Преподобний Іов Почаївський і Дубенський Хрестовоздвиженський монастир

10 вересня Православна Церква святкувала пам‘ять великого і преславного подвижника преподобного Іова Почаївського. Читаючи його житіє, а особливо зпівставляючи із історичними реаліями того часу, неможливо не здивуватись його вірі та промислу Божому, який завжди укріплював Свого Угодника у тяжких життєвих ситуаціях.

Поступивши з ранньої юності у монастир, він завжди пам‘ятав, для чого і чому зробив цей крок, утікаючи від людської слави, яка переслідувала подвижника на кожному кроці: чи то в Угорниках, чи то у Дубно, чи то у Почаєві. Найбільшим тривалим і відомим періодом чернечого життя Іова був Почаїв, але не менш значущим, як для духовної користі, так і для історії Православ‘я на Русі, був двадцятирічний Дубенський період життя та ігуменства у Хрестовоздвиженському монастирі.

«Серед лісів і боліт…»

Саме у такій місцині у першій половині XV ст. князями Острозькими було засновано чоловічий монастир на честь Святого Хреста Господнього. На двох островах, які мали назву Горбачин та Панталіон-Клімент, розміщувалася обитель. На одному із них знаходився соборний трьохпрестольний храм та монастирське кладовище, а на іншому – каплиця та корпус братії. Між собою та із сушею ці острівки були з‘єднані мостом. По правді кажучи, кращого місця для чернечих подвигів відлюднення та аскези краще не придумати, але прийшли на західноукраїнські землі полонізація та окатоличення, які боляче вдарили не тільки по духовному, а й по матеріальному життю населення. На той час у Дубні окрім Воздвиженського були ще Вознесенський жіночий, чоловічий Преображенський монастирі. Саме у останньому осів сумнозвісний архімандрит Кассіан Сакович, який просовував ідею унії на Дубенщині, прикладом чого служило швидке переведення монастиря у латинство.

Ангел серед братії

У той час православне чернече життя не тільки Дубна, а й всієї західної України було в жалюгідному становищі. Розхитана дисципліна, відступ від уставів та чернечих правил значно полегшувало віровідступникам їхню діяльність. Проте ревнитель Православ‘я князь Костянтин Костянтинович Острозький не полишав надії на виправлення ситуації, і йому, без сумніву, це вдалось. Почувши про справжнє чернече життя подвижника та суворого аскета Угорницького ієромонаха Іова, князь докладає усіх зусиль аби преподобний своїми подвигами та грамотністю у вченні зміг вплинути на ситуацію що склалася у його володіннях. Прийшовши у майже спустошену обитель із невеликою кількістю братії, Іов вибирається і поставляється ігуменом цього монастиря. За двадцять років правління обителлю преподобний розвинув небувалу на той час літературно-полемічну та місіонерську діяльність у стінах обителі. При ньому братство монастиря значною мірою поповнилось, та нормалізувалось чернече життя. Одним з головних послухів у монастирі було переписування та поширення книг творів Святих Отців та вчителів Церкви. До сьогоднішнього дня дійшли до нас повчання преподобного, зібрані та написані ним при житті. Видані у кінці ХІХ ст. професором КДА Петровим під назвою «Пчела Почаевская». На жаль, у 1932 році оригінал, власноручно писаний преподобним, був вивезений із Лаври до Польщі. Гортаючи сьогодні сторінки цієї книги, ми знаходимо багато повчального, що можна використати для духовного росту та вирішення болючих проблем церковного життя у сьогоденні. Після себе преподобний полишив цілу плеяду своїх учнів які достойно продовжували справу свого наставника: це і наступний ігумен Хрестовоздвиженського монастиря Віталій, ієромонах Арсеній, автор одного із шедеврів Українських рукописних книг «Дубенського Євангелія», та інші. Але слава людська не давала спокою шукаючій подвигів та усамітнення душі преподобного. «Сего ради, – оповідає Досифей, – начаша вся окрестния страны совирдясь, чєстию и похвалами стужати ему». Це було, звісно ж, не до душі смиренному інокові, і зовсім не того він шукав, прийшовши до монастиря ще в ранні роки. У 1604 році Дубенський ігумен таємно покидає обителі і віддаляється у дрімучі ліси Гори Почаївської, де у печерах жили монахи-пустинножителі, але, прийшовши туди, він і там не зміг приховати славу своїх подвигів, хоча це вже інша історія, яку можна прочитати у будь-якому житії преподобного.

Обитель після преподобного Іова і до наших днів

Що ж стосується обителі, яку за двадцять років преподобний змінив до кращого у всіх відношеннях, то, звісно, після нього поступово почався її занепад. Згодом вона відійшла до унії, у якій перебувала до 1812 року, після чого спочатку була парафіяльним храмом, а згодом знову монастирем. У 1860 році монастир стає називатися «Дубенською Хрестовоздвиженською пустинню», а у 1904 році підвищується до ІІ класу. Друга і остання хвиля розквіту прийшлась на час 20-30 р. ХХ ст. Після початку Великої Вітчизняної Війни, при відступі Радянських військ, храм був знищений як стратегічна точка на підступі до міста. Після війни влада не дозволила відбудовувати обитель, а у 60-х роках рештки храму та корпусів були розібрані, кладовище сплюндроване і знищене.

Як згадував один із останніх насельників монастиря інок Євстратій (+2004), який жив у селі неподалік від монастиря, що після війни стояли від храму самі стіни і бічний купол із хрестом, який ніхто не наважувався знімати. Знайшовся один сміливець, який за велику суму грошей згодився зламати хрест, але довго після цього не прожив. А з цегли розібраного храму збудували корівники на фермі, але худоба там жити не могла, через те так і стояла та ферма пусткою увесь час. У кінці 70-их на місці обителі влаштоване міське сміттєзвалище, яке функціонує по сьогодні.

На честь 2000-ліття Різдва Христового на місці головного Вівтаря був поставлений хрест-пам‘ятник, який єдиний нагадує про існування тут славетної та давньої обителі.