«Межа часів, межа Завітів, сповнення пророцтв»: до різдва Іоанна Хрестителя

Пророк, земний Ангел, великий подвижник, а головне провісник, який готує дорогу для пришестя в світ Боголюдини Христа, Сина Божого. Без сумніву, Іоанн Предтеча являє собою незвичне явище святості багатьма речами: це і сповіщення пришестя Месії, і завершення собою пророцького служіння, адже він став останнім і найбільшим з пророків Старого Заповіту і єдиним пророком новозавітнім. Взагалі, Хреститель Іоанн став межею: завершенням Старого і початком, витоком Нового Заповіту.

Однією з особливостей старозавітного пророчого служіння було те, що кожен із пророків передрікав у своїх проповідях про свого наступника. І ось за чотири століття до різдва Іоаннового останній перед ним старозавітній пророк Малахія сповіщає від Імені Господа про свого наступника на пророцькій ниві такі слова: «Ось Я посилаю Ангела Свого, який приготує шлях Мій переді Мною» (Мал.3;1). Ці слова явно вказують на неординарність служіння наступного пророка і те, що після нього прийде вже сам Месія, «чаяння народів і провозвіщення пророків».

Наближався час «сповнення часів і віків» – пришестя у світ Сина Божого, достойний прихід на землю якого гідно приготував Іоанн. Не було і не буде більше у світі людини, подібної Господньому Предтечі. Жив пророк Іоанн незвично нам, проте не переслідував своїм життям марнолюбну оригінальність світу цього, видаючи себе за праведника, а був таким по своїй внутрішній сутності. Носив незвичну грубу одежу, їв незвичну пустельну їжу і проповідував людям незвичну Благу Звістку визволення від рабства гріха і пітьми. Сам він, на відміну від фарисеїв і книжників, не мав ніякої ваги в тогочасній політичній системі, але його слова мали великий вплив на душі тих, хто приходив слухати його проповідь.

«Покайтеся! – закликав пророк. – Очистіть душі і серця для пришестя Великого Бога: йде бо і відсіє праведних від беззаконних, ось вже сокира при корені всякого сухого дерева яке буде зрубане і вкинуте у вогонь». І заклик цей, наповнений великою силою у кожнім слові, робив переворот у душах людей, розворушуючи їхні скам’янілі від гріха і злоби серця. Багато хрестились Іоанновим хрещенням покаяння, але завжди пророк вказував на Того, перед Ким він йде, – Спасителя Христа, який прийшов хрестити Духом Святим. І найголовнішим ділом проповіді пророка Божого було хрещення Спасителя в водах Йорданських. Ось Той, кому належить рости, ось Той, про якого увесь час проповідували пророки, ось Той, хто врятує світ, потоплений в беззаконні і гріхах, ось Він – Христос, Син Божий…

Але все це буде потім, а сьогодні Божественний Предтеча народився у цей світ для благовістя великої таїни пришестя в світ Бога у людській плоті.

Все життя Іоаннове – це підготовка і проповідь про Месію із самого народження, яке характеризувалось багатьма незвичними і навіть, правильніше сказати, чудесними подіями: народження від старих і до цього безплідних батьків, спасіння від Іродових гонителів по Різдві Христовому в пустелі, як і саме життя у пустелі після смерті батьків та виховання майбутнього предтечі Ангелами Божими у суворій аскезі, а також і багато іншого, про що нам свідчать Священне Писання і Священне Передання.

Ворог роду людського ніколи не любив тих, хто до останнього подиху береже вірність Богу і Його завітам. Святий Іоанн Хреститель більш ніж ясно показав прикладом свого життя, як необхідно служити Богу і стояти в Істині. Але диявол, бачачи свій програш, все одно не заспокоюється і уже після смерті у наступних поколіннях воює із праведниками Божими. І не чимось новим та мудрим, а «толерантністю і гуманністю», яка характеризується дуже простою народною приказкою: «Ложка дьогтю псує бочку меду».

Взяти хоча б мас-медіа – це те, що формує думку людей у ХХІ сторіччі: що ми там бачимо? Бачимо жахливе язичництво, закуте в личину християнства. Відкриємо періодику любого року за липень – і побачимо приблизно такі заголовки: «Сьогодні православні відзначають день Іоанна Хрестителя, або Івана Купала». І далі пішло-поїхало: розбір усіх гадальних практик, інструкції до них і всього іншого матеріалу по проведенню бісівських ритуалів. Найбільш страшним є твердження про те, що нічого страшного в цьому немає. А народ наш, нічого не підозрюючи, поглинає з блакитних екранів пропоновану оману. Гадаючи, що благополучно суміщає в собі несумісні речі: одночасне сповідування язичництва і християнства.

Найстрашнішим є те, що в ці ігрища втягуються діти, які часто-густо за красою купальських гулянь не бачать слідів того, хто стоїть за цим всім, а навпаки – бачачи приклад батьків і інших дорослих, які часто позиціонують себе як Православні Християни, і наслідуючи їхні гріховні нахили. Біда цих «християн» у тому, що забувають вони про те, яку велику і кощунну неповагу наносять великому ревнителю Божому – Святому Пророку і Хрестителю Іоанну.

Але голос пророка і до сьогодні лунає із сторінок Євангелія, взиваючи до наших закам’янілих сердець: «Покайтесь, наблизилось бо Царство Боже» (Мф.3;2).