Кардинал Йосиф Сліпий – сліпа совість уніатів

Ім'я Йосифа Сліпого досить відоме в Україні. Його особа вже кілька років пропонується нам як приклад справжнього патріотизму і любові до Батьківщини. Його вважають чи не головним ідеологом українського націоналізму та борцем за незалежність України. Духовний лідер ОУН-УПА... Але хто ж він насправді?

Майбутній «патріарх» УГКЦ, кардинал Йосиф Сліпий (Коберницький-Дичковський) народився у 1892 році в селі Заздрість, що на території Австро-Угорщини. Після Тернопільської гімназії навчався у Львівському університеті, закінчив Католицький університет в Інсбруку (Австрія) і в 1917 році був рукопокладений у священики Андрієм Шептицьким. Після хіротонії отримує в тому ж Інсбруку докторську ступінь і продовжує навчання в Римі, в Ангелікумі та Григоріанському університеті, який закінчує зі ступенем «Магістр Агрегатус». Якийсь час викладав догматику у Львівській греко-католицькій семінарії і стає ректором Львівської Богословської академії. Кар'єра, погодьтеся, дуже вдала (як для простого священика), але, скажімо так, не блискуча. Все змінюється в 1939 році.

Саме тоді, 25 листопада 1939 року, Папа Римський Пій XII на прохання тодішнього предстоятеля УГКЦ митрополита Галицького Андрія Шептицького і в силу тиску з боку Муссоліні призначив Йосифа Сліпого коад'ютором (наступником) митрополита, і 22 грудня 1939 року Шептицький у строгій таємниці рукопоклав Йосифа у єпископа з правом наступництва. Того ж року почалася Друга світова війна. І разом з нею почалася найцікавіша (з точки зору історії) сторінка в житті Сліпого.

Отже, практично з самого початку бойових дій на території СРСР Йосиф Сліпий, разом зі своїм духовним наставником Андрієм Шептицьким, почав співпрацю з фашистами. Так, у 1941 році Шептицький і Сліпий опублікували послання, в якому було сказано буквально наступне: «З волі Всемогучого і Всемилостивого Бога починається нова епоха нашої Батьківшини. Побідоносну німецьку армію, що зайняла вже майже цілий край, вітаємо з радістю і вдячністю за освободення від ворога». Именно Слипый «благословил» во Львове 30 июня 1941 г. «Акт восстановления Украинской Державы», в котором, в частности, говорилось: «Восстановленная Украинская держава будет тесно сотрудничать с Национал-Социалистической Великой Германией, которая под руководством Адольфа Гитлера творит новый порядок в Европе и мире и помогает украинскому народу освобождаться из-под московской оккупации».

Вже 6 липня 1941 р. Сліпий закликав оунівців «об'єднаними зусиллями надавати більш широку допомогу німецькій армії». 1 серпня 1941 р. він влаштував «маніфестацію вірності» на честь німецького генерал-губернатора Ганса Франка та поклявся йому «у вічній вірності», а 20 квітня 1942 р. у Львівському кафедральному соборі Св. Юра звершив урочисте богослужіння з нагоди дня народження Гітлера в присутності губернатора дистрикту Галичина бригаденфюрера СС Отто Вехтера. 29 травня 1942 р. Сліпий з'їздив у Берлін, де клявся «у вірності фюреру і Великій Німеччині, в готовності греко-католицької церкви і надалі надавати всебічну допомогу німецькій адміністрації».

Співпрацював він із гітлерівською владою не просто так. Виходячи з німецьких архівних документів, які зберігаються в Мюнхені, можна зробити висновок, що кардинал Йосиф Сліпий отримав ряд обіцянок від намісників Гітлерівської Німеччини. Зокрема, що після повної окупації Західної України він стане главою духовенства у цьому регіоні. І свою частину договору він відпрацьовував більш ніж старанно.

Відомо, що саме Сліпий (нагадаю, на той час – єпископ УГКЦ!) ініціював створення Waffen-Grenadier-Division der SS «Galizien», більш відому як «СС Галичина». У приміщенні очолюваної ним семінарії був обладнаний вербувальний пункт, після чого першими солдатами дивізії стали 23 її випускники. 28 квітня 1943 р. у соборі Святого Юра він звершив урочисте богослужіння на честь створення дивізії. До її складу на посаду капеланів було направлено півтора десятка уніатських священиків.

