Заступник Черкаського краю…

7/20 вересня у далекому 1678 році від рук татарських полчищ прийняв кончину ігумен Канівського монастиря преподобномученик архімандрит Макарій (Токаревський). Архімандрит Макарій був одним із багатьох тогочасних страждальців і сповідників. У ті непрості часи Православних Українців звідусіль тіснили: з однієї сторони – чужинці татари та поляки, а з іншої – свої віровідступники, які продались у латинство задля комфортного життя і, відробляючи блага цього комфорту, силою намагались окатоличити своїх співвітчизників.

Овруча славо...

Народився майбутній подвижник в одному із знаменитих своєю історією міст – в Овручі. Здавна славився Овруч своїми святинями та християнським життям. Невдовзі після хрещення Русі місто красувалося Василівським собором, який збудував сам хреститель Русі рівноапостольний Володимир, у хрещенні названий Василієм. Звичайно ж, ці святині здійснювали свою споконвічну місію – вести людей до спасіння. Серед багатьох благочестивих та побожних родин проживало в Овручі і сімейство Токаревських, від яких і народився Макарій.

Макарій – це чернече ім‘я святого. Нажаль історія не зберегла нам імені, отриманого святим у хрещенні. Але житіє нам точно вказує, що ім‘я це він носив зовсім недовго, тому що з ранньої юності пішов із батьківського дому подвизатися у святу обитель, де зовсім скоро і прийняв нове ім‘я Макарій.

Місце для подвигів юнак вибрав неподалік від дому. Він вступив в обитель у якій проходив курс церковної школи. Найулюбленішим заняттям Макарія було читання творів Святих Отців, про що красномовно свідчать слова акафісту: «…добре любяй Святаго Златоуста письмена…»

Послух

Кожен монах при пострижені дає де кілька обітниць, одна із них – це перебування у своєму  чи іншому монастирі, на який буде вказано від священноначалія. Таким послухом стало для Макарія переведення у Купятицький монастир, а перед цим – висвята у дияконський і священицький сан. Купятицька обитель здавна була славна своєю чудотворною іконою Богородиці під однойменною назвою. Слава про подвиги юного ієромонаха вийшла далеко за межі обителі по всій землі Білоруській, так що у 1640 році братія Симеонівського Брестського монастиря просила його собі в ігумени, але воля Божа була іншою. У Симеонівський монастир був призначений преподобномученик Афанасій (Филипович), а Макарій був повернутий в Овруч, але вже в якості настоятеля рідної обителі у сані архімандрита.

Знову на батьківщині

Рішення про поверення отця Макарія на батьківщину було прийняте архієпископом Лазарем (Барановичем) неспроста. У той час його рідна Волинь потерпала від полонізації та окатоличення. Для утримання чистоти віри та благочестя постала потреба в освічених священиках, яких уніати знищували або переманювали в першу чергу. Знаючи вченість та аскетизм преподобного, владика Лазар повертає його до рідної обителі для укріплення у вірі братії та населення. Ігумен наставляв братію і прихожан у вірі і благочесті, найперше, своїми вірою і прикладом.

Про твердість і глибину його віри свідчить наступний факт: під час однієї з частих облог обителі татарами братія не мала можливості добути ані хліба, ані навіть питної води. Звичайно ж, голод і спрага робили своє діло, і на преподобного почались невдоволення. Бачучи крайність ситуації, отець-архімандрит звелів усій братії зібратись на молитву у храмі і вийти хресним ходом за стіни монастиря зі співом тропарів. Неприятельське військо розгубилось, адже їм здалося, що разом із монахами з обителі виходить на них численне військо. Розгубившись, татари у паніці втекли, навіть залишивши своїх поранених товаришів.

Але найбільшого удару завдали по монастирю латиняни, які прийшли до преподобного і почали підмовляти його прийняти уніатське лжевчення, кажучи: «У нас одна і та ж віра християнська, просто інший обряд». На що старець їм відповідав: «Яке спілкування можливе між нами і вами? Ви полишили вчення Вселенських соборів і їх правила. Замість того, щоб визнавати Христа як главу Церкви, ви кланяєтесь владиці земному. Покажіть мені віру від діл ваших, які діла ваші, коли ви розорюєте обителі і вбиваєте людей? О! Воздасть вам Господь за діла ваші судом Своїм Праведним». Звичайно, посоромлені віровідступники доклали можновладцям про провал своєї місії, у відповідь на що польська шляхта зруйнувала Святу обитель, не лишивши каменя на камені.

Чудотворіння і мученицький вінець

Ледь врятувавшись від розлючених ляхів, преподобний приходить у Києво-Печерську Лавру, де, як він собі міркував, доживе віку у молитві біля Печерських угодників разом із братією Святої Лаври. Але, як виявилось, розорення Овруцької обителі для мученика було лише початком скорбот і напастей. Оговтавшись від пережитого та підкріпившись духом, архімандрит Макарій призначається настоятелем старовинної козацької обителі у Каневі. Саме у Каневі повністю розкрилися як духовно-подвижницькі, так і усі інші якості преподобного.
  
