Яка любов'ю перемогла страх: рівноапостольна Марія Магдалина

Сьогодні Православна Церква згадує святу, образ якої в останні десятиліття активно експлуатується видавничою та кіноіндустрією, мабуть, навіть активніше, ніж самого Христа. «Богиня Євангелій», «дружина Іісуса», засновниця християнства, святий Грааль – у якій тільки іпостасі не представляли сучасникам святу Марію Магдалину. До того ж у Західній Церкві за цією жінкою-мироносицею міцно закріпилося сприйняття розкаяної грішниці, яка помазувала дорогоцінним миром ноги Спасителя, Марії з Віфанії, сестри праведного Лазаря, і навіть блудниці, що цілувала Христа.

Більше того, їй приписують авторство одного з апокрифічних Євангелій. Між тим, саме рядки Книги Книг дають допитливому читачеві чітку інформацію про те, ким насправді була жінка, яка рано вранці принесла розгубленим та вбитим горем апостолам благу звістку Воскресіння: «Приидите от видения жены благовестницы, и Сиону рцыте: приими от нас радости благовещения Воскресения Христова; красуйся, ликуй и радуйся, Иерусалиме, Царя Христа узрев из гроба, яко жениха происходяща», – співається про неї у творі преподобного Іоанна Дамаскіна, стихирі Пасхи.

Марія Магдалина, очевидно, походила з невеликого міста від Іссахарового коліна, поблизу Капернаума, в Галілеї – Магдала, в північній частині Святої Землі, неподалік від того місця, де хрестив Іоанн Хреститель. Сучасні наукові дослідження, а також єврейські тексти підтверджують, що таке справді існувало, та й  зараз існує на березі Галілейського моря, за 200 кілометрів від Єрусалиму. Його повна назва – Магдала Тіріхія, що в перекладі означає «башта солоної риби» (івр. migdal і арамейськ. magdala). Судячи з назви, місцеві жителі жили, в основному, за рахунок рибальського промислу.

Можливо, що й Марія до зустрічі зі Спасителем торгувала рибою. Ім'я жінки – Марія – єврейського походження і кілька разів зустрічається в Євангелії, будучи в той час досить поширеним. Що ж стосується прозвання Магдалина, історики Церкви розходяться в поглядах. Більшість схильна вважати, що воно походить від географічного топоніма, тобто Магдалина – «уродженка міста Мігдал-Ель». Згідно з ще одним припущенням, Магдалина означає «та, яка завиває волосся» – з івр. Magadella. До того ж, у ряді пов'язаних з Христом текстів Талмуда, зустрічається якась «Міріам, яка завиває волосся жінкам», блудниця та перелюбниця. Хоч би як там не було, але євангелісти згадують про рівноапостольну Марію саме з такою приставкою – Магдалина. У Новому Завіті ім'я Марії Магдалини згадується в кількох епізодах.

Так, святий Лука розповідає, що чимало жінок, які були врятовані від хвороб та злих духів, слідували за Іісусом у Галілеї і служили Йому своїм маєтком. Серед них апостол згадує і Марію, звану Магдалиною, і супроводжує це приміткою («з якої вийшло сім бісів»), яка однозначно підкреслює, що про неї йдеться вперше (Лк 8, 2-3; Мк 16, 9). Далі в Писанні сказано, що коли Господь очистив душу і тіло Марії Магдалини від усіх гріхів, вигнавши з неї сім бісів, вона, залишивши все, пішла за Ним, служачи Йому і ділячись своїм маєтком (Мк. 15:40-41, Лк. 8:3)

Марія стала вірною ученицею Господа і ніколи не залишала Його, навіть тоді, коли інші учні бігли. Вона була поруч, коли Христа взяли під варту, стояла біля Хреста поруч із Пресвятою Богородицею, коли Його розпинали, і переживала разом з Нею великий біль Його страждань та Її втрати. І ось – все.

Здавалося б – кінець. Іосиф та Никодим зняли з хресного древа Пречисте Тіло Господа і, за юдейським звичаєм, загорнули у тонку плащаницю з пахощами. Пресвята Богородиця Марія Магдалина дивилися, як Його клали до нової, висіченої в кам'яній стіні гори Морія, похоронної печери.

Разом із важким каменем, що запечатав вхід до її склепіння, померла й остання надія учнів, та й самої Марії. Ще затемна, одразу по закінченні суботи, жінка приходить до гробу з миром та ароматами, щоб віддати останню шану тілу Того, Кому вона присвятила все своє життя. Побачивши камінь, відвалений від гробу, вона ридаючи біжить до Петра та Іоанна. Вже разом вони повертаються до печери і бачать одні тільки похоронні пелени та лляний плат, яким була обв'язана голова Іісуса. «Бо ще не розуміли з Писання вони, що Він має воскреснути з мертвих», – згадуватиме апостол Іоанн пізніше.

