Про не дуже зрозуміле свято і храм святого великомученика Георгія

Уже завершилося вечірнє богослужіння, і віряни розійшлися по домівках. У храмі залишалися тільки півчі, що розучують якийсь складний піснеспів, і пара жінок, які закінчують прибирання в храмі.

Я, як завжди, оновила лист із розкладом богослужінь і теж зібралася йти, коли почула позаду обурене:

– Бач, понапридумували свят!

Напевно, я повернулася не занадто різко, тому жінку, якій належала ця фраза, побачила тільки зі спини. Спираючись на телескопічну тростинку, вона швидко семенила до зупинки.

Я ще раз пробіглася очима по розкладу – начебто, все, як зазвичай. Так, служиться у нас в храмі майже кожного дня – молебень з акафістом святих, пам'ять яких святкується, щосередих – молебень з читанням акафіста Покрову Богородиці (у нас Покровська церква), водосвяття, в неділю – літургія. На цьому тижні Анастасії Римлянини, преподобномучениці, Косми й Даміана Ассійських, ікони Божої Матері «Одигітрія», оновлення храму святого великомученика Георгія Побідоносця в Лідді...

А, так ось що здивувало жінку, – я збагнула нарешті. 

Напевно, я благополучно забула б про цей випадок, якби днями не виявила листа з редакційним завданням – написати про це ж свято. Тоді згадала обурену жінку і знову задумалася: можливо, і справді ми не зовсім розуміємо, що і навіщо святкуємо? Пропоную розібратися разом.

*   *   *

Отже, 16 листопада православні згадують оновлення храму святого великомученика Георгія Побідоносця в Лідді – день, коли після закінчення грандіозних будівельних і реставраційних робіт церква була знову освячена. Здавалося б – ну що за привід для загальноцерковного святкування?

Будівництво, благоприкрашання і відновлення храмів у нашій Церкві, з милості Божої, триває, свідчення цьому – новини на єпархіальних сайтах. Трохи цифр: за останні 30 років загальна кількість церков в РПЦ збільшилася майже на 32 тисячі і зараз, згідно зі статистикою, досягає 38 649 громад. Українська Православна церква налічує 12 122 парафії.

Нещодавно, під час освячення величного храмового комплексу на честь Всіх святих у французькому Страсбурзі, Патріарх Кирил виголосив проповідь, в якій констатував факт, що обурив багатьох ненависників Церкви. Процитуємо:

«За час панування атеїстичної влади було зруйновано більшість храмів, і багатьом здавалося, що ніякого духовного життя в Росії взагалі не буде. Сьогодні я хотів би сказати, що ми будуємо в середньому три храми на добу – я не помиляюся, по три храми за 24 години... І не тому, що у нас дуже багато грошей, і ми не знаємо, куди їх витратити. Наш народ, що пройшов через роки атеїзму, і розумом, і серцем зрозумів: без Бога нічого не виходить».

Статистика підтверджує: за перше десятиліття першосвятительського служіння Патріарха Церкви зведено близько 9,5 тисячі храмів. А це і є, якщо округлити до цілих, близько трьох храмів на добу.

*  *  *

Храм на честь святого Георгія Побідоносця в Лідді (нині ізраїльське місто Лод) був побудований ще в IV столітті, через неповних 100 років після його мученицького подвигу.

 

Георгій був сином багатих батьків, здобув прекрасну освіту, був надзвичайно розвинений фізично і прекрасно виглядав. Він вступив на військову службу, швидко дослужився до звання тисяцького і міг побудувати запаморочливу кар'єру в армії імператора Діоклетіана. Міг, але не захотів. А ціна питання, за тодішніми мірками, була не такою і значною: просто промовчати. Не висовуватися, як сказала б сучасна молодь.

Діоклетіан, фанатичний прихильник римських богів, поставив собі за мету відродити в Римській імперії майже відмерле язичництво і підняв гоніння на християн. А Георгій, перейнявшись співчуттям до нещасних, виступив з викривальною промовою проти тирана, його жорстокості і несправедливості. За що і поплатився, прийнявши нелюдські муки: його били воловими жилами, колесували, кидали в негашене вапно, примушували бігти в чоботях з гострими цвяхами всередині і, нарешті, обезголовили.

