100 років гонінь на Церкву – 2: Як відкривався Помісний Собор 1917-18 рр.

100 років гонінь на Церкву: до річниці Помісного Собору 1917-18 років. Частина 1.

Помісний Собор відкрився на Свято Успіння Пресвятої Богородиці. Цій події передувало скасування Тимчасовим урядом посади обер-прокурора Святійшого Синоду (фактичного його керівника) та утворення Міністерства сповідань, яке не повинно було втручатись у внутрішнє життя релігійних організацій.

Нарешті Церква позбавилась тиску держави, але в практичній площині ця подія не мала великого значення, оскільки сам Тимчасовий уряд вже був на останньому подиху та стрімко втрачав владу в країні. За два дні до відкриття Собору Святіший Синод звів трьох архієреїв в сан митрополитів: Тихона архієпископа Московського, майбутнього Патріарха і священносповідника, архієпископа Веніаміна Петроградського, майбутнього священномученика, а також екзарха Грузії, архієпископа Платона (Рождественського).

Собор складався з двох категорій делегатів: обраних і тих, хто став делегатом за посадою. Від кожної єпархії обиралися по два клірика та три мирянина. Також були обрані: від ченців – 12 делегатів, від військового і морського духовенства – 10, від діючої армії – 10 мирян, від одновірців – 11 делегатів, від духовних академій – 11 професорів, від Академії наук та університетів – 13 делегатів, від Державної думи і Державної ради – по 3. За посадою учасниками Собору ставали всі члени Святішого Синоду, правлячі єпархіальні архієреї, члени Передсоборної ради, намісники Києво-Печерської, Троїце-Сергієвої та Олександро-Невської Лавр, найбільш авторитетних монастирів: Валаамського, Соловецького, Саровської і Оптиної пустиней, а також протопресвітер Успенського собору Кремля Миколай Любимов та протопресвітер армії і флоту Георгій Шавельский.

Таким чином, кількісний склад Собору – 564 людини. З них: 80 архієреїв, 129 священиків, 10 дияконів, 20 ченців, 26 псаломщиків та 299 мирян. Миряни на Соборі становили більшість. Це відповідало тодішньому духу часу, загальній демократизації та радянізації. Однак здоровий церковний консерватизм зіграв свою роль, і статут Собору передбачав, що при вирішенні питань догматичного і канонічного характеру рішення Собору підлягають затвердженню єпископатом (в сьогоднішній термінології Архієрейським собором).

День відкриття Помісного Собору був днем молитви. Після Літургії в Успенському соборі Кремля, яку звершив митрополит Київський священномученик Володимир, на Красній площі, куди хресними ходами зійшлися тисячі вірян, був відслужений урочистий молебень.

Наступний день також розпочався з Літургії. Її в храмі Христа Спасителя відслужив митрополит Московський Тихон. Після Літургії там само, в храмі, відкрилося перше засідання Собору, на якому були оголошені привітання на його адресу. Незважаючи на запрошення, надіслані іншим Помісним Православним Церквам, на Собор у настільки небезпечний час наважилися прибути лише дві людини: єпископ Никодим від Румунської Церкви та архімандрит Михаїл – від Сербської.

Власне робочі засідання розпочалися на третій день у Московському єпархіальному будинку. Відкрив перше засідання священномученик митрополит Київський Володимир. Його напутнє слово Собору звучить так, ніби воно звернене до нас, що живемо через 100 років:

«Ми всі бажаємо успіху Собору, і для цього успіху є всі підстави. Тут, на Соборі, представлені духовне благочестя, християнська чеснота і висока вченість. Але є дещо, що збуджує острах. Це – брак у нас однодумності. Тому я нагадаю апостольський заклик до однодумності. Слова апостола «будьте однодумні між собою» мають велике значення і відносяться до усіх народів, до усіх часів. В даний час різнодумство виявляється в нас особливо сильно, воно стало основоположним принципом життя... Православна Церква молиться про єднання і закликає «єдиними вустами та єдиним серцем» сповідати Господа. Наша Православна Церква влаштована на основі «апостолів і пророків, де наріжним каменем є Сам Іісус Христос». Це скеля, об яку розіб'ються всякі хвилі».

