Фільм «Воскресіння» (2016): після перегляду

Від цієї кінострічки очікували більше, аніж це вдалося показати режисерові Кевіну Рейнольдсу («Робін Гуд: принц злодіїв» (1991), «Трістан та Ізольда» (2005). Усі «претензії» глядачів, до яких українці долучилися 14 квітня (коли відбувся прем’єрний показ фільму), зводяться до недостатньої масштабності історичного полотна (хоча воно лише фон – достатньо прописаний, зважаючи на бюджет фільму), надмірної простоти викладу (однак не поверхневість, а притчева простота характеризує як сюжетний, так і ідейний зміст «Воскресіння»), «незрозумілої» трансформації інтриги (не зважаючи на наявність у фільмі детективних елементів, визначальними в ньому є внутрішні переживання головного героя) та непереконливості змін, що стосуються вже світоглядних переконань протагоніста («непереконливими» виглядають його «перевтілення» тим, хто сам не «знає» Бога).

Американський медіа-критик та голова Комісії Християнського Кіно і Телебачення Тед Баєр назвав «Воскресіння» («Risen», 2016) «потужним, гострим і цікавим фільмом, що розкриває вплив найбільшої події в історії». http://www.bpnews.net/46228/risen-tells-crucifixion-from-soldiers-eyes Фільм Кевіна Рейндольса – кіноінтерпретація одного з переламних моментів Біблійної історії – воскресіння Іісуса Христа, а точніше, сорока днів після цієї епохальної події. В центрі сюжетної дії — пошуки зниклого тіла Господа його гонителями на чолі з трибуном Клавіусом (Джозеф Файнс), іменем якого спочатку планувалося назвати фільм. Відзначившись під час так званої «зелотської революції», герой отримує завдання від прокуратора Іудеї Понтія Пілата (Пітер Ферт) спростувати чутки про воскреслого Месію, знайти Його тіло та придушити спалахи повстання в Єрусалимі.

Понтій Пілат роздратований тим, скільки клопотів завдає йому і після смерті Той, в Кому віруючі «фанатики» продовжують бачити свого Спасителя і чекають на Його воскресіння. Він не розуміє значення вчинку Христа: «Ніколи не бачив такої покірності: Він ніби хотів, щоб Його розп’яли», та іронізує з приводу того, що Бог не врятував Свого Сина, дозволивши Йому померти. Попри це, Пілат дуже занепокоєний неспокоєм, що наростає серед народу, особливо недоречним перед приїздом правителя Галілеї. Тому, дізнавшись про незбагненне «зникнення» тіла розіп’ятого Христа, яке не вдалося «втримати» навіть у запечатаній гробниці, він наказує підлеглому префекту невідкладно його знайти.

Нетиповим у фільмі є ракурс подачі постісторії Христового воскресіння, що ми бачимо очима римського воїна, агностика, який у процесі пошуку зниклого тіла Господа, спостерігає те, що назавжди позбавляє його скепсису по відношенню до християн. В інтерв’ю для сайту CHRISTIANITYtoday Джозеф Файнс поділився міркуваннями з приводу шляху становлення свого героя як християнина: «Я завжди думав про сценарій фільму як про детективну історію розриву людини зі своїм «батьком» (Пілатом) і всиновлення його Батьком Більш Великим. Це був ще один спосіб руху всередину себе самого: після всього, чому він був свідком, агностик переживає величезні зміни (ментальні, фізичні, духовні), а потім пориває зі своєю сім'єю, і його приймає нова сім'я» http://www.christianitytoday.com/ct/2016/february-web-only/joseph-fiennes-talks-about-playing-skepti....

Під час пошуків свідків Воскреслого Христа Клавіус зустрічається з Марією Магдалиною, яка пояснює героєві, чому його пошуки марні: «Трибуне, такому, як ти, Іісуса не знайти. Ти не тим законом живеш». У словах героїні мироносиці ми розуміємо, що й наша зустріч з Христом залежить від того, наскільки «праведним» та благочестивим буде наше життя, від того, чи є в ньому місце для Бога. Однак, герой знаходиться у сум’ятті, допоки Господь Сам не прикликає Клавіуса до Себе. Він виявляє Христа серед Його учнів-апостолів і стає свідком того, як Фома торкається ран Господа, Який у цю мить пильно дивиться на Клавіуса. Кевін Рейнольдс цікаво обіграв епізод з «Фомою невіруючим», яким у той момент був не лише головний герой «Воскресіння», але й кожен із його глядачів.