Як свідчить Євангеліє, після цієї сумної знахідки Марія Магдалина дала волю сльозам. Про що вона плакала? Про те, що Спасителя не стало? Про осиротілу себе та апостолів, що як малі діти розбіглися по всіх околицях? Про Богородицю, чиє Материнське серце було пошматоване страшним болем?

Про це не сказано в Писанні. Знаємо тільки, що Марія нахилилася і знову зазирнула до гробниці. На тому місці, де лежало тіло Христа, сиділи два Ангели в білих одежах, «один у головах, а другий у ніг», – пише Апостол Любові. «І говорять до неї вони: Чого плачеш ти, жінко? Та відказує їм: Узяли мого Господа, і я не знаю, де Його поклали. І, сказавши оце, обернулась назад, і бачить Іісуса, що стояв, та вона не пізнала, що то Іісус… Промовляє до неї Іісус: Чого плачеш ти, жінко? Кого ти шукаєш? Вона ж, думаючи, що то садівник, говорить до Нього: Якщо, пане, узяв ти Його, то скажи мені, де поклав ти Його, і Його я візьму! Іісус мовить до неї: Маріє! А вона обернулася та по-єврейському каже Йому: Раббуні! цебто: Учителю мій! Говорить до неї Іісус: Не торкайся до Мене, бо Я ще не зійшов до Отця. Але йди до братів Моїх та їм розповіж: Я йду до Свого Отця й Отця вашого, і до Бога Мого й Бога вашого! Іде Марія Магдалина, та й учням звіщає, що бачила Господа, і Він це їй сказав».

Можна лише уявити, з яким щастям мчала Марія Магдалина до апостолів, якою великою радістю сяяли очі мироносиці. Ця її радість досягла таких же розмірів, якою великою була ще недавня скорбота. Саме тоді з'явилася перша в світі проповідь про Воскресіння, перша блага звістка.

Передання розповідає нам, що після П'ятидесятниці, коли апостоли розійшлися з Єрусалиму по всьому світу, Марія Магдалина вирушила разом з ними і понесла свою благу звістку далеко за межі Єрусалиму. У язичницькому Римі, по всій Італії та Малій Азії вона повторювала людям те, що сказала у світлий ранок Воскресіння апостолам: «Я бачила Господа! Він говорив зі мною».

Про серйозність місіонерської діяльності мироносиці говорить і те, що саме її згадує в своєму Посланні до Римлян святий апостол Павло: «Вітайте Марію, що напрацювалася багато для нас» (Рим. 16:6). Дійсно, Марія Магдалина трудилася в Італії до прибуття туди первоверховного апостола і ще два роки після його відбуття з Риму, після першого суду над ним. Очевидно, саме з цим періодом її діяльності пізніше виникло пасхальне передання, пов'язане з імператором Тиверієм.

Марія Магдалина прийшла до правителя, переконаного язичника, і стала розповідати про життя, чудеса та вчення Христа, про злодумання, підступність юдеїв, про неправедний суд Пілата, про страшне Розп'яття і славне Воскресіння. Коли імператор захотів реальних доказів, жінка взяла яйце і подала йому, сказавши: «Христос Воскрес!» Біле яйце в руках імператора стало яскраво-червоним, як символ нового життя і віри у майбутнє загальне Воскресіння. Так, завдяки Марії Магдалині простий звичай дарувати один одному великодні яйця в день Пасхи Христової поширився по всьому християнському світу. І це, очевидно, не просто красива легенда. В одному із стародавніх грецьких Статутів, написаному на пергаменті і знайденому в бібліотеці монастиря святої Анастасії в Солуні, є молитва на освячення яєць та сиру, яка читається в день Святої Пасхи. Там зазначено, що ігумен, роздаючи освячені яйця братії, каже: «Так ми прийняли від святих отців, які зберегли цей звичай від часів апостольських, бо свята рівноапостольна Марія Магдалина перша показала віруючим приклад цього радісного жертвопринесення».

Рівноапостольна Марія Магдалина прожила довге і праведне життя. З Риму, вже у похилому віці, вона переселилася до Ефесу, до Іоанна Богослова, який на той момент працював над написанням Євангелія. Саме тут, за переданням Церкви, свята мироносиця мирно померла та була похована.

Православна Церква вшановує Марію Магдалину як рівноапостольну святу мироносицю, на відміну від католицизму, не ототожнюючи її з безіменною євангельською грішницею, блудницею і не бажаючи засновувати історичні відомості на довільних тлумаченнях. «Такими є справи Христові – інше тож вшановано буде мовчанням», писав святитель Григорій Богослов.

В наш час мощам святої жінки, яка перемогла земний страх своєю великою любов'ю до Спасителя, можна поклонитися на Святій Горі Афон, в Єрусалимі, в декількох європейських храмах. Вона все своє життя присвятила беззавітному служінню Христу і принесла благу звістку тим, хто мав благовістити сам – апостолам. І в цьому – її покликання.

Читайте матеріали СПЖ тепер і в Telegram.