є центральною фігурою в 15 із 53 героїчних билин, що мають, до того ж, безліч варіацій.
Цікаво, що Ілля Муромець під ім'ям Іліас ще у XIII столітті згадується в норвезькій «Сазі про Тідреке Бернського» і в німецькій поемі «Ортніт».
Згідно з найбільш поширеною версією його життєпису Ілля Муромець народився на території сучасної Росії – в селі Карачарово неподалік від Мурома Володимирської області. Є ще одна версія, відповідно до якої батьківщиною богатиря міг бути місто Моровійськ – тепер це село Морівськ в Козелецькому районі на Чернігівщині. Звідси і перші згадки про Іллю Моровліна або Муравленіна.
На користь цього варіанту говорить і билинна згадка про те, що дорога до Києва зайняла в Іллі зовсім небагато часу: «заутреню молився в селі Карачарова, а обідню у вас стояв». Білоруські вчені в свою чергу стверджують, що рідне село Муромця – Карчево – збігається з назвою містечка в Білорусі, і сам Ілля – родом з тих земель. Як підтвердження цієї теорії – перша згадка про богатиря від Кміта Чорнобильського – старости білоруського міста Орша, і згадані в билинах «грязі великі», через які він пробирався на шляху до Києва.
Втім, залишимо кесарю кесареве: нехай пошуками історичної правди займаються фахівці. Історики Церкви сходяться на одному – угодник Божий преподобний Ілля Муромець, на прізвисько Чоботок, і Ілля Муромець син Іванович, також відомий як Ілля Моровлін (Муравленін, Муровець, Муромлян) – це один і той же чоловік.
Життєпис майбутнього святого Православної Церкви рясніє яскравими деталями. Так, богатир, який став згодом ченцем, не був сином знатних батьків, а народився в простій селянській родині. Переказ уточнює: його дід був затятим язичником і, не визнаючи християнство, порубав сокирою ікону. З того часу всі хлопчики в їхньому роду народжувалися каліками.
Не минула така ж доля і Іллю – з дитинства він не міг ходити, і всі спроби вилікувати хлопчика не увінчалися успіхом, він залишався паралізованим: «сиднем сидів Ілля і не мав в ногах ходіння», – каже билина. Але, попри все, хлопець не здавався – напівлежачи наполегливо розвивав руки, працював сокирою, рубав дрова, місив глину, лагодив шкіри, піднімав важкі скриньки. Ходити він як і раніше не міг, але до тридцяти років його сила стала дійсно вражаючою.
І тут, як каже житіє, сталося щось незрозуміле. Одного разу в будинок увійшли жебраки старці-мандрівники, «каліки перехожі», і попросили хлопця подати випити «пива хмільного» «півтора відра». Він пояснив, що не може ходити, але гості буквально вимагали, і Ілля, раптово відчувши силу, вперше піднявся на ноги. Від цих же мандрівників він отримує благословення битися з ворогами рідної землі і попередження, що «смерть ним на бою не писана». Така алюзія на святу Трійцю, або ж, за іншою версією, Христа з двома апостолами збереглася в дореволюційних виданнях билин. За радянських часів старців-мандрівників традиційно називали волхвами, чаклунами або чарівниками.
Ілля поступив на службу до князя Володимира (очевидно, Мономаха) і став князівським дружинником – був «перший богатир у Києві», який не знав поразок.
У короткому житії преподобного вказано його прізвисько – Ілля Чоботок, тобто чобіток. За переказами, половці, увірвавшись в монастир, де був богатир, застали його зненацька, в момент, коли він взувався. Ілля встиг надіти тільки один чобіт, а іншим оборонявся від нападників і розігнав їх. Численні билини в один голос наголошують благородство воїна. Свою небачену силу він використовував тільки для боротьби з ворогами Вітчизни, для захисту русичів і відновлення справедливості. А кривдників в той час вистачало: степ дихав загрозою від печенігів – билинного «ідолища поганого», в лісах нишпорили солов'ї-розбійники, «Жидовин проклятий» – Хозарський каганат нависав з іншого боку.
