Старець Каллінік: «Дякую Богові за те, що вмираю православним»
Лице старця Каллініка сяяло нетварним Світлом так, що учням було важко дивитися на нього. Розповіддю про нього ми продовжуємо серію публікацій про сучасних подвижників.
До старця Каллініка Ісіхасту (1853-1930) приїжджали вчені і видатні ієрархи. Імператор Микола Другий дуже високо шанував старця. А серед його учнів був Спиридон Менагіас, в минулому багатий аристократ, знаменитий хімік, випускник Цюріхського університету.
Велич цього подвижника співвідносна з іменами найславетніших святих. Але, тим не менш, його ім'я досі мало відомо серед наших парафіян. Милістю Божою збереглася єдина прижиттєва фотографія старця, знята без його згоди одним із шанувальників преподобного.
Народився Костянтин Фіаспріс (мирське ім'я старця) в 1853 році в Афінах. З дитинства він відчував заклик Божий до чернецтва, але не відразу зміг розрізнити його. Костянтин ходив до храму, читав, молився, але у нього залишалося таке відчуття, що ще чогось бракує. Тільки після знайомства з одним з насельників Святої Гори і дізнавшись від нього про чернецтво, Костянтин зважився покинути світ і піти на Святу Гору Афон.
Промисел Божий привів цього юнака до одного з найсуворіших подвижників Афону – старця Даниїла. Спочатку авва Даниїл з недовірою поставився до юного подвижника..
У двадцять два роки, нічого нікому не сказавши, він приходить в Афінський порт і молиться Богу про те, щоб його взяли на корабель, що йде на Святою Гору. Господь почув його молитву. Так майбутній старець виявився серед афонських ченців.
Промисел Божий привів цього юнака до одного з найсуворіших подвижників Афону – старця Даниїла. Спочатку авва Даниїл з недовірою поставився до юного подвижника. Чи зможе ця добре освічена людина, що виросла серед міських зручностей, перенести всю тяжкість чернечого подвигу?
Місце, де трудився отець Даниїл було дуже важким для життя. Джерел води не було, збирали тільки дощову, яку доводилося сильно економити. Фруктів, молочних продуктів, овочів тут не бачили ніколи. Замість свіжого хліба – сухарі, навіть умиватися водою старець не дозволяв. Але найважчим було добровільне, подібне тюремному, перебування в одному місці. За межі келії ніхто з його учнів не мав права виходити, крім тих, кого старець посилав обмінювати зроблені ченцями різьблені вироби з дерева на мізерні продукти харчування.
Але на подив старця Даниїла, Костянтин не тільки не зламався в цих випробуваннях, але навіть досяг успіху набагато більше, ніж давно перевірені і загартовані його учні. Зразкове благочестя Костянтина переконало старця в тому, що він буде гідним ченцем.
Костянтин приймає постриг і стає ченцем Каллініком. До того, як піти з цього світу, старець Даниїл встиг передати своєму учневі мистецтво безперервної молитви, навчивши його всім тонкощам розумного діяння.
Після смерті свого старця в 1881 році монах Каллінік сам стає старцем, увібравши в себе всю мудрість духовного досвіду свого вчителя. Хоча йому в цей час було всього лише двадцять вісім років. Крім мистецтва молитви, монах Каллінік самостійно вивчив російську мову для того, щоб спілкуватися з російськими ченцями і читати духовну літературу на цій мові. Уже в тридцятирічному віці він досяг тих духовних висот, до яких, як правило, приходять лише до кінця життя, і то далеко не всі.
Отримавши від Бога всілякі дари, преподобний стає відомим духівником не тільки на горі Афон, а й далеко за її межами.
Після цього преподобний взяв на себе подвиги, які не наважувався нести навіть його духовний вчитель.
У 1885 році старець повністю усамітнюється в своїй келії і ставати відлюдником. Сорок п'ять років він провів в цьому ув'язненні. Жодна людина не бачила його обличчя, і сам старець також нікого не бачив і ні з ким не спілкувався. Турботи по забезпеченню келії всім необхідним взяли на себе два його учня. Порушував свій затвор старець тільки в ті дні, коли потрібно було комусь увійти до нього, щоб причастити його Святих Христових Таїн. У цей час учні споглядали диво Фаворського світла, яким світилося обличчя їх улюбленого авви.