Свої дії, які абсолютно не узгоджувалися з Євангелієм, Йосиф Сліпий виправдовував боротьбою за незалежність України. Каральні операції, які проводила «СС Галичина», він пояснював життєвою необхідністю, а вбивства своїх співгромадян вважав необхідними жертвами на шляху до духовної свободи українців. В цьому його підтримували багато політиків того часу. Так, голова Українського Центрального комітету Кубійович заявив: «Виставлення стрілецької дивізії СС – це особлива честь. Сформування галицько-української дивізії на зразок СС – це для нас зобов'язання продовжувати активну співпрацю з німецькими державними органами аж до перемоги». Тобто ідеологи визволення України з-під комуністичного гніту, виправдовуючи свої дії, запевняли всіх і вся в тому, що Україна отримає від Німеччини повну і абсолютну незалежність.

Однак насправді ні про яку незалежність мови бути не могло. Наприклад, за рішенням Гіммлера дивізія називалася не «українською», а «галицькою», щоб не підтримувати ідею про незалежність України. Крім того, відмітним знаком солдатів дивізії став золотий галицький лев, а ось тризуб, символ України, був поміщений тільки на прапорі.

Про те, як ставилися в Німеччині до України та українців, дуже яскраво свідчать висловлювання Гітлера та Еріка Коха.

Так, 18.10.1941 Адольф Гітлер заявив, що «під свободою українці розуміють, що вони будуть митися один раз на місяць замість двох разів».

11.04.1942 фюрер «глибокодумно» зауважив, що «якщо росіяни, українці, киргизи та ін. будуть вміти читати й писати, це може нам тільки зашкодити».

А один з найближчих соратників Гітлера Ерік Кох був упевнений, що «необхідно підтримувати низький освітній рівень українців. Отже, треба застосовувати відповідну шкільну політику. Трикласні школи вже дають занадто високу освіту».

Вже з цих слів ми можемо зробити висновок, що ні про яку «вільну і незалежну Україну» в Німеччині не думали. Україна для фашистів – це сировинний придаток та джерело дешевої робочої сили. Для проведення в життя своїх планів Вермахт, як це не прикро, і використовував як Шептицького, так і Сліпого.

Зокрема, про Сліпого історик Кирило Галушко говорить так: «Маріонеточність даного історичного персонажа незаперечна. До 1930 року Йосиф Сліпий залишався аполітичним представником духовенства. Його цілі мали небагато спільного з побудовою нового державного ладу на частині територій нинішньої Західної України. Основні дії майбутнього духовного лідера «СС-Галичина» були спрямовані на зміцнення впливу духовенства і не більше того. З розквітом фашистських ідей Сліпий, мабуть, змінив позицію і спробував стати оплотом для УПА й інших радикальних, ультраправих рухів на заході України того часу. Говорити про кардинала як про лідера і духовного наставника більшості мешканців навіть окремо взятого регіону – омана. Масового поклоніння, як і авторитету за життя, він не мав. Але, як часто доводила нам світова історія, нащадки посмертно звеличують тих, хто на це за життя і сподіватися не смів».

Для того щоб краще зрозуміти характер Сліпого та його особисті погляди, потрібно згадати той факт, що після звільнення Львова від фашистів Червоною армією Й. Сліпий, звертаючись з посланням до І. В. Сталіна, побажав вже «миру і перемоги всьому Союзу Радянських Республік»!

Така різка зміна курсу не була оцінена по достоїнству органами державної влади СРСР, і 11 квітня 1945 року Сліпий був заарештований та засуджений на 8 років каторги і примусової праці в Сибіру. По закінченні цього терміну проживав у засланні в Красноярську. У 1958 році знову заарештований і засуджений на сім років. Відбував ув'язнення в Новосибірській області, Красноярському краї, в Мордовії, на Камчатці, на Печорі, в Інті і Тайшеті. Папа Іоанн XXIII у 1960 році присвоює митрополиту Йосифу титул кардинала «in pectore». Завдяки втручанню папи римського та президента США Джона Кеннеді в січні 1963 року Сліпий був звільнений для участі у Другому Ватиканському соборі в Римі. Повернутися до СРСР Йосиф Сліпий вже не зміг і оселився в Римі. Однак його римська кар'єра явно не задалась. Кажуть, що основна частина священнослужителів бачили в Сліпому фашиста та людиноненависника, який за роки тюремного ув'язнення став винятково жорстоким та розважливим служителем «своєї власної віри»...