Радуйся Даниїле! Віри Православної непереможний захисник
Ктитор Даниїл, претерпівши в конець
Страдальчеський в небі получає вінець
До котрого он тісним путьом шол
Чрез огонь, чрез меч, покой Вечной Слави нашол.
Народний вірш на смерть Данила із Мліїва
У Городищенському районі на Черкащині, неподалік Ірдинських боліт з давніх часів стоїть село Мліїв. Більшісті людям воно відоме як батьківщина агрономів Симиренків, по прізвищу яких названий сорт яблук. І яблука ці виведені були не де-небудь, а в монастирських садках Виноградського монастиря стараннями братії і згаданих агрономів-садівників. Не дивлячись на популярність їхніх досягнень у області сільського господарства, мова у даній публікації піде не про них, а про більш давнього славетного вихідця із того ж Мліїва – мученика Данила Кушніра.
Саме про нього писав великий син українського народу Тарас Шевченко у своїй поемі «Гайдамаки». Йому присвячено багато музичних творів відомих композиторів: Лисенка, Вериківського, Стеценка, та інших.
Так і жив би собі спокійно, у молитвах та богобоязненному житті церковний староста Данило із своєю сім’єю, якби не уніати, які до того часу наробили багато каверзних справ проти українців, навертаючи їх у латинство.
На спротив католицькому засиллю на правому березі Дніпра було створено духовне правління із центром у Матронинському монастирі під началом ігумена Мелхіседека (Значко-Яворського). Сприяннями отця-ігумена почалось навернення окатоличенних українців Правобережжя у Православ’я. Звичайно ж, цей рух зустрів серйозний спротив магнатів та польсько-католицького духовенства.
«Літами не молодий, Богові благоговійний і у всьому безпорочний»
Коли жителі Мліїва забажали повернутись у Православ’я, то місцеві уніатські священики Федір та Василь, сини Смілянського протопопа Афанасія Гдишицького, цього не захотіли. Мліївчани у свою чергу, не бажаючи більше мати нічого спільного із латинянами, вирішили заховати богослужбове начиння, також книги та ікони. Ніхто не дерзав торкнутись до Престола, щоб забрати Антимінс та Дарохранительницю. Рішенням прихожан старець-титар Даниїл мав забрати ці речі та заховати у скриню під дзвіницею, де була придумана схованка для церковного начиння від віровідступників Гдишицьких.
Можна уявити собі гнів уніатського священика, коли той, прийшовши у храм, не знайшов на Престолі необхідного для богослужіння. У той же час розгніваний Гдишицький їде у Смілу до свого батька Афанасія, де вони вдвох складають наклеп на Кушніра, що буцімто старець викрав Дарохранительницю для того, щоб поглумитися над Святими Дарами, випивши їх з горілкою у шинку, хоча Даниїл, за спогадами односельців, ніколи не вживав спиртних напоїв.
«Якщо не престане до унії, то страчений буде смертю лютою»
З таким наклепом пішли батько із сином до губернатора Сміли Вонжа, давши грошей якому, взяли старця у в’язницю. Довго томився Даниїл у тюрмі, а між іншим до того часу брати Гдишицькі за своє недостойне життя були зняті із парафій. На прохання Мліївців відпустити їхнього титаря Смілянське керівництво апелювало, що ті, хто його садив, нехай його звільняють.
Були спроби навіть викупити страждальця, на що Афанасій Гдишицький заявляв: «Якщо перейде до унії, то пущений буде і без грошей, а якщо не перейде, то смерть люту прийме», і смерть не забарилась чекати. У цей час із Польші були пригнані війська для усмирнення православних та подальшого вкорінення унії. Рішенням уніатського єпископа брати Гдишицькі були повернуті на свої місця, і судова справа над в’язнем була продовжена. Старця Даниїла було переведено у Вільшану, де у замку була звершена розправа над мучеником.
«На унію не перейду, навіть якщо і смертю лютої помиратиму»
Сприянням Афанасія Гдишицького судова справа йшла до свого логічного завершення, але просимого ними смертного вироку не так легко було добитися навіть у ті часи. Настоянням згаданих віровідступників страждальця прив’язали до стовпа, обмотавши руки паклею, та обливши смолою запалили. Бачачи люті страждання ні в чому не повинного старого чоловіка, навіть польські можновладці запевняли, що достатньо йому і цього, на що сімейство Гдишицьких просило смертного вироку.
Не дивлячись на те, що їм це коштувало значної грошової суми, все-таки вдалось добитись бажаного результату. Обгорілий, без рук, напівживий мученик був обезглавлений 29 липня/11 серпня 1776 року. При цьому кат, який усікав мученика, тихо промовив йому на вухо: «Твої страждання закінчуються, іди до Бога, старче, помолись там і за мене», на що старець відповів: «Роби те, що тобі наказано, і ні в чому не сумнівайся».
Обезглавивши мученика, кат підійшов до протопопа Афанасія та, витерши кров з рук об його рясу, попросив плату за виконання вироку. Так свята душа мученика відійшла до Бога, але і по смерті його мучителі не знайшли спокою. У той же день батько і син Гдишицькі цинічно прийшли до вдови Данила та зажадали грошей, щоб правити сорокауст за спокій його душі, на що жінка страждальця відповіла: «Сорокауст ваш за душу вами страченого мого чоловіка Богові буде неприємний. Якщо хочете, то візьміть ще й мене».
Довідавшись про намір Василія Гдишицького правити сорокауст, польський офіцер Воронич, який йшов разом із військом для усмирення православних, сказав: «Недостойно йому не те що правити сорокауст, а й взагалі ставати до Престолу Божого, так як руки його у невинній крові замученого страждальця».
«Посмертна доля мощей мученика»
Як далі оповідає нам історія, тіло його було спалене, а голова прибита цвяхом до високої палі та поставлена при дорозі для залякування непокірних. Після страти багато польських вельмож та навіть уніатських священиків виказували Гдишицьким своє невдоволення їхньою жорстокістю та кровожерливістю.
До кінця вересня голова старця лишалась при дорозі, а ж одного вересневого ранку ні палі, ані голови не було знайдено. Почалися знову арешти як сім’ї мученика, так і односельців, але, як було вияснено, ніхто з арештованих не причетний до зникнення голови.
А тим часом невідомим сміливцями голова була доставлена у Переяслав, де 4 жовтня було звершене відспівування мученика. У той же день голова страждальця знайшла свій спокій у кафедральному соборі Переяслава.
«Славний ювілей»
Цьогоріч не тільки православна Черкащина, а й вся Українська Православна Церква відзначає славну дату 250-тиріччя з дня мученицької кончини Даниїла Мліївського. Розпочалися урочистості у неділю 31 липня у Михайлівському соборі міста Городище, а кульмінацією стала батьківщина мученика Мліїв, де 11 серпня в Успенському храмі було відслужено літургію та освячено пам’ятник страстотерпцю.
Пам’ятник, як і проект композиції, виготовлені скульптором із Канева Миколою Товстоп’ятовим. Після Божественної Літургії у Городищі протоієреєм Богданом Жигало було представлено свою нову історичну монографію про життя та подвиг мученика Данила Кушніра із Мліїва.
Тропар глас 4
Добрый подвиг совершил еси, и мученик истинен был еси страдальче Данииле. Житие земное презрев ради Царствия Небеснаго. За веру Православную претерпел старшныя муки мужественно. Тем и мы взываем к тебе – заступниче земли Черкасския: моли Милостиваго Христа Бога, помиловатися душам нашим.
Молитва
О святый угодниче Божий, мучениче за веру Православную Данииле Млиевский! Своими страданьми нашу землю освятил еси, и ныне предстоя Престолу Божию, непрестанно молися о всех нас. Ублажаем многострадальное житие твое, о славный мучениче Данииле. Проосим, да своими святыми молитвами испросиши милости у Христа Бога нашего, да и мы грешнии, сподобимся достигнути вечнаго спасения славящее Бога, во святей Троице прославляемаго: Отца, и Сына, и Святаго Духа, ныне и присно, и во веки веков. Аминь.
Святий мучениче Даниїле, моли Бога за нас!
