Майстер слова. Митрополит Володимир (Сабодан): до питання автокефалії, природи Церкви і місії

Відомий американський релігійний діяч, єпископ Массачусетсу Філіп Брукс, якось вірно підмітив, що справжня проповідь – це передача істини за допомогою особистості[1]. Безумовно, особистість проповідника – це дзеркало, через яке слово Боже відбивається на людях, які його слухають. Кожен християнин покликаний до проповіді слова Божого і при цьому, не за допомогою простого переказу євангельських подій та їх подальшим трактуванням, а своїм життям, яке майже завжди може сказати набагато більше, ніж простий набір слів. «Образ буди вірним словом, житієм, любов'ю, духом, вірою, чистотою» (1 Тим., 4, 12), – говорить апостол Павло, чим задає єдино вірний вектор життя духовенства.

В межах церкви завжди є людина, на життєвий приклад і проповідництво якої завжди звертають набагато більше уваги – це її предстоятель. Саме таким джерелом мудрості, наставником, молитовником і ходатаєм за український народ перед престолом Господнім був покійний блаженніший митрополит Київський і всієї України Володимир (Сабодан) (1935-2014 рр.).

Беззаперечний моральний ідеал його життя, багатогранна особистість і повна самовіддача в служінні Богу та людям навряд чи дозволять в декількох сторінках описати багату і безцінну літературну спадщину, яку нам залишив Блаженніший. Швидше, це завдання фундаментальної богословської праці, якій належить зайняти своє місце серед досліджень гомілетичної спадщини великих стовпів православної Церкви.

Блаженнішому митрополиту Володимиру на протязі всього свого Первосвятительства вдавалось в умовах складної, мінливої політико-культурної ситуації в Україні, застосовувати до цих умов та актуальних для суспільства проблем богооткровенне і незмінне вчення про спасіння. Професор МДА і відомий російський релігійний філософ і богослов М. М. Тареєв одного разу чудово підмітив, що світ, який постійно змінюється, створює все нові і нові труднощі і ставить перед людиною нові питання, на які проповідник не зможе знайти в Святому Письмі буквальної відповіді, однак у своєму пошуку відповідей він просто зобов'язаний застосовувати Слово Боже[2]. І це чудово вдавалося митрополиту Володимиру.

Професор КДА Т. А. Борозенець пише, що Блаженніший Володимир завжди наполягав на тому, що тільки проповідь і реальний благодатний досвід віри, надії і любові до Бога, – ось те, що Церква повинна протиставляти тенденції секуляризації і консюмеризації [3]. Митрополит Володимир був переконаний, що тільки зазначені вище засоби можуть звільнити людину від сформованого ліберально-технологічного тоталітаризму сучасності[4]. Поєднання традиційних євангельських цінностей і відкритості до актуальних для суспільства проблемам, яким пройняті всі проповіді Первосвятителя, є однією з основних причин, які завжди будуть підігрівати інтерес широких верств суспільства до гомілетичної спадщини митрополита Київського і всієї України Володимира.

Особливе забарвлення спадщині митрополита Володимира надає її виняткова естетичність. Блаженніший був людиною не з чуток знайомою з мистецтвом. В творіннях рук людських він завжди бачив відображення образу і подібності Господнього. Одного разу, будучи ректором МДА, митрополит Володимир описував студентам – майбутнім священнослужителям – мистецтво, як те, «що здатне опромінити світ людини, зробити її духовно безмежно багатою, незалежно від того, ким вона в майбутньому стане»[5]. Про особливий проповідницький дар митрополита Володимира може сказати і те, що Блаженніший протягом всього свого життя писав вірші. Багато з них увійшли до збірки «Дорогій людині на пам'ять», що вийшла в 2014 р.

Як зазначає О. А. Прохватілова, класифікації церковної проповіді, представлені у всіх роботах з гомілетики, різноманітні та багатоаспектні[6]. Тобто просто не існує загальноприйнятої «еталонної» системи подібного роду класифікації. Зважаючи на те, що поставлене перед нами завдання – коротко дослідити гомілетичну спадщину Блаженнішого, і беручи до уваги величезний обсяг матеріалу, який його складає, нижче ми коротко розглянемо проповідницьку спадщину Блаженнішого, попередньо розбивши його на слова, промови і доповіді, проповіді публіцистичного характеру, а також гомілії на церковні свята, переходячи, таким чином, від приватного до загального.