З «гласом народу» погоджувалися і вчені. Костянтин Аксаков в «Замітці про значення Іллі Муромця» писав: «Ілля б'є неохоче, а тільки в крайніх випадках; а де немає цієї неприємної для нього необхідності, він тільки показує нешкідливо свою богатирську силу, щоб змусити поступитися собі».
Найвідоміший історик літератури і фольклорист 19 століття Орест Міллер в праці «Ілля Муромець і богатирство київське» писав, що «характерною рисою богатиря Іллі Муромця є те, що він ніколи не піддавався пристрастям, не спокушався ні красою, ні золотом, ні владою, ні будь-якою особистою солодкістю, що явно вказує на його аскетично-духовний образ життя, згідно чернечому».
Билини підтверджують таку характеристику унікального богатиря. Так, сам він на прохання чернігівців стати їх воєводою, відповідає: «Я простий руський богатир, селянський син. Я рятував вас не з користі і мені не треба ні срібла, ні золота. Я рятував руських людей, красивих дівчат, малих діточок, старих матерів. Не піду я до вас воєводою в багатстві жити. Моє багатство – сила богатирська, моя справа Русі служити, від ворогів обороняти».
Можна припустити, що саме ці риси – скромність, миролюбність, щирість – і піднесли Іллю Муромця на п'єдестал улюбленого героя народного епосу, поряд з Альошею Поповичем і Добринею Микитовичем. Пам'ятаєте картину Васнецова «Три богатирі»? У легендах вони здійснюють подвиги разом, ніколи і не зустрічаючись при цьому в реальному житті. Добриня Микитич жив трохи раніше – в Х столітті, Ілля Муромець – у ХІІ-му, а Альоша Попович – у ХІІІ столітті. У народній уяві тимчасові рамки розмилися, але пам'ять про героїв залишилася живою і яскравою.
Ще одна легенда згадує, як богатир ледь не загинув в жорстокому бою і дивом залишився живий. Після цього він вирішив піти в монастир і дати Богу обітниці чернецтва, щоб більше ніколи не орудувати мечем. Біля стін Феодосієвого монастиря (нинішньої Лаври), Ілля склав свої військові обладунки, але так і не зміг кинути меч, за переказами, забравши його з собою. Він прийняв постриг в обителі (ймовірно, під час ігуменства преподобного Полікарпа Печерського (1164-1182)) і провів усі свої дні в пості і молитвах.
Одного разу, коли вороги підступили до монастиря, Ілля знову взяв у руки меч, але відчув, що ноги відмовляються йому служити («ковзнула у Ілейка ніжка ліва, Пав Ілля на сиру землю...» – каже билина) і отримав смертельний удар в груди.
«Прилітає невидима сила ангельська і стягувала його з добра коня і заносила в печери під Киевски, і тут старий помер, і понині його мощі нетлінні», – так описав народ кончину святого.
Захисника рідної землі, ймовірно, поховали з великими почестями – в так званому богатирському придилі Софійського собору. Це підтверджують і документальні джерела: в 1594 році до Києва прибув Еріх Лясота – посланник Рудольфа II – імператора священної Римської імперії. Він відвідав гробницю Іллі Муромця в богатирському приділі Софії. А вже в 1638 році мощі преподобного описав у своїй книзі «Тератургіма, або чудеса, що відбулися як в самому Печерському монастирі, так і в обох його печерах» інок Лаври Афанасій Кальнофойський, – очевидно, на той час святі останки вже перенесли до Ближніх печер. Цей же чернець і визначив рік смерті Іллі Муромця – за 450 років до написання «Тератургімі», тобто близько 1188 року.
У 1701 році паломник Іван Лук'янов так описав побачене в Лаврі: «Ми бачили хороброго воїна Іллю Муромця в нетлінні під покровом золотим; зростанням яко нинішні великі люди; рука у нього ліва пробита списом, виразка вся знать на руці; а права рука його зображена хресним знаменням».
