Християнський Оскар-2016. ТОП-8 найкращих фільмів на християнську тематику
Допоки громадськість продовжує обговорювати вибір Американської академії кіномитецтва 2016-ть, ми вирішили презентувати минулорічні художні фільми, які, на нашу думку, варті того, аби бути номінованими на «Християнський Оскар», який, щоправда, на сьогодні існує тільки в нашій СПЖ-перспективі.
Перша стрічка, про яку піде мова, – «Воєнна кімната» (War Room, 2015) Алекса Кендріка, вже добре знаного в християнській кінематографії. Цього разу американський режисер-проповідник вразив показом духовного вивороту проблеми руйнування сучасної сім’ї та справжньої боротьби, яку веде той, хто «воює» за її збереження. В центрі уваги – середньокласова подружня пара Тоні та Елізабет Джордан, які у шлюбі близько 16 років. Зовнішнє благополуччя героїв приховує ряд конфліктів та непорозумінь, які призводять до взаємного відчуження та ігнорування своєї маленької дочки. До моменту усвідомлення Елізабет того, що її шлюб знаходиться на грані краху, вона знайомиться з міс Кларою, яка з клієнтки, продажем будинку якої займається героїня, стає її подругою та «духовним наставником». Саме ця стара жінка розповідає Елізабет про Бога та відкриває їй правду про того, хто насправді нищить її сім’ю.
Кінострічка, яка зайняла перше місце в таблиці домашнього відео в Америці, не повинна бентежити православного глядача сектантською патетикою, яка так чи інакше присутня у фільмах Алекса Кендріка, адже найперше «Воєнна кімната» зосереджує увагу на тих глибинних моментах дійсності, про які більшість навіть не знає. Вона про теплохладну віру та руйнацію сім’ї, в якій немає Бога; про те, хто «заслуговує», а хто «ні» прощення/спасіння, про безглуздість гендерних воєн і духовну боротьбу зі справжнім ворогом людини – дияволом. Вона про цінності, які не залежать від статків і соціальних привілей, про Милосердя і щастя, яке можливе тільки в Богові.
«Війна» за шлюб, яку веде Елізабет, показує, яку велику силу має прощення, молитва і довіра Богу. Однак розуміння цього виникає в практиці духовної боротьби, якої навчається головна героїня фільму. «Війна» в кімнаті, що символізує душу людини, розпочинається з невідступного протистояння власним пристрастям та страхам, подолання яких призводить до радикальних внутрішніх змін, яких зазнають усі члени сім’ї Елізабет Джордан. До «боротьби-без-рукавичок» за душу та Бога режисер кінострічки закликає кожного, хто стомився програвати в життєвій битві, а ми схвалюємо його підхід до зображення цієї боротьби, номінувавши «Християнським Оскаром» за найкращий показ стратегії духовної боротьби, яку веде людина.
В основі наступної стрічки – «Полонений» (Captive, 2015) Джеррі Джеймсона – реальна драма, яка свого часу кардинально змінила життя двох «втрачених» для суспільства людей, які стали «бранцями» ситуації, виходу з якої посприяв бестселер одного з найвпливовіших релігійних лідерів США Ріка Уоррена «Цілеспрямоване життя» (2002). Позбавлена батьківських прав героїня фільму Ешлі Сміт бореться з наркозалежністю, мріючи повернути маленьку дочку. Долею випадку вона стає «полонянкою» Браяна Ніколса, вбивці, засудженого за зґвалтування, який, однак, втікає не стільки від правосуддя, як від самого себе. Зрозуміти це героєві вдається завдяки милосердю Ешлі, в руках якої – доленосна для обох книга Ріка Уоррена.
В кримінально-психологічному трилері розгортається мотив залежності від гріха, позбавитись якої можна тільки знайшовши Бога і ціль, на яку Він тобі взує. Коли втрачаєш смисли і себе, важливо знати, що «все розпочинається з Бога, а не з тебе», і саме Він – єдине рішення усіх проблем. Ешлі, яка першою знаходить Шлях, вдається переконати Браяна, що в Ньому надія. Хоч би для останнього грішника, бо Господь прощає навіть тоді, коли ми не можемо. Слід тільки повірити Йому та зрозуміти, що служити Христу можна не будучи ідеальним. Господь в Свою чергу дасть можливість: Браяну покаяння і надії на зустріч з сином, а Ешлі – повернути дочку та розпочати нове життя.
Джеррі Джеймсон переконливо показав, що бути по-справжньому полоненим – це бути полоненим гріхом, і що «найбільша трагедія не смерть, а життя без смислу» (читай – без Бога). Він довів, що «втрачених» немає там, де надією стає Господь, а рятівне коло, яке кидаєш ближньому, безсумнівно порятує й тебе. Ми ж певні того, що «Полонений» справедливо отримує чергову номінацію «Християнського Оскару» за найкращий приклад внутрішніх змін у людині під впливом християнського милосердя іншого.
Особливої уваги заслуговує фільм Віктора Дементьєв «Знахідка» (Находка, 2015), знятий по однойменній повісті Володимира Тендрякова, популярного у свій час російського письменника. Екранізація, яка минулого року відкрила XII Міжнародний благодійний кінофестиваль «Променистий ангел», актуалізує епізод з життя Трофіма Русанова – суворого інспектора рибнадзору, впевненого в тому, що він втілює собою закон й покликаний карати його «порушників». Герой «не бачить» свою дружину, не приймає дорослу дочку та з презирством ставиться до інших, вважаючи їх «лайном». Однак, після знайдення в лісі покинутого покриткою немовляти, яке героєві не вдається врятувати, він пізнає кардинально інакше життя.
Віктор Дементьєв зводить свого героя з тими, завдяки кому він «розтинається» з середини, долає власну зашкарублість, твердосердя і починає розуміти біль іншого. «Беззмістовним стає все, якщо нікого не шкода», – коментує своє ставлення до кіно режисер фільму. Відтак Трофім Русанов починає співчувати – новонародженій дівчинці, а згодом і тій, кого прирік на розплату за її смерть. Тепер він розуміє, якого «правосуддя» хоче від нього Господь, а шлях помсти стає шляхом розкаяння, очищення та преображення головного героя. Через це фільм «Знахідка» номінується фільмом з найглибшою ілюстрацією теми розкаяння та преображення людини, яка «знаходить» Бога.
Про випробування, які випали на долю того, хто Його вже знайшов, розповість кінострічка Майкла Поліша «90 хвилин на небі» («90 Minutes in Heaven», 2015). Йдеться про екранізацію однойменного автобіографічного бестселеру баптистського пастора та проповідника Дона Пайпера, який сам свого часу пройшов через випробування, які випадають на долю героїв фільму. Дон та Іва – щаслива подружня пара, у якої двоє дітей. Дон проповідник і мріє про відкриття нової «церкви», однак у Бога на нього інші плани. Повертаючись додому своїм авто, герой зіштовхується з вантажівкою, що призводить до травм, практично не сумісних з життям, і спричинює клінічну смерть Дона. Поламане тіло, більше трьох десятків операцій, невимовний біль і відчай, які потрібно здолати.
Історія Дона Пайпера – це історія смирення, мужності та боротьби за життя. Історія того, як слід втішатися в скорботі та терпеливо нести випробування, які Бог посилає тобі; історія віри і проповіді, які розпочинаються з інвалідного візка; історія про те, що на «Небо» так просто