Слова, промови і доповіді

8 липня 1966 р., тоді ще архімандрит Володимир вимовляє Слово при своєму нареченні в єпископа Звенигородського. Ми анітрохи не перебільшимо, якщо скажемо, що це Слово – зразок для наслідування людині, що приймає архієрейське достоїнство. «Для всіх я став усім, щоб врятувати, принаймні, деяких» (1 Кор. 9; 22): «бути всім для всіх», – саме так Блаженніший завжди дивився на жереб архієрейства. Усвідомлення величезної відповідальності за свою паству перед Богом завжди супроводжувало Блаженнішого в його служінні, і відзначало всі його проповіді та слова, звернені до всіх верств суспільства, людям, як віруючим, так і невіруючим.

Словам, промовам і доповідям Блаженнійшого митрополита Володимира присвячене окреме видання з серії праць Київського Первосвятителя, що побачило світ у 2011р., а також окремі томи, видані Фондом пам'яті Блаженнішого. Якщо не враховувати слова, звернені особисто з нагоди хіротоній, ювілеїв і т. д., основним їхнім лейтмотивом є державно-церковні відносини, роль канонічного православ'я в житті українського суспільства, питання автокефалії та місія духовенства в подоланні «філаретівського» розколу 1992 р., що вже чверть століття крає хітон Христовий – канонічну УПЦ.

Це і не дивно, адже Блаженніший прийшов очолити українське канонічне православ'я в той воістину важкий час, коли істинна Церква нищилась як всередині – утвореним розколом, – так і зовні, – державою. Блаженніший вважав, що принцип відділення Церкви від Держави, – ст. 35 II-ої частини Конституції України, слід не тільки зберігати, але й захищати[7]. Політичні процеси митрополит Володимир вважав основним фактором, що руйнують Церкву. Він завжди намагався донести до людей, що політика – це те, що слід залишати у «дворі язичників», а в Святилище Боже слід входити пам'ятаючи про те, що існує лише одне явище, чудо і таїнство, яке воістину «творить Церква», – Євхаристія[8].

А для Євхаристії, в свою чергу, не може бути нічого більш далекого, ніж етноцентрична політика[9]. В своїх словах і промовах митрополит Володимир завжди засуджував націоналізм і протиставляв йому патріотизм. Священик Діонісій Мартишин, викладач КДАіС, пише про те, що життя і богослов'я Митрополита Володимира були втіленням Христової правди і любові[10]. Саме свідоцтво про ці категорії – це те, що дійсно необхідно для процвітання України, а не гучні заяви про національну ідею і інтереси. Тільки православна людина може бути патріотом України, в той же час, пам'ятаючи про те, що справжня вітчизна будь-якої людини – на небесах: «Не маємо тут постійного міста, але шукаємо майбутнього» (Євр.13:14), як писав апостол Павло.

Особливу увагу Блаженніший приділяв розколу 1992 р. і питанням автокефалії, що не дивно, адже саме поняття Церкви – це наріжний камінь богослов'я митрополита Володимира. Його фундаментальна праця: «Вчення про Церкву в посланнях святого апостола Павла» назавжди зайняла своє місце серед видатних робіт у галузі православного богослов'я. Розмірковуючи про розкол, Блаженніший завжди говорив, що в цьому питанні необхідно виходити з унікальності природи самої Церкви Христової, адже Вона – Боголюдський організм, Тіло Христове. Будучи безгрішним, прийнявши на себе гріхи всього світу і померши за них, Христос показав, що в Його містичному Тілі – Церкві – немає і ніколи не буде місця для непростимих гріхів, і навіть гріх розколу – не виняток цьому. Все, що необхідно – це покаяння, єдиний шлях подолання розколу українського православ'я.

Блаженніший ніколи не нав'язував свою думку щодо питання автокефалії. Предстоятель, який примикає до тієї чи іншої партії всередині Церкви, на думку Блаженнішого, перестає бути центром єднання[11]. «Маючи свою точку зору на майбутнє Церкви, ми [митр. Володимир] свідомо намагалися стояти осторонь від дискусійних пристрастей, і, поважаючи свободу позиції кожного, залишалися батьком для всіх», писав Він. Питання автокефалії ні в якому разі не повинно бути «розмінною монетою» у відносинах між канонічною Церквою і Державою[12].