Святий Георгій відійшов до Господа в Нікомідії в 303 році. Перед смертю, у темниці, розуміючи свою подальшу долю і не бажаючи ще більшої наруги від язичників, він попросив слугу поховати його тіло в Палестині. Той виконав прохання свого пана: взявши з темниці обезголовлене тіло великомученика, він поховав його в місті Арімафеї – батьківщині Йосипа Арімафейського, учня Спасителя. Арімафея або, як ще називали це місто, Рамле, вже тоді стала місцем таємного відвідування християнами. Тут жила мама святого Георгія, тут, на його мощах, пресвітери здійснювали богослужіння.

В ХІ столітті на престол зійшов імператор Костянтин (майбутній рівноапостольний святий), і християнство стало державною релігією. Тоді в палестинському місті Лідда (або Лод) почалося будівництво храму на честь подвигу святого великомученика Георгія Побідоносця. Чому правитель вибрав саме це місто на південному сході від Іоппії в Саронській долині – історики тільки припускають.

У Святому Письмі Лод згадується кілька разів, зокрема в Діяннях апостолів: «І промовив до нього Петро: Енею, тебе вздоровляє Ісус Христос. Уставай, і постели собі сам! І той зараз устав... І його оглядали усі, хто мешкав у Лідді й Сароні, які навернулися до Господа» (Дії 9:34-35). Тут була організована одна з перших християнських громад, що відрізняється благочестям і старанним служінням.

16 листопада за новим стилем мощі святого великомученика Георгія перенесли у новозбудовану церкву, як повідомляють історичні хроніки, – неймовірної краси. Протягом кількох століть цей храм був одним з найбільш шанованих на християнському Сході, а день перенесення мощей широко святкувався. В ітінерарії диякона Феодосія «Про місце розташування Святої Землі» (датований 530 р.), а також у свідоцтвах П‘яченцського паломника і Феодосія (570 р.) і в місяцеслові Сирської церкви (1030 р.) вже є спогади про це свято.

Після завоювання арабами Палестини халіф аль-Хакім віддав наказ зруйнувати церкву, незважаючи на те, що прості мусульмани ставилися до особистості християнського святого з повагою (і називали Джурджус або ал-Худар). Так святиня прийшла в запустіння, і були часи, коли відносно збереженими залишалися тільки труна великомученика і вівтар. Паломники Бернард Монах і Єпіфаній Монах (IX ст.) згадували в своїх записках про християнську обитель при церкві святого Георгія в Лідді і про православні реліквії, що зберігаються в ній: колесо і мармуровий стовп – знаряддя тортур святого. Вони писали і про безліч чудових явищ, що відбуваються там.

В 1010 році храм був відбудований імператором Константином IX Мономахом. У реставрації взяв участь і майбутній святий – король-об'єднувач Угорщини Іштван І. Під час руйнівних землетрусів в 1033, 1067 і 1068 роках храм святиня залишалася неушкодженою і була вдруге зруйнована перед атакою на Єрусалим війська хрестоносців: Салах-ад-Дін побоювався, що величезні балки церкви будуть використані для спорудження катапульт. Ігумен Данило у своїх записах (1105-1106 рр.) свідчив про перебування в пустельній місцевості, де раніше була церква святого Георгія і про гробницю в її вівтарі.

Примітно, що навіть у той час, коли Лідда залишалася під владою папських лицарів, у візантійської базиліки біля мощей святого великомученика продовжували здійснювати православне богослужіння грецькі ієреї. У ХІІ столітті відновленням святині зайнялися хрестоносці, відбудувавши на колишньому місці готичний храм, який простояв до 1187 року, а після чергового руйнування був відновлений на кошти англійського короля Річарда Левове Серце. У XIV столітті паломники-пілігрими повідомляли про камінь, що зберігався в церкві, на якому була відсічена глава святого Георгія.

В 1442 році Ліддою заволоділи мусульмани. Західна частина церкви була перетворена на мечеть, а правий її вівтар в ім'я апостола Іоанна Богослова розібрали і знищили. Лише в 1517 році в руїнах храму, від якого залишилася вівтарна частина і крипта, було відновлено православне богослужіння.

