Притча: про священицьку кмітливість. Як смирення гордість перемагає
У віддаленому селі Бузихіно був прихід з дуже норовливими парафіянами: то це їм не подобається у батюшки, то інше. Священики там змінювалися щороку.
Задумався тоді єпископ: «Де ж мені взяти такого досконалого пастиря?». А парафіяни просять-благають: «Прийшли нам, Владико, настоятеля, скоро Великдень, служити нікому». І згадав архієрей про одного недбайливого батюшку, якого відправив за штат через буйство і слабкість до зеленого змія. «Святкову службу він справить, – видно так подумав Владика, – а потім, коли селяни обурюватися ним почнуть, можна й іншого священика послати. На фоні отця Федора новий настоятель їм святим буде здаватися». Викликає він того, хто провинився: так і так, останній тобі шанс.
Відправився отець Федір в Бузихіно. Минає місяць – жодної скарги на нього. Минає рік – нічого. Посилає владика свого секретаря дізнатися, що там і як. Той повертається:
- Все в порядку, парафіяни задоволені, церковна рада задоволена, отець Федір теж задоволений.
Ще через рік викликає Владика отця Федора:
- Скажи, як тобі вдалося з бузихінцями спільну мову знайти?
- А я як приїхав, відразу зметикував їх головну слабкість, на ній і зіграв.
- Як це?
- А зрозумів я, Владико, що бузихінци – народ непомірно гордий, не люблять, коли їх повчають. Ось я їм і сказав на першій проповіді: так, мовляв, і так, брати і сестри, чи знаєте ви, з якою метою мене до вас архієрей призначив? Щоб ви мене на шлях істинний направили. Семінарій я ніяких не закінчував, і через брак освіти пити став непомірно, за що і був звільнений за штат. Залишившись без засобів до прожиття, ледь животів, на довершення до всього моя дружина залишила мене, не бажаючи розділяти зі мною моєї долі». Як таке сказав, так у мене на очі сльози навернулися. Дивлюся, у прихожан теж очі на мокрому місці.
«Так би мені і пропасти, – продовжую я, – так наш Владико, дай Бог йому здоров'я, призначив мене сюди зі словами: «Ніхто, отець Федір, у всій єпархії не може допомогти тобі, окрім бузихінцев, бо в цьому селі живе народ добрий і благочестивий». Так що, дорогі мої, прошу вас і благаю, де помилюся я, вкажіть. Бо відтепер вручаю в руки ваші долю свою». З тих пір ми живемо в мирі та злагоді.
Почувши це, архієрей вирішив, що негоже пастирю «вівцею заблукалою» виставлятися, і вирішив зняти отця Федора з приходу. Але не тут-то було: бузихінці встали горою, погрожували до Патріарха дійти, аби залишили їм батюшку-настоятеля.
З книги «Квітник духовний»
