Любов до Хреста – це любов до Христа
14/27 вересня Церква згадує Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього.
Свято було встановлено в IV столітті в пам'ять здобуття Хреста, на якому був розіп'ятий Іісус Христос. Згідно з церковним переказом, Хрест Христовий знайшла в 326 році в Єрусалимі Олена, мати імператора Костянтина.
Є три варіанти розповіді про знайдення Хреста. Згідно з одним Хрест знаходився під язичницьким храмом Венери. Коли святилище було зруйновано, знайшли три хрести, а поруч з ними табличку з написом «Іісус Назорей, Цар Іудейський». Кожен з хрестів приклали до тяжкохворої жінки. Після дотику до одного з хрестів хвора зцілилася. При великому скупченні вірян Єрусалимський єпископ Макарій піднімав (воздвигав) Хрест для загального огляду, а народ побожно кланявся перед Святинею.
Друга версія (сирійська) відносить цю подію не до IV, а до III ст. Згідно з цим варіантом Хрест був знайдений Протонікою, дружиною імп. Клавдія II (269–270). Потім Святиня була захована, а в IV ст. знову віднайдена.
Третя версія (також сирійського походження) повідомляє, що св. Олена безуспішно намагалася дізнатися, де перебуває Хрест, у єрусалимських іудеїв. Після тривалих тортур один старий єврей на ім'я Юда вказав на храм Венери. Далі події розвивалися згідно з першою версією з тією лише відмінністю, що древо Хреста не прикладали до хворої жінки, а до мерця, який після цього дотику воскрес. Юда згодом став християнином і навіть став єпископом Єрусалиму.
Третя версія на сьогоднішній день є найпоширенішою.
У багатьох людей у зв'язку зі святом Воздвиження виникає закономірне питання: навіщо так шанувати якусь древню реліквію? Тим більше, що сам Хрест Христовий до наших днів не зберігся. Який же сенс святкувати, якщо це було так давно, і сам предмет святкування відсутній?
Для початку необхідно зрозуміти, чому ми взагалі шануємо Хрест.
В одному зі своїх послань апостол Павло пише: «А я не бажаю хвалитися, хіба тільки Хрестом Господа нашого Іісуса Христа, котрим для мене світ розп'ятий і я для світу» (Гал. 6:14).
Подивіться: коли Павло згадує про Христа, Він використовує фразу «Хрест Христовий». Апостол досить часто так чинить. Так, у посланні до Колосян він каже, що Богу Отцю було завгодно «посередництвом Його (Христа) примирити з Собою все, умиротворивши через Нього, Кров'ю Хреста Його, і земне і небесне» (Кол. 1:20). Євангеліє у Павла називається «словом про хрест» (1Кор. 1:18). В інших місцях проповідник пише про «спокусу хреста» (див. Гал. 5:11), про «ворогів хреста Христового» (див. Флп. 3:18).
Погодьтеся, що для нашого розуму зручніше було б, якби в цих віршах замість слова «хрест» стояло слово «Христос»: «хвалитися Христом», примирення «через Христа», «вороги Христові», «кров'ю Христа». Все було б зрозуміло. Але ні, ми зустрічаємо: «хвалитися хрестом», примирення «за допомогою хреста», «вороги хреста», «кров'ю хреста». Але хіба у хреста є кров? Хіба він живий?
Перш за все, потрібно сказати, що перед нами літературний прийом, який використовувався ще в античній риториці. Наприклад, для прославлення полководця могли звеличувати частини його тіла (руки, м'яз), його зброю (меч, спис) або який-небудь інший предмет, що належить цій людині. Письмо також використовує даний прийом. У книзі пророка Ісаї знаходимо: «Які гарні на горах ноги благовісника, що звіщає про мир» (Іс. 52:7). Очевидно, пророк звеличує благовісника, а не його ноги. У євангельському тексті якась жінка звертається до Христа: «Блаженна утроба, що носила Тебе, і груди, що Ти ссав їх!» (Лк.11:27) Зрозуміло, що жінка звеличує матір Господа, а не її живіт і груди. Таким же чином і слова Писання про Хрест в деяких ситуаціях необхідно переадресовувати до Христа.
Також Біблія любить персоніфікувати неживі предмети. Наприклад: «Що тобі, море, що ти втікаєш? Йордане, що ти повернувся назад? Чого скачете, гори, немов баранці, а пагірки, мов ті ягнята?» (Пс.113:5-6).
Проте перед нами не тільки використання літературного прийому – тут все серйозніше. Справа в тому, що Хрест –головний символ Розіп'ятого Господа. Але що таке символ в християнському розумінні? В давньогрецькій мові «символ» означав з'єднання, а також засіб, що здійснює поєднаність. Символ в християнстві і є такий засіб. Більш того: символ являє невидиму реальність через видиму натуральність, виражає поняття зображенням, з'єднує нас через образ з першообразом. Таке розуміння приводить нас до дивовижного висновку: здійснюючи поклоніння перед Хрестом, ми поклоняємося Самому Христу.
У книзі «Меч духовний» кажуть: «Якщо б хтось сказав, що апостол хвалиться не Хрестом, а Господом, який був розіп'ятий на ньому, тому відповімо: у тому-то й полягає слава Хреста, що він називається в апостола замість самого Христа, або служить ознакою Самого Розіп'ятого, і хто поклоняється Хресту, той через це поклоняється Христу».
