Притча: Забутий хрест. Спокуса пустельника
Невигадана розповідь про забутий Хрест та про спокусу пустельника.
«З рукопису бібліотеки ієромонаха Євфимія Критського:
«Років п'ятдесят тому у каливі Святих Апостолів скиту Святої Анни подвизався старець Пахомій з м. Редестус у Фракії зі своєю братією. Він нам розповідав, що жив в одній кіновіі з учителем ченцем Захарією, перекладачем «Огласительних повчань» преподобного Феодора Студита. Згодом отець Захарія придбав у скиту Мала Анна каливу на честь святого Авакума. Відтоді він подвизався в ній на повній самоті до кінця своїх днів. Митрополит Карпафійський Ніл, що жив тоді на Святій Горі, мав звичай щорічно після свята святого Анастасія у Великій Лаврі відвідувати в пустелях і скитах знайомих йому отців, і серед них преподобнішого цього вчителя Захарію. Однак того року він вирішив нікого не відвідувати і по закінченню свята одразу повернувся на місце свого перебування.
Диявол же, бажаючи обдурити Захарію і зробити так, щоб той йому вклонився, вирішив цим скористатися. Було 7 липня, близько години ночі, коли Захарія, як зазвичай у літній час, сидів у дворі своєї каливи. Раптом він почув людські кроки та побачив, що до нього наближається владика Ніл.
– Навіщо ти твориш, владико, такий чималий труд, аби відвідати мене, недостойного, та ще й у нічний час?
Сказавши це, Захарія негайно схилився, роблячи уклін до землі, щоб поцілувати його руку. Той, що прийшов у вигляді владики, простягнув свою праву руку, і старець поцілував її. А той замість благословення кинув його на землю майже мертвим, бо це насправді був не єпископ, а сам диявол. Через це цілування він забрав і дар благодаті та негайно став невидимий, а нещасний Захарія лежав на землі безголосий та напівмертвий. Вранці один з братів скиту, прийшовши до нього зі своєї особистої потреби та побачивши його в такому стані, поспішно повернувся та покликав отців скиту. Вони звершили над ним таїнство Єлеопомазання, прочитали заборонні молитви святителя Василія Великого і знаменували його святими мощами, тож потихеньку він відійшов та навіть скуштував трохи їжі. І всю решту життя Захарія часто говорив, зізнаючись: «Я багато написав, відвідав багато місць у цьому світі, але в кінці кінців наді мною посміявся диявол, і я йому вклонився! Мені, нерозумному, треба було спочатку створити знамення Чесного Хреста, перш ніж цілувати його гидку руку. Тоді він не зміг би нічого зробити. Переможений цією непереможною зброєю, він одразу б утік, і я не зазнав би від нього ніякого зла».
Джерело: Афонський отечник, Архімандрит Іоанникій (Коцоніс), 2014р.
