Притча: про силу людського серця
Владика Сурожский Антоній згадував, як вперше зіткнувся з чужою смертю. Це був урок на все життя.
Майбутньому митрополиту було на той час шість років, і жив він з батьками в Тегерані. Одного разу вони пішли дивитися сад до однієї людини. У Персії так було прийнято, можна було прийти до незнайомої людини і сказати: «Я чув, у вас чудовий сад, чи не можна на нього подивитися».
Так сталося і цього разу. Сім'я російського дипломата милувалася трояндами, господар люб'язно пригощав їх щербетом і...
І тільки наступного дня стало відомо, що в той час у будинку господаря лежав його улюблений син, тільки що зарізаний на дорозі.
– Це було моє перше враження, – говорив владика, який прожив довге, важке життя, – про те, як людина може стати лицем до лиця зі смертю і перемогти свій страх, свою біль заради любові або, як сказав би сам господар, – заради простої гостинності: інакше люди не роблять».