Цим священномученик Володимир, який спочиває нині в Дальніх печерах Києво-Печерської лаври, ніби прозріває наші нинішні розбіжності та розділення і говорить про те, що єднання можливе лише на основі Господа нашого Іісуса Христа. Жодні інші цінності, хоч якими б вони не були важливими і популярними, як то патріотизм, націоналізм, народництво, «національна ідея» чи протистояння «агресору», не можуть привести до єдності, а здатні лише збільшити розбрат і протистояння. Всі ці і подібні до них ідеї мали місце й тоді, на початку XX століття, але Святитель говорить, що основою для єдності може бути тільки Христос.

Священномученик Володимир був обраний почесним головою Собору. Головуючим на засіданнях став святитель Тихон, майбутній патріарх. Були сформовані: Соборна рада, 22 відділи та 3 наради, найважливішими з яких були:

• відділ вищого церковного управління;
• відділ єпархіального управління;
• відділ правового становища Церкви в державі;
• церковного суду;
• богослужіння, проповідництва і храмів;
• церковної дисципліни та інші.

Одночасно з відкриттям Помісного Собору в Москві відбулась інша масштабна подія – Московська державна нарада, всеросійський політичний форум, скликаний Тимчасовим урядом. На Нараді були присутні близько 2 500 делегатів. Головною метою заходу була спроба консолідації суспільства навколо Тимчасового уряду та протидія більшовикам, які ставали головною загрозою для нього. Спроба була невдалою. Замість єднання на Нараді стався розкол між помірними і революційними групами, а московські робітники, організовані революціонерами, оголосили одноденний страйк, у якому брали участь понад 400 тис. осіб.

У вересні 1917 року відбувся Корніловський виступ (в радянській історіографії – заколот), метою якого було встановлення військової диктатури в Росії. Він зазнав невдачі, що призвело до послаблення, дезорганізації та втрати авторитету не тільки Тимчасовим урядом, але й вищим армійським командуванням. Армія розвалювалася, солдати, прихопивши зброю, масово тікали з фронту, вбивали офіцерів та грабували мирне населення. Війська кайзерівської Німеччини стрімко просувалися вглиб країни.

У цих умовах Помісний Собор прийняв звернення до солдатів із закликом схаменутись та виконувати свій обов'язок. У ньому були такі слова: «Обмануті ворогами і зрадниками, зрадою боргу і присязі, вбивствами своїх же братів, які грабежами та насильством заплямували своє високе священне звання воїна, молимо вас – схаменіться!»

Тими ж днями в країні проходила підготовка до виборів в Установчі збори. Ці вибори проводили вже більшовики, які повалили 25 жовтня (7 листопада) Тимчасовий уряд. На Помісному Соборі виникла дискусія: чи потрібно Церкві брати безпосередню участь у виборах, або ж усунутися від політики взагалі. Собор уник цих двох крайностей та звернувся до пастви із закликом проголосувати за тих кандидатів у делегати Установчих зборів, які справами довели свою відданість Церкві і Батьківщині. Причому в цьому зверненні дуже чітко була позначена ієрархія цих двох цінностей: «Воістину, не мила нам і Батьківщина без святої віри нашої. Нехай же носії віри покликані будуть улікувати її хвороби».

Передчуваючи гоніння на духовенство, Собор звернувся до священнослужителів із закликом не звершувати зрадництва і малодушності та не залишати свого священицького звання у важку годину. Як написав сучасний церковний історик протоієрей Владислав Ципін, «Спокусу скласти з себе сан, щоб зберегти свободу і життя, належало випробувати мало не кожному з учасників Собору».

Доленосні події в історії країни, катастрофа держави, яка розгорталася на очах Собору, змушувала його відволікатися від порядку денного. Собор зажадав від Тимчасового уряду скасувати закон від 20 червня 1917 року, згідно з яким всі церковно-парафіяльні школи відбиралися у Церкви та передавались у Міністерство народної освіти. Була відправлена делегація Собору в Петроград для того, щоб донести цей заклик до Тимчасового уряду. Місія закінчилася невдачею – міністр-голова уряду О. Ф. Керенський відповів відмовою. Після повернення до Москви на засіданні Собору член делегації М.Д. Кузнєцов виголосив знаменні слова: «Нить, що зв'язує державу з Церквою у їхніх турботах про християнську просвіту народу, тепер вже обірвалася».

Проте незабаром усі питання, які розглядав Собор, відійшли на другий план. Всупереч рішенню Передсоборної ради та початковому настрою більшості делегатів Собору, конче необхідною потребою стало відновлення патріаршества.

Про це – у наступних публікаціях СПЖ.

Читайте матеріали СПЖ тепер і у Telegram.