Нехтування канонами і втручання в Церковні справи ззовні на шляху до вирішення церковного «Українського питання» Блаженніший митрополит Володимир вважав вельми небезпечною авантюрою. Нехай навіть це і буде уявним прагненням до досягнення єдності. Це й не дивно, адже благими намірами, як відомо, вистелена дорога в пекло. Зокрема, в одному зі своїх інтерв'ю Блаженніший Володимир так оцінив роль Константинопольського Патріархату в подоланні розколу: «Ми не виключали такий варіант розвитку подій [визнання розкольників Константинополем]. Хоча ймовірність його була невелика: навряд чи Вселенський Патріарх визнав би автокефалію розкольницьких церков. Він прекрасно розуміє, що утворення в Україні нових юрисдикцій Константинопольського Патріархату внесло б ще більше непорозумінь і конфліктів в церковне життя в нашій державі. Стосовно ж тих видів, які мав Президент на візит Константинопольського Патріарха, хотілося б ще раз підкреслити, що використовувати Церкву в політичних цілях і недалекоглядно, і небезпечно». На тлі Собору, який відбувся на Криті, і непомірних амбіцій Вселенської Патріархії, слова пріснопам'ятного Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира не тільки не втратили актуальності, а й набули нового змісту.

Як бачимо, в своїх словах і речах, які найчастіше стосувалися питань державно-церковних відносин та канонічної автокефалії УПЦ, митрополит Володимир, розмірковуючи про «дольних», завжди ґрунтувався на «горньому». Природа Церкви, духовне життя, людська особистість, покаяння і Євхаристія – ось те, що дійсно важливо. За допомогою доповідей та промов, Блаженніший ніс слово Боже як всередині Церкви, так і поза нею. Стійкість і нелицемірна позиція Митрополита Володимира, які він виявляв у полеміці з розкольниками і представниками влади, бажавших зламати українське православ'я, забезпечили йому і заслужений авторитет серед українського духовенства і повагу як серед друзів, так і ворогів. Хоча останніх, по суті, у Блаженнішого ніколи і не було, адже він завжди мав перед собою заповідь Христової Любові, який би тиск ззовні він не відчував і яке б відношення до себе він не зустрічав.

Проповіді публіцистичного характеру

«Початки віри незмінні, але людське життя тече і видозмінюється: це море, що постійно хвилюється, де немає твердої стійкості»[13], – так писав про необхідність публіцистичної проповіді архієпископ Аверкій Таушев. Розвиток і популяризація соціального вчення Церкви, на думку Митрополита Володимира, є дійсно актуальним завданням богословської науки на Україні[14]. Варто визнати, що церковно-публіцистична діяльність Митрополита Володимира – живе свідчення істинності Православ'я і особливий внесок у гомілетичну спадщину Церкви. «Сучасність потребує динамічного, але разом з тим глибокого православного осмислення життя суспільства»[15], – говорив Митрополит Володимир.

Блаженніший завжди намагався у своїх проповідях приділити увагу питанням милосердя, допомоги нужденним, підкреслюючи, що це – невід'ємна частина соціального служіння будь-якого християнина. Крім того, не останню роль в літературній спадщині Блаженнішого грала морально-етична оцінка біомедичних і медико-соціальних питань суспільства, яке бурхливо розвивається. Це питання було настільки важливим, що при Священному Синоді утворили окрему комісію з біоетики та етичних проблем. На сім'ю Блаженніший завжди дивився як на малу Церкву.

Констатуючи той факт, що вінчання в сучасному суспільстві стало здебільшого лише традицією, позбавленою містичної основи у свідомості людей, Блаженніший підкреслював у своїх виступах, що інституту сім'ї необхідна всебічна церковна підтримка. Глибокими і проникливими були слова Первосвятителя, звернені до наречених. В одному з таких слів Блаженніший побажав молодим «розумної поблажливості» один до одного, щоб шлюб являв взаємну самопожертву, вираз спільного подвигу сімейного життя.

Батьківська любов Блаженнішого проявлялася у всіх його словах, напуттях і проповідях, звернених до людей. «Слово, розчинене любов'ю», – саме так називається двотомне зібрання проповідей Блаженнішого, і саме ця фраза якнайкраще виражає гомілетичну скарбницю митрополита Володимира. Блаженніший невимовно радів зростаючому числу молоді у Церкві. Розсудливо підходячи до цієї ситуації, Митрополит Володимир справедливо вважав, що одного лише богослужіння недостатньо, необхідне залучення молоді до соціального життя Церкви, аби молодь – майбутнє Церкви – дійсно могла відчувати себе її живим членом.

