Кирил і Марія Радонезькі: чи впливають наші гріхи і чесноти на нащадків?
31 (18) січня Церква шанує пам'ять преподобних Кирила і Марії Радонезьких, батьків преподобного Сергія Радонезького.
Про них ми маємо найубогіші відомості.
Преподобний Кирило, знатний і багатий боярин, перебував на службі у ростовського князя Костянтина II Борисовича. Згодом він служив Костянтину III Васильовичу. З князями Кирило неодноразово їздив у Золоту Орду.
Кирило і Марія вели суворе, благочестиве життя – часто відвідували богослужіння, брали мандрівників, щедро жертвували на храми і монастирі, дотримувалися постів. Звичайно ж, виховували дітей: Стефана, Варфоломія (майбутнього Сергія Радонезького), Петра і Анну (згідно з деякими джерелами Анна – дружина Стефана).
Коли Варфоломію було 12 років, він просив батьків відпустити його в монастир, але вони попросили його зачекати до їхньої смерті.
Близько 1328 р. Кирило і Марія переселилися з Ростова в Радонеж. Неподалік від Радонежа знаходився Хотьківський Покровський монастир, який в той час був і чоловічим, і жіночим (в ту епоху був звичай влаштовувати спеціальні монастирі для старців і стариць, які бажали прийняти чернецтво і закінчити свої дні в пості та молитві).
В кінці свого тяжкого життя праведні Кирило і Марія забажали прийняти чернечий постриг і Хотьківській обителі. В 1337 р. вони з миром відійшли до Господа. Майбутній ігумен всієї Русі Сергій, їхній син, був поруч з ними увесь цей час. Після смерті батьків він 40 днів провів у Хотьківському монастирі, молячись про упокій їхніх душ, а потім і сам залишив мир, віддалившись в радонезькі ліси.
Святі батьки, святий син… Цікаво, що деякі дослідники говорять про походження роду преподобного Сергія від варяга Шимона, будівельника Успенського собору Києво-Печерського монастиря. Якщо це правда, тоді ми маємо ланцюжок праведності довжиною в кілька століть.
Свята сім'я – розповсюджений феномен в християнстві. Історія Церкви знає багато таких сімей. Передання повідомляє нам, що подібні сім'ї були в Церкві з перших же десятиліть її існування.
«Благаю ж вас, браття (знаєте ви дім Степанів, що в Ахаї він первісток і, що службі святим присвятились вони), і ви підкоряйтесь таким, також кожному, хто помагає та працює» (1 Кор. 16:15-16) – писав апостол Павел коринтянам. І далі: «Вітають вас азійські Церкви; Акила й Прискилла з домашньою Церквою їхньою гаряче вітають у Господі вас» (1 Кор. 16:19).
Очевидно, згадуваний Стефан із своїм сімейством не тільки були хрещені першими в Греції (Ахая – частина Греції), але через них віра розповсюдилась і далі по всій країні. Акила і Прискилла – також відома в древній Церкві сімейна пара, яка проводила обширну місіонерську діяльність. Вислів «з домашньою Церквою їхньою» вказує як на дітей, так і на найближчих родичів Акили і Прискилли.
З подальшої історії Церкви згадується сім'я святителя Василя Великого, де було десять дітей, шестеро з яких прославлені як святі. Це сам Василь, його брати – єпископыи Григорій Ніський і Петро Севастійський, ще один брат Навкратій і сестри Макрина і Феозва. До лику святих причислені також батько і мати святителя – Василь і Емілія, і бабка Макрина.
В сім'ї святителя Григорія Богослова також було декілька святих: батько – єпископ Григорій Назіанський, мати Нонна, брат Кесарій Назіанзін і сестра Горгониія.
Є подібні приклади і в нашій історії. Рівноапостольна Ольга, її онук Володимир Великий і його діти, страстотерпці Борис та Гліб. Чернігівський князь – мученик Михаїл, його дочка – преподобна Євфросинія Суздальська, його син – благовірний князь Брянський Роман, а також онук – благовірний Олег Брянський.
«Блажен муж, що боїться Господа, що заповіді Його любить! Буде сильним насіння його на землі, буде поблагословений рід безневинних» (Пс. 111:1-2), – пророкував псалмоспівець. Як важливо пам'ятати, що наші чесноти, як і наші гріхи, діють не тільки на нашу душу, але і на духовний стан наших нащадків. Яким чином діють? Як схильність – або до певних чеснот, або до пороків.
Те, що прихильність до чеснот або гріхів може передаватися з покоління в покоління, доводять як приклади святих родин, так і сімейства з яскраво вираженими родовими гріхами (пияцтво, злодійство, розпуста і т.д.).
Звичайно ж, схильність до доброго чи поганого ні в якому разі не програмує людину, адже наша поведінка залежить, перш за все, від нашої вільної волі. Разом з Господом ми здатні перемогти будь-який гріх. Але якщо якісь вади культивувалися предками людини протягом багатьох поколінь, то йому важче буде перемогти в собі ці гріхи.
Кожна наша пристрасть, як якийсь вірус, може торкнутися згодом наших дітей і затруднити їм шлях в Царство Боже. І навпаки – будь-яка наша перемога над гріхом очищає не тільки наше серце, а й робить світліше життя тих, хто народиться від нас або вже виховується нами.
Так, Новий Заповіт говорить нам швидше про особисту відповідальність за гріх або чесноту, ніж про відповідальність колективну, яка більше властива старозавітній свідомості. Але, в той же час, ми не народжуємося самі по собі і не живемо самі по собі. Ми є частиною нашого роду і продовжувачами його. Ми – члени великої людської сім'ї і маємо якусь загальнолюдську солідарність як у гріху, як і в чесноті.
«Ми всі один за одного винні» – писав Достоєвський. І своейїм життям ми або допомагаємо іншим спастись, або тягнемо за собою в пекло зв'язані з нами душі. Особливомова про це стає актуальною в темі виховання дітей і родинних відносин.
«Пам'ятай, людина, що ти не одна на землі!» – як би так говорить нам сьогодні Церква. «Кожен твій вчинок, всі думки і слова впливають не тільки на твою вічну участь, але і на життя багатьох інших людей. І за цей вплив ти також будеш нести відповідальність перед Богом».
Молитви преподобних Кирила та Марії, по яких Бог дав їм святого сина, нехай пребудуть і на нас, і на наших рідних і близьких. Дивлячись на їх приклад, будемо намагатись своїм прагненням до істини і добра зробити світліше життя не тільки наше, а й тих, хто з нами пов'язаний.
Зі святом, християни!
