Тернистий шлях святого праведного Іони Одеського
30 травня – день пам'яті священика, якого шанували в Україні так само, як праведного Іоана Кронштадтського в Росії.
Про цього батька дев'ятьох дітей монахи-подвижники того часу казали: «Він набагато вище нас». Його боялись зачіпати навіть більшовики. Про нього, як про великого чудотворця і молитвенника, знали далеко за межами Росії. Святий праведний Іона Атаманський (1855-1924 рр.) був одним із найбільш шанованих священників ще при своєму земному житті.
Майбутній праведник народився в день Воздвиження Животворчого Хреста Господнього в бідній священицькій сім'ї. Коли Іоні виповнилося три роки, помер батько, а слідом за ним померла і мати.
Так сталось, що будинку в нього також не залишилось, і малюк жив прямо на цвинтарі біля могил батьків. Збирав квіти, сплітав букети на могили батьків, їв те, чим пригощали на поминках. Спочилі батьки, з розповідей отця Іони, його також не лишали: приходили уві сні, умовляли, наставляли і навіть, дивним способом, застерігали від небезпеки.
Дальні родичі, пошкодувавши дитину, дали йому притулок в себе, давши початкову духовну освіту при храмі.
У Іони виявились чудові вокальні дані і його взяли співати в церковний хор.
У Іони виявились чудові вокальні дані і його взяли співати в церковний хор. Вже з малих років він навчався безперервній молитві і, за свідченнями сучасників, ніколи її не залишав. Подослішавши, Іона одружився на дівчині з ім'ям Анастасія, яка народила йому 9 дітей. В 1884 році його рукополагають в диякона,а в 1886 році – у пресвітера.
Правлячий архієрей вже тоді відмічав незвичайні здібності молодого священика і всіх напрвляв до нього на духовні бесіди. Перший свій прихід отець Іона отримав в селі Кардашівка, який складався майже повністю із сектантів-штундистів. Через вісім років там не залишилося ні одного єретика, всі вони перейшли в лоно Православної Церкви.
Найдивовижніше і приголомшливе, що було в отці Іоні, то це його любов до богослужіння. Він не просто служив, він розмовляв з Богом, в Бого чув його і відповідав, і все це відчували. В 1901 році отць Іона стає настоятелем Свято-Миколаївського портового храму. Тут батюшка розкривається у всіх своїх духовних дарах. Від одного його властного слова темні духи виходили з одержимих ними людей. Правда, за це біси йому жорстоко мстили. Перш за все, вони намагалися відігратися на найближчих для отця Іони людях. Сім'я це знала. Тому рідні і не любили, коли до отця Іони приводили біснуватих. По-різному від цього страждали його діти.
«Для того, щоб ти спаслась, я вимолю у Бога тобі мученицьку смерть».
Особливо багато горя принесла отцю Іоні одна з його дочок. З біллю в серці перед своєю кончиною батюшка сказав їй: «Для того, щоб ти спаслась, я вимолю у Бога тобі мученицьку смерть». Так і сталося. Згодом вона втратила розум, потрапила до психічної лікарні і була розстріляна фашистами разом з усіма душевнохворими.
На богослужіння, які проводив отець Іона, сходились сотні людей. А праведний Іоан Кронштадський тим, хто приїздив до нього з південних земель, казав: «Навіщо ви їдете до мене? У вас же є отець Іона».
Де б батюшка Іона не молився, звершувались чудеса Божі. Біси зі злим криком виходили з людей. Одна жінка розповідала, що їй явилася уві сні спочила мама і дорікнула за те, що та забула дорогу до неї на кладовище: «Дякую отцю Іоні, він зайшов до нас, помолився, і ми отримали велику втіху». Виявляється, батюшка проїздив повз цвинтар і заїхав помолитися біля невідомих йому могил.
Перший свій прихід отець Іона отримав у селі Кардашівка, який складався майже повністю з сектантів-штундистів. Через вісім років там не залишилося ні одного єретика, всі вони перейшли в лоно Праославно Церкви.
Одним із багатьох свідчень благодаті Божої, яка була на отцю Іоні, являється свідчення одного із найвідоміших окулістів того часу, професора В.П.Філатова. До нього привезли двохрічну дитину, сліпу від народження. Професор, оглянувши її, зробив висновок, що наука в даному випадку безсила. Люди, народжені сліпими, навіть в наш час не можуть позбавитися цієї недуги. Зневірена мати звернулась по допомогу до отця Іони. Той дев'ять днів і ночей безперервно молився за цього хворого. І на десятий день дитина прозріла.
Цей випадок отримав тоді великий резонанс. Більшовики вирішили влаштувати показовий суд, намагаючись звинуватити отця Іону в шахрайстві. Але професор Філатов, недивлячись на погрози і шантаж зі сторони революційних активістів, дав об'єктивні, правдиві свідчення і довів, що дитина дійсно була невиліковно хвора.
Тоді більшовики намагалися заарештувати отця Іону, звинувачуючи його, як і все духовенство того часу, в антиреволюційній діяльності. Але, дізнавшись проце, тисячі одеситів встали на захист праведника. Злякавшись бунту і хвилювання, влада змушена була відпустити отця Іону.
Останні роки життя батюшки сповнені великих скорбот. Він тяжко захворів. Від еміграції за конрдон разом з відступаючими частинами білої гвардії нвідріз відмовився: «Залишити свою паству в настільки страшний і тяжкий час було б для мене найтяжчим гріхом».
Від еміграції за кордон разом з відступаючим частинами білої гвардії отець Іона навідріз відмовився.
А час був дійсно дуже важкий. Заїхавши на молитву в один із одеських монастирів, отець Іона сказав ігумені: «Я бачив двісті мученицьких вінців над сестрами». Через деякий час двісті насельниць монастиря були по-звірячому замучені більшовиками.
У 1924 році батюшка помер. Біля храму, де повинні були його відспівувати зібрались великі натовпи людей. Щоб якось зменшити кількість бажаючих попрощатись зі старцем, більшовики наказали перенести відспівування з недільного дня на будній. Але і це не допомогло. Всі найближчі вулиці були заповнені великою кількістю віруючих.
Отець Іона, прозріваючи майбутнє, просив похоронити його не біля храму, а на міському кладовищі біля могили батьків: «Церкву зруйнуються, скоро її не буде на цьому місці». Що і сталось потім. Тільки в 90-ті роки ХХ століття праведний Іона Одеський знайшов свій блаженний спочинок у вже відновленому храмі.
У 1995 році рішенням синоду УПЦ протоієрей Іона Атаманський був приєднаний до лику святих.
Святий праведний Іона, моли Бога про нас.