Легенди легендами, але переказ про Іллю Муромця як богатиря і людину незвичайної сили в 1988-1990 роках був підтверджений медичними та антропологічними дослідженнями із застосуванням новітніх методик і надточної апаратури. Результати виявилися вражаючими: у раці в Ближніх печерах Києво-Печерської Лаври з величезною часткою ймовірності спочивав той самий билинний богатир. Єдине – датування його загибелі було встановлена дуже приблизно – XI-XII століття.
Вчені підтвердили, що досліджуваний мав дуже високий для свого середньовічного часу зріст (177 см), виключно розвинену м'язову систему, в юності страждав на захворювання хребта. Зокрема, експерти розглянули на хребцях скелета сліди спондилоартрозу, що дозволяє говорити про перенесений в юності параліч кінцівок. Також вчені виявили декілька переломів ребер і правої ключиці, а також наскрізну рану руки і проникаюче поранення грудей, – це, очевидно, і стало причиною смерті богатиря у віці 40-55 років. За методом реконструкції антрополога Михайла Герасимова криміналістом і скульптором Сергієм Нікітіним був відтворений скульптурний портрет Іллі Муромця.
Український історик Сергій Хведченя реконструював останній бій преподобного. Аналізуючи характер і можливу відповідність ран різних видів зброї, вчений зробив висновок, що Ілля Муромець в цій битві схопився одразу з двома супротивниками. Їм вдалося збити богатиря з ніг, після цього нападник прибив його ліву руку до землі, а другий – пронизав груди списом зверху вниз, потрапивши в область серця. На жаль, не представляється можливим визначити точнішу хронологію отримання цих поранень: чи були вони отримані до постригу богатиря в чернечий чин або пізніше, під час руйнівного нападу половців на стольний град Київ. Нам не відомі подробиці про останні хвилини преподобного, але кожен, хто побував біля мощей святого Іллі, бачив, що він і зараз спочиває в особливому молитовному положенні, склавши пальці правої руки для хреста.
В наші лукаві дні говорити про Іллю Муромця стало не те, щоб незручно, але якось не комільфо – занадто слизька тема. Історики так і не визначили, якій країні належить честь називати богатиря своїм сином, і замість них це взялися вирішувати політики. Державний комітет з телебачення і радіомовлення у 2017 році відніс низку російських видань казок про богатирів, зокрема, «Ілля Муромець і Соловей-розбійник: казки про руських богатирів» і «Богатирські руські казки» в список заборонених в Україні. Вітчизняні «фахівці» називають «привласненням історії» версію про Муром як батьківщині святого Іллі, а спецслужби обох країн нишком редагують – кожен по-своєму – статті про богатиря у Вікіпедії. У свою чергу «Пошта Росії» назвала точну адресу Іллі Муромця у відповідь на спроби Міноборони України оскаржити його місце народження: 602267, Росія, Володимирська область, місто Муром, вулиця Комуністична, будинок 33. За цією адресою знаходиться театр-музей героя билинного епосу, а гендиректор установи назвала спроби оскаржити походження Іллі Муромця нісенітницею.
І це – тільки вершина айсберга. У підсумку –що після всіх цих примітивних войнушек дізнаються і запам'ятають про преподобного Іллі Муромця наші діти і внуки – залежить тільки від нас. Чи зможемо ми зберегти пам'ять не тільки про неймовірні подвиги богатиря, а ще й про його мужність і шляхетність, про хоробре серце, що вмістило у себе і безмірну любов до Батьківщини, і ще більшу любов до Бога – питання риторичне.
Святий Ілля Муромець символічно стоїть на сторожі громадянського нового року. А тут якраз і 1 січня держава дарує нам вихідний день. Чи зуміємо ж прожити його з користю – молитовно зітхнемо до преподобного святоруського воїна, під чернечого рясою якого навіть крізь століття поблискує богатирська кольчуга.