Так само, як і преподобного Серафима Саровського, коли той досяг самих вершин обожнення, Матір Божа благословила покинути затвор і опікувати людей, так і старець Каллінік, пройшовши десятки років святих подвигів, з благословення згори, починає приймати до себе людей.
Були випадки, коли, заглиблюючись в розумну молитву, старець міг по кілька тижнів обходитися без їжі, сну і відпочинку.
Отримавши від Бога всілякі дари, преподобний стає відомим духівником не тільки на горі Афон, а й далеко за її межами. В келії старця побували ченці і поліцейські, міністри і жебраки, торговці, вчені та безграмотні бідняки. Безліч чудес і зцілень доводиться на цей період життя старця. Але найбільшим його даром був дар духовного міркування, який привертав до нього сотні ченців, які шукали відповіді на великотрудні питання духовного життя.
Були випадки, коли, заглиблюючись в розумну молитву, старець міг по кілька тижнів обходитися без їжі, сну і відпочинку. Він знаходився в стані такого захоплення, що не пам'ятав скільки часу пройшло з тих пір, як він став на молитву. Його учні бачили, як в цей час від старця виходив чудовий світ, і він, відірвавшись від землі, перебував у повітрі. Свідками цього дива були не тільки учні старця, а й інші люди, які приходили на розмову до авви.
Імяслав’я, за влучним висловом старця, «скуфію шанує, а про голову забуло».
У 1910 році серед російських ченців Святої Гори стала поширюватися єресь ім’яславців. Серед російських богословів не знайшлося вчених, які могли б компетентно розібратися в цій єресі. Ось тут в нагоді ченцеві Каллініку стало знання російської мови. Досягнувши найбільших висот розумного діяння, старець Каллінік шанувався на Афоні як авторитетний знавець ісіхазма. Вивчивши працю ченця Іларіона – основоположника єресі ім’яславія, він дав вичерпні визначення цього нового вчення. Ім’яславіє, за влучним висловом старця, «скуфію шанує, а про голову забуло».
Цар Микола Другий зробив навіть догану Синоду РПЦ: «Цілий Священний Синод не міг розпізнати єресі. Знадобився простий чернець зі Святої Гори, щоб просвітити вас». Всі, хто прийняв єресь, а це приблизно тисяча двісті руських ченців, покинули Афон і переселилися в гори Кавказу.
Не маючи доступу до душі старця з огляду на її небесну чистоту, диявол ополчився на нього наклепом і доносами. Безліч образ і наклепів ворожих довелося зазнати преподобному Каллініку. Але і ці спокуси старець пройшов з властивим йому смиренням і лагідністю.
Дивною була смерть старця. У 1930 році він був прикутий до ліжка, в якому провів сорок днів. Двадцятого серпня, коли преподобний вже приготувався залишати землю, він побачив у своїй келії сонм прославлених отців Святої Гори. При цьому на лиці старого Каллініка був такий захват і радість, як на Пасху.
Перед самою смертю, з подивом дивлячись на тих, хто прийшов до нього великих святих, преподобний Каллінік вимовив: «Господи! Нічого в свій житті не зробив я доброго, але дякую Тобі за те, що вмираю православним». Після цих слів старець закрив очі і передав свою душу в руки Божі.
Чим вище людина, тим більше у нього смирення. Проживши від юності до старості в чистоті, цнотливості, нестяжанні, досягши споглядальної молитви, прославившись чудесами і прозорливістю, преподобний Каллінік не вважав себе гідним прийняти навіть священний сан. Він щиро вважав себе найгрішним з людей і виявляв завжди перед усіма браттями найглибшу лагідність і найбільшу любов.
Воістину такі люди є для нас як прикладом, так і викриттям нашої гордості і думки про самих себе. Преподобний Каллінік, моли Бога за нас.