Спустимося ще на один рівень в глибину цієї теми. Преподобний Ісаак Сирин писав про те, що в Хресті Христовому мешкає Слава Божа, яку стародавні євреї іменували Шехіною. «Необмежена сила Божа живе в Хресті, так само як вона жила незбагненним чином у тому ковчезі, якому народ поклонявся з великим благоговінням і страхом…. Бо Шехіна Божа жила в ньому – <та сама>, що живе тепер в Хресті: вона пішла звідти і таємниче вселилася в Хрест».
Преподобний Ісаак стверджує, що сила Божа живе в будь-якому зображенні Хреста, якщо тільки ми визнаємо його як християнський символ, з вірою в Христа: «Відразу, як тільки цей образ зображується на стіні або на дошці, або виготовляється з будь-яких видів золота або срібла, або тому подібного, або вирізається з дерева, то він оповивається божественноою силою, яка <колись> жила там, і наповнюється нею, і стає місцем божественної Шехіни – навіть більшою мірою, ніж <ковчег>», – говорить святий Ісаак.
Тут треба зробити уточнення. Якщо школяр пише в зошиті рівняння, виводячи плюси і мінуси, то знак «плюс» (тобто хрестик) не буде в даному випадку оселею сили Божої, тому що зображується з зовсім іншим змістом. Але якщо той же символ ми наносимо на себе через хресне знамення, або, скажімо, його зображуємо на священицькому вбранні – тоді цей хрест отримує значення Хреста Христового, і вбирається в славу Божу, як пише святий Ісаак.
Тому-то православні і поклоняються Хресту як Христу, і звертаються до нього як до живого, що в Хресті живе жива сила живого Бога. «Радуйся, Пречесний і Животворящий Хресте Господній, проганяй біси силою на тобі пропятаго Господа нашого Іісуса Христа... О, Пречесний і Животворящий Хресте Господній! Допомагай ми зі Святою Госпожею Дівою Богородицею і з усіма святими на віки. Амінь» - вимовляємо ми у вечірніх молитвах.
Хрест не особистість. Сила, що в ньому живе, не автономна. Але Бог так влаштував, що в хресному накресленні діє невимовна Божа сила. Господь таємниче присутній у Хресті Своїми енергіями. Ми не поклоняємося Хресту як Богу, але поклоняємося Богу, що мешкає в Хресті. Тому «молитва, адресована Хресту Христову, сходить до Розп'ятого на ньому; сила, що виходить від Хреста, виходить від Самого Господа», - пише митрополит Іларіон (Алфеєв).
Протестанти закидають нам, що ми поклоняємося знаряддю вбивства Христа. Але це не так! Якби Христа вбили і поховали, і на цьому євангельська історія закінчилася, то протестанти були б праві. Але ж Христос воскрес, і Хрест став знаряддям вбивства диявола, а не Христа! І ми шануємо Хрест як засіб порятунку людського роду.
Крім того у святині є поняття святині. Святиня – це предмет, відділений для Бога; те, через що Він діє в світі людей. У Старому Завіті святиням поклонялися – наприклад, храму і ковчегу. Також найбільшою святинею був жертовник. У Книзі Вихід говориться: «...стане жертівник той найсвятішим. Усе, що доторкнеться до жертівника, освятиться» (Вих. 29:37). Христос підтвердив святість жертовника, сказавши: «Що бо більше: чи жертва, чи той жертівник, що освячує жертву?» (Мф. 23:19). На старозавітному жертовнику приносилися жертвоприносини, які були лише прообразом великої новозавітної Жертви за весь світ. Спокутувальна Кров Спасителя – Агнця Божого, що бере на себе гріхи світу – освятила жертовник новозавітній, Хрест Господній. Якщо древній жертовник був «святинею великою», якою ж великою святинею є Святий і Животворящий Хрест, на якому була принесена страшна, незбагненна Жертва «за життя світу» (Ін. 6:51)?
Тому ми хвалимо Хрест, як робив це і апостол Павло. Ми шануємо церковні свята на честь Хреста, ми вклоняємося перед ним, цілуємо його як велику святиню – бо ми шануємо Христа, розп'ятого на ньому. На цьому жертовнику пролилася спокутувальна Кров за наші гріхи. На Хресті Бог переміг диявола, і відтепер Хрест є славним прапором нашої перемоги. Сьогоднішнє свято Хрестовоздвиження – це, по суті, прославлення прапора християнського воїнства, Церкви Христової.
Будемо пам'ятати, що Хрест Христовий не тільки зосереджує в собі всі найголовніші смисли християнства, але і саме накреслення його наділене від Бога незбагненною силою. Ця сила на досвіді пізнається всяким християнином, котрий любить Хрест, що носить його на грудях, що осіняє себе хресним знаменням. Без Хреста немає Христа. Без любові до Хреста, і хоча б інтуїтивного розуміння святості Хреста немає і справжнього християнства. Любов до Хреста – це любов до Христа. Напевно, це головна думка, яку повідомляє нам сьогоднішнє свято.
З Воздвиженням Хреста Господнього, православні!
Сергій Комаров
