Святитель Нектарій Егінський: людина, яка писала Богу
22 листопада наша Церква святкує день пам'яті нашого сучасника, святителя Нектарія, митрополита Пентапольського, Егінського чудотворця, який жив на межі XIX-XX ст.
Сонячний день в галасливій столиці Османської імперії наближався до кінця. З воріт тютюнової фабрики вийшов втомлений юнак. Повз нього по вулиці проходили городяни в новому одязі і вичищеному до блиску взутті. Хлопець зупинився і опустив погляд на свої босі ноги. Він не соромився своєї бідності. Просто до вечора подув прохолодний морський вітер, а застудитися в розпал робіт юнак не хотів.
Добігши додому, він налив у кухоль гарячої води і невеликими ковтками випив її. Звернувшись в старий плед, хлопчик сів біля вікна і довго дивився, як сонце повільно йшло за горизонт. Величний Константинополь занурювався у пітьму.
– Слава Тобі, Боже, що Ти був поруч зі мною сьогодні! Дякую Тобі за все! – тихо промовив юнак в той момент, коли червона сонячна облямівка остаточно розчинилася в точці заходу. Він був невимовно радий, що, живучи на околиці міста, міг спостерігати за цим чудовим видовищем.
Коли на небі з'явилися перші зірки, юнак запалив свічку, поставив її на стіл і дістав листок пожовклого паперу з олівцем. Тремтячий вогник свічки на мить освітив невеликий образок Спасителя, що висить на стіні. Юнак уважно подивився на Лик Христа. Потім, схилившись над папером, він почав писати. Писав він так старанно, як ніби його послання було адресовано найближчій і дорогій людині.
Поставивши останню крапку, він взяв паперовий лист в руки і пробіг очима по написаному. «Христос мій, у мене немає фартуха, немає взуття. Прошу Тебе послати їх мені, Ти знаєш, як я люблю Тебе». Такий короткий лист написав благочестивий юнак Господу в душевній простоті. Діставши з ящика столу конверт, він вказав на ньому адресу одержувача: «Господу Ісусу Христу на небеса».
Вклавши лист в конверт, юнак ще кілька хвилин перебував у мовчазному спогляданні Божественного Ліка, зображеного на іконі. Потім, загасивши свічку, він ліг в ліжко і заснув з почуттям благоговіння перед своїм Спасителем.
Вранці, по дорозі на роботу, юнак забіг в продуктову крамницю до знайомого торговця. Розуміючи, що до початку роботи він не встигне передати лист на пошту, юнак попросив крамаря надати йому послугу – відправити лист. Той погодився і прийняв у хлопчика конверт. Зрадівши, хлопець побіг на роботу, піднімаючи босими ногами придорожній пил.
Після закінчення робочого дня торговець неспішно йшов додому. Намацавши в кишені лист, він вирішив вийняти його, щоб не пом'яти остаточно, і тут погляд його впав на адресу одержувача. Він зупинився і з подивом перечитав адресу ще кілька разів. Цікаво, з якої причини юнак вирішив вдатися до настільки незвичайного способу спілкування з Богом? Торговець повертів лист в руках, на секунду задумався і розкрив конверт...
Через кілька днів до юного трудівника прийшов листоноша і чемно передав йому лист. Отрок глянув на нього і завмер в німому подиві. У графі відправника значилося: «Ісус Христос. Царство Небесне". Поки юнак розпечатував конверт, його серце шалено калатало. З розкритого конверта на долоню випала пачка з грошовими купюрами. Порахувавши їх кількість, хлопець не повірив своєму щастю. Їх було цілком достатньо для покупки нового одягу.
– Дякую Тобі, Господи, за Твою милість до мене, грішного! – тільки й міг вимовити сяючий від радості юнак.
З того часу пройшло багато років. Але пам'ять про цю подію дбайливо зберігалася в душі молодої людини. Його любов до Творця була настільки неосяжною, що у віці 30 років він залишив світ, прийнявши чернечий постриг з ім'ям Нектарій.
Надалі, благочестивому ченцеві судилося стати видатним архієреєм Олександрійської, а потім – Елладської Церкви.
* * *
В російській літературі XIX-го століття на перший план висувається персонаж так званої «зайвої людини». Представники вищого суспільства, високо освічені люди, відкидаючи традиційні підвалини, йшли від світського життя, перебуваючи в неробстві і дозволяючи собі азартні ігри. Але в людській історії нерідко зустрічалися і «зайві люди» зі знаком «+». Вони щиро бажали зробити що-небудь корисне для інших, але стикалися з неприязню від заздрісного оточення.
У число таких подвижників-страждальців увійшов і митрополит Пентапольськиий Нектарій Егінський. У його біографії не було жодної темної плями, але недоброзичливці постійно норовили поставити в ній жирну пляму. Коли священик Нектарій прийняв архієрейський сан, за його плечима вже були роки важких життєвих випробувань.
Народився Анастасіос Кефалас (мирське ім'я святителя Нектарія) у 1846 році. Бідне дитинство спонукало майбутнього святителя рано покинути рідну домівку і виїхати на заробітки в Константинополь. Завдяки роботі на тютюновій фабриці, він зміг накопичити гроші на отримання подальшої освіти.
Ставши священиком, він звертався до людей зі словами: «Віддайте все в руки Божі і не турбуйтеся про майбутнє. Що буде корисно вам і спасительно, те і пошле Господь».
З юних років святий пізнав на власному досвіді любов Бога до людини. Любов до Творця надихала юного Анастасія на поглиблене вивчення Святого Письма і творів святих отців. Продаючи в крамниці сигарети, він робив виписки з прочитаного на обгортках товару, займаючись чимось на зразок вуличної місії.
Після висвячення в архієреї святитель Нектарій, сам того не очікуючи, став жертвою церковних інтриг. Наближався час обрання кандидата в Предстоятелі Олександрійської Церкви. В освіченому і діяльному митрополиті бачили небажаного конкурента на патріарший престол, і заздрісники обмовили його, звинувативши в аморальному способі життя.
За безпідставним звинуваченням святителя відправили у відставку і він був змушений покинути єгипетську землю, переїхавши в Афіни. Але і там за ним продовжував тягнутися шлейф недовіри. На допомогу обмовленому митрополиту прийшов мер Афін, домігшись для нього розподілу в провінційне містечко Евбея. Змирившись з волею Божою, святитель переїжджає зі столиці в провінцію, де несе послух звичайного проповідника.
Як не бажав владика Нектарій повернутися до архієрейського служіння, недоброзичливці не давали йому такої можливості. До кінця життя на нього був повішений ярлик опального митрополита. Всі, документи, що приходили до нього, він підписував словами «мандрівний єпископ». «Віддаючись Божественній любові, я маю надію, що випробування принесуть мені велику користь. Випробування ведуть до досконалості. Для люблячих Господа випробування стають вправами, що тренують душу в мудрості», – так писав святитель про цей етап своєї біографії.
«Для люблячих Господа випробування стають вправами, що тренують душу в мудрості».
Після довгих років поневірянь по різних єпархіях, на деякий час Господь дав митрополиту Нектарію можливість вільно послужити людям своїми духовними дарами. Перейнявшись його пастирської любов'ю, грецька королева Ольга стала духовною дочкою святителя. Близькі стосунки з королівським подружжям сприяли прийняттю архієрея на посаду директора Різарієвської богословської школи в Афінах.
Незабаром навколо святителя зібралися дівчата, які бажали присвятити життя чернечому подвигу. Споглядаючи їх тверде прагнення до чернечого життя, митрополит Нектарій за власні гроші купив землю на острові Егіна і облаштував там жіночий монастир. «Я споруджую для вас маяк, і Господь запалить в ньому вогонь, який засяяв по всьому Всесвіту. Багато хто побачить світло і прийдуть в Егіну», – заповідав святитель першим насельницям обителі.
Але перебування чоловіка-ченця в жіночому сестринстві не могло не послужити приводом для нових помилкових звинувачень на його адресу.
Одного разу в монастир прийшла 18-річна дівчина, яка втекла в обитель від деспотичної матері. Розгнівана мати написала на митрополита скаргу, в якій звинуватила його в розбещенні доньки. У монастир приїхав слідчий. Спілкуючись з намісником він поводився безцеремонно. На грубість охоронця правопорядку святитель відповідав смиренням. Після обстеження дівчини лікарем була доведена невинність архієрея, а наклепників спіткала тяжка доля. Мати черниці збожеволіла, а слідчий тяжко захворів і незабаром повернувся в монастир з покаянням.
«Тут буде моя могила».
Останні 12 років життя святитель провів у Егінському Троїцькому монастирі. Коли одна сестра вирішила посадити в монастирському саду саджанець сосни, вона тричі чула голос, що наказував їй садити його трохи далі. Після того, як вона в подиві розповіла про цей випадок владиці Нектарію, він відповів коротко: «Тут буде моя могила».
Будучи духовно досвідченим ченцем, святитель ніколи не забував про те, що в будь-який момент йому належить лягти на смертний одр і дати відповідь перед Богом за всі скоєні справи. Але він не міг очікувати того, що Господь приготує йому останнє найважче випробування під кінець земного життя.
Коли хвороба почала прогресувати, намісника доставили в Афінську лікарню. Грошей на утримання хворого ні у нього, ні у сестер не було. Співробітники лікарні були навіть здивовані, що надійшов до них пацієнт – архієрей. «Вперше бачу єпископа без панагії, золотого хреста, а головне – без грошей», – з подивом сказав один з працівників лікарні.
Два місяці святитель Нектарій провів в муках на одрі хвороби. В день свята Архістратига Михаїла та всіх Небесних Сил Господь покликав його в Небесні Чертоги. Відразу після смерті святого на місці його смерті почали відбуватися чудеса. Коли знявши з нього сорочку, санітарка поклала її на паралізованого хворого, що лежав поруч, він піднявся з ліжка і миттєво став здоровим.
Тіло подвижника ще до поховання почало виділяти миро. А коли на Егіні відбувалося відспівування святого, люди, що несли труну, відчули від свого одягу і рук чудові пахощі.
До сьогоднішнього дня за молитвами до святителя Нектарія Егінського Господь подає віруючим зцілення від онкологічних захворювань. Як літературну спадщину, він залишив після себе безліч аскетичних праць і листів до духовних чад. Ми молитовно згадуємо святителя Нектарія і тоді, коли за богослужінням виповнюється гімн ПресвятійБогородиці «Агні Парфене» («Маріє, Діво Чиста») його авторства.
І такими необхідними для нас звучать сьогодні його слова: «У Церкві завжди відкриті обійми для нас. Поспішаймо ж в них швидше всі ми, у кого совість обтяжена. Поспішаймо – і Церква підніме тяжкість нашої ноші, подарує нам відвагу до Бога, наповнить серце наше щастям і блаженством».