Джозеф Файнс так коментує шлях, яким проходить його персонаж: блиску Риму протистоїть духовний розум Христа і Його учнів. Яким би сильним і мудрим ти не був, ця духовність, ця всеосяжна віра і переконаність залишаються тобі недоступними. Актор розповідає, що отримував насолоду від сцен, коли його герой доходив до нестями через те, що хтось особливо сильно проявляє свою віру і любов до цієї віри http://www.christianitytoday.com/ct/2016/february-web-only/joseph-fiennes-talks-about-playing-skepti... Клавіус навіть починає вірити в чудеса, можливі, якщо ти поруч Бога, та стає прибічником християн, яких вже не переслідує, а рятує від римських легіонерів. І якщо спочатку головний герой «Воскресіння» вірить у «Рим, статус, владу і добру сім’ю», то в кінці його віра засновується тільки на одному – любові до Господа.

Режисер фільму піднімає вкрай актуальну на сьогодні проблему – прагнення «доказових» свідчень віри та правильності переконань християн. Здавалося б саме цього потребує трибун, який намагається розгадати «таємницю» зникнення тіла Іісуса та всього, що тоді сталося, однак зрештою розуміє, що «ключ» до неї в іншому. Один із воїнів, якого Клавіусу вдалося допитати, вказує йому на неможливість осягнути сакральну сутність Бога людиною: «Ми проти Бога ... ми проти Бога ... просто ніщо! Ось що тоді сталося, ось що там було!». Саме «незбагненність» Божественного «пояснює» Клавіусу апостол Валфоломей, який знає, що Христос «живий для всіх, хто вірить». Ми ж часто шукаємо «докази» там, де їх неможе бути: віра сприймається «серцем», вона народжується «в серці» і цьому немає «логічних» пояснень.

Тому головний смисловий посил кінострічки – це знаходження віри, віднайти яку можливо тільки пішовши проти: проти «старого» безбожного укладу свого життя, проти всіх форм єресей, проти гріха. Така віра докорінно змінює людину, що й сталося з головним героєм «Воскресіння». «Трибуне, а ти правда в усе це віриш?, – запитує Клавіуса шинкар. «Я вірю, що не стану таким, як раніше», – без сумніву відповідає герой, якого преобразило світло Господньої Істини. Це неможливо пояснити тим, хто ніколи не відчував «містичного» впливу віри, «реальної» присутності Бога в своєму житті, але ті, з ким це таки траплялося, знають, що настає момент, коли віра не потребує жодних доказів, – ти просто знаєш, що Він є…

Стати християнином можна тільки пройшовши певний шлях, Шлях, Який відкриє тобі істину. Ставши одним із «учнів» Христа, Клавіус розуміє, що «потрібно нести любов», і вона буде змінювати як тебе самого, так і тих, кого ти навертатимеш до віри. Однак, слід бути готовим до того, що якщо ти визнаєш себе християнином, тобі доведеться захищати свою віру – словом, ділом і всім своїм життям. В інтерв'ю для Baptist Press Джон Хант, колишній президент Південної Баптистської Конвенції та пастор Першої Баптистської церкви в Вудстоці (штат Джорджія) заявив, що фільм «Воскресіння» повинні подивитися не тільки пастори, але й їхні общини. http://www.bpnews.net/46228/risen-tells-crucifixion-from-soldiers-eyes Ми не знаємо всіх думок сектантського проповідника стосовно цієї рекомендації, однак, маємо змогу переконатися, що «Воскресіння» – той фільм, який доступно ілюструє ряд проблем, актуальних для християн нашого часу.

Окрім того, попри очевидно не блискучу постановку, «Воскресіння» – один з небагатьох фільмів на заявлену тему, що не викликає різкого спротиву у православного глядача. Попри те, що інтрига цього кіно побудована на сумнівах головного героя, в ньому немає сумнівів, які би стосувалися Істини Біблійної, а незначні розходження з євангельським викладом подій тих днів не виходять за межі допустимого в його художній версії. В «Воскресінні» немає глибини світоглядних міркувань, відголосків складних філософських концепцій, чітко прописаного «кодексу» моралі чи християнських істин. Однак, «широкому загалу» цей фільм покаже, як це – знайти віру і стати одним із послідовників Христа, а воцерковлена аудиторія побачить ще один мистецький показ «Воскреслого».