Один суддя був одержимий сріблолюбством і часто брав хабарі, учиняючи неправедний суд. Люди вирішили поскаржитися преподобному на злого чоловіка. Отець Макарій, вислухавши їхні слова, сказав, що поговорить із суддею. Преподобний почав молитися за цього чоловіка, при цьому кожну суботу таємно підкидував йому золоті або срібні монети, беручи останнє із церковної казни. Суддя насторожився: звідки появляються гроші? І одного разу, побачивши Макарія, який уночі підкидував йому монети, почав запитувати, що він робить. У відповідь на це преподобний вказав на гріховність його вчинків і наставив на добре життя, після чого суддя перестав вимагати гроші із людей.

Одна жінка жалілась на свого сина та просила помолитись преподобного, щоб він виправив своє життя. Після бесіди із старцем юнак став уважніший до свого життя та вчинків, а вся бесіда старця із ним була про молитву Господню «Отче наш» та про користь від частого читання цієї молитви. Багато і чого іншого творив отець-архімандрит, але час його відшестя наближався.

За деякий час до свого головного подвигу старцю було видіння про долю Канева та обителі. Спочатку на Канів найшов голод і хвороби, які вибили велику кількість населення. У 1672 році, коли син Богдана Хмельницького Юрій тікав від татарів після своїх політичних провалів, прихисток йому надав саме преподобномученик у своїй обителі. Поляки шукали Юрія, вбивали і палили усе, що було на їхньому шляху, але, так і не знайшовши, відступили, спустошивши місто і розграбивши обитель.

Останньою навалою, яка повністю знищила обитель та майже все міське населення, стала татарська. У 1678 році султан віддав наказ завойувати Україну для вже згаданого нами Юрія Хмельницького. Підійшовши до Канева, вони вбили та знищили все, що було за межами обителі. Основна ж маса народу переховувалась у храмі разом із своїм архімандритом. Оточивши обитель, татари зажадали, щоб їм були віддані всі дорогоцінності, які начебто переховували монахи, у обмін на те, що усі лишаться живі. Але все, що можливо було розграбити і вивезти, було розграбовано і вивезено до цього. До нападників вийшов сам преподобний із хрестом в руці, але його слів навіть не стали слухати, а схопивши, почали бити та знущатись. Його прив‘язували до коня та волочили вулицями міста, і кощунствовали над Святим Хрестом, якого відібрали з рук, і застосовували багато інших знущань над старцем. Насамкінець було вирішено зняти живцем з нього шкіру, але натомість відсікли голову. Після страти старця людей, які знаходились у храмі, було живцем спалено. Як каже передання, купка вцілілих канівчан, які прийшли після страти на згарище шукати останки своїх родичів, нікого не знайшли, а тільки обезголовлене тіло старця-мученика лежало поверх згарища у Вівтарі на місці, де стояв жертовник. На тому ж місці його і погребли.

Прославлення та подальша доля мощей Святого.

Через десять років після кончини, у 1688 році, при побудові нового храму на тому ж місці були віднайдені Святі Мощі старця-мученика, які були перенесені у Переяслав на лівий берег Дніпра. У Переяславі мощі преподобномученика перебували до революції. У післяреволюційні роки їх вилучили та привезли у Ленінград, де проводили над ними досліди, після чого повернули назад, але вже – до музею, який розміщувався у приміщенні храму. Під час Великої Вітчизняної Війни, при форсуванні Дніпра та сильних обстрілах, працівники музею поклали останки Святого у ящик, який було обсмолено, написали записку та спустили по течії Дніпра, щоб хоч якось врятувати їх для наступних поколінь. Цей ящик причалив у Черкасах біля мосту на лівий берег Дніпра та почав крутитися у воді на одному місці. Військові, побачивши незнайомий предмет, витягли його і розкрили. Після того, як була знайдена записка, мощі хотіли повернути назад у Переяслав, але переяславчани відмовились брати назад мощі, вбачивши у цьому Волю Божу.

Після цього військові віддали знахідку у Троїцький храм Черкас, який стояв на березі Дніпра. У ньому вони знаходились до 1962 року, доки храм, який залишився останнім вцілилим у Черкасах, було постановлено зруйнувати. Після руйнування церкви уповноважений по справам релігій не знав, як поступити із Святими Мощами. І тільки заради них вірянам була передана подівля колишнього Казанського подвор‘я, до якого було прибудовано Вівтар та обладнано під храм. З 1962 по 1992 це був єдиний храм на весь обласний центр з населенням триста тисяч осіб. У 2003 році Святі Мощі було перенесено у новозбудований Михайлівський кафедральний собор, де вони перебувають і понині перед колоною за правим кліросом. Щочетверга у соборі під час вечірнього богослужіння звершується соборний акафіст Святому Преподобномученику Макарію, Переяславському і Канівському чудотворцю.