У 1837 р. Палестину похитнув сильний землетрус. Тоді повністю обрушилися звід і північна апсида церкви, – протягом 33 років святе місце лежало в руїнах.

У 1870 році Лідда була визнана юрисдикцією Єрусалимського патріархату. Бачачи вкрай гнітючий стан святині, Єрусалимський патріарх Кирил II звернувся з проханням про допомогу у відновленні, зокрема, до росіян кавалерів ордена святого Георгія. Імператор Олександр II зробив фантастично щедру пожертву (3 тисячі рублів) і на ці кошти в Лідді провели глобальні реставраційні роботи. Під куполом нового храму були об'єднані також і стародавні будови ХІІ століття – центральна і північна апсиди, візантійська кладка, споруди часів хрестоносців.

Центральний приділ церкви присвячений святому Георгію Побідоносцю, лівий – Введенню в храм Пресвятої Богородиці. Мощі великомученика зберігаються в срібному ковчежці в центральному приділі зліва від царських воріт і виносяться віруючим для поклоніння. У крипту церкви, де є кенотаф (пам'ятник над могилою без останків покійного) ведуть дві сходинки. Там відбуваються богослужіння, на верхній кришці кенотафа освячують єлей, яким помазують паломників і роздають вірянам як святиню. Також в одній з колон праворуч від центрального приділу знаходяться залізні кайдани з ланцюгом, в яких за переказами, святий був прикутий у темниці. І до сьогоднішнього дня серед паломників існує традиція з молитвою надягати на себе «святі узи».

16 листопада 1872 року було здійснено освячення оновленого храму. Чи то за збігом обставин, чи то за промислом Всевишнього, але це збілося з річницею першого освячення Ліддської церкви – при святому рівноапостольному царі Костянтині. З того часу Православна Церква молитовно згадує оновлення храму святого великомученика Георгія Побідоносця і його воздвиження з руїн силами всього православного світу. У Лідді в цей день проходить святкове богослужіння за участю Єрусалимського патріарха і Предстоятелів світових Православних Церков. Всі святині, що зберігаються тут, омивають запашними оліями, а над ракою з мощами святого покровителя міста запалюють свічки. Після богослужіння нужденним і знедоленим, які у великій кількості збираються біля храму, за звичаєм, роздають щедру милостиню.

*  *  *

Так що ж ми сьогодні святкуємо? Чи тільки день, коли завершилася відбудова і реставрація храму? Або, все-таки, щось більше?

Після промови Патріарха Кирила в Страсбурзі, обурюючись і цитуючи його слова про «три храми на добу», ніхто не відзначив контекст, в якому вони пролунали. А йшлося про духовні проблеми сучасного суспільства – прогресуючу духовну спустошеність суспільства масового вжитку:

«Ми живемо в умовах сучасної цивілізації, перед нами – величезна кількість життєвих проблем. Багато з тих, хто сьогодні стоїть у храмі, вже після обіду про це забудуть і повністю зануриться в проблеми, які їм належить вирішувати. І як тоді зростати в силі? До першого відвідування супермаркету, де цілі відразу приземляються і про всякий дух людина забуває? Тому в нашій сучасній, технологічно розвиненій цивілізації нам потрібні місця, де людина могла б відчути свою близькість до Бога...».

Відчути близькість до Бога… Не знаю, чи думав про це цар Олександр, жертвуючи колосальні кошти на будівництво та оновлення храму в палестинській Лідді, настільки віддаленій від його країни. Але, як мені здається, ще в ХІХ столітті самодержавець відмінно розумів – майбутнє без Бога побудувати не можна. І Його присутність не обмежується тільки храмовими приміщеннями. Головне – знайти Йому місце в своєму серці, зберегти Його там так, як Він зберігав непорушною труну Свого святого великомученика. Християнська мудрість каже: «Бог не в колодах, а в ребрах». І приклад сучасної України, зокрема західних областей, підтверджує це: розкольники забрали храми, але не змогли зруйнувати громади, віру, християнську любов.

Святий великомучениче Георгіє, моли Бога про оновлення наших тілесних храмів і воскресіння душ наших! А стіни… Стіни можна відбудувати завжди.