Як бачимо, у своїх проповідях Блаженніший особливу увагу приділяв актуальним для сучасного суспільства проблемам, підкреслюючи, що в наш час, в умовах пострадянського атеїстичного минулого, необхідно православне осмислення сучасності, розсудлива оцінка гострих морально-етичних проблем, протекція інституту сім'ї і робота з молоддю, в якій Блаженніший бачив майбутнє Православної Церкви в Україні. Розмірковуючи про богословську спадщину Блаженнішого, викладач КДАіС свящ. Діонісій Матишин пише, що одна з головних задач богослов'я Митрополита Володимира полягала в тому, щоб показати християнинові, що він ні в якому разі не повинен усуватися від світу з його проблемами, він повинен вирішувати ці суперечності в світлі діалектико-есхатологічного православного богослов'я[16]. І Блаженніший завжди звертав на це особливу увагу.

Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир був неперевершеним майстром слова. Він був справжнім джерелом мудрості, наставником, молитовником і ходатаєм за український народ перед престолом Господнім. У своїх словах і речах, які найчастіше стосувалися питань державно-церковних відносин та канонічної автокефалії УПЦ, митрополит Володимир, розмірковуючи про «дольних» завжди ґрунтувався на «горньому». Природа Церкви, духовне життя, людська особистість, покаяння і Євхаристія, – ось те, що дійсно важливо.

В своїх публіцистичних проповідях і виступах Блаженніший особливу увагу приділяв актуальним для сучасного суспільства проблемам, підкреслюючи, що в наш час, в умовах пострадянського атеїстичного минулого, необхідно православне осмислення сучасності, здорова оцінка гострих морально-етичних проблем, протекція інституту сім'ї і робота з молоддю. А в проповідях на православні свята незгладимий слід залишали гаряча любов Блаженнішого до богослужіння і особливий дар молитви. «Слово, розчинене любов'ю» – саме так і ніяк інакше можна в кількох словах описати велику гомілетичну спадщину Блаженнішого Митрополита Володимира.

_________________________________________

[1] Brooks Ph. Conferences sur la predication // Трад, par E. Nyegaard. Paris, 1884. P. 6.

[2] Тареєв, М. М., З питань гомілетики: критичні нариси. Сергієв Посад, 1903, С. 69.

[3] Борозенець Т., Особистість і богослов'я митрополита Володимира. Ч. II, URL: http://www.religion.in.ua/main/bogoslovya/2551-lichnost-i-bogoslovie-mitropolita-vladimira-ch-ii.htm..., (Дата і час звернення: 25. 12. 14, 11: 34).

[4] Митрополит Київський і всієї України Володимир, Українське православ'я на рубежі епох. Виклики сучасності, тенденції розвитку // Труди Київської Духовної Академії. № 9. К., 2008.– С. 13.

[5] Промова перед початком нового 1973/1974 навчального року, виголошена в Актовому залі Московської духовної академії і семінарії // Архієпископ Дмитровський Володимир (Сабодан) професор, Ректор Московської духовної академії і семінарії. Слова і мови. Том 1. р. Загорськ, 1979 р. С. 19. Машинопис.

[6] Прохватилова О. А. Православна проповідь і молитва як феномен сучасної звучної мови. Волгоград: ВДУ, 1999, С. 127.

[7] Блаженніший Митрополит Володимир (Сабодан). Доповіді, звернення, промови, Т. XI, К., 2014, С. 34.

[8] Там же. С. 44.

[9] Там же.

[10] Діонісій Мартишин, єр., Апостольське служіння і проблеми сучасності в богословському пошуку митрополита Володимира, URL: www.otechestvo.org.ua//main/20067/1205.htm, (Дата і час звернення: 25.12.14, 13:22).

[11]Блаженніший Митрополит Володимир (Сабодан). Указ. соч. С. 10.

[12] Там же. С. 32.

[13] Аверкій (Таушев), архієпископ. Керівництво з гомілетики, М.: Вид-во Православ. Св.-Тихон. богосл. ін-ту, 2001, С. 79.

[14] Блаженніший Митрополит Володимир (Сабодан). Указ. соч. С. 80.

[15] Там же. С. 120.

[16] Діонісій Мартишин, єр., Указ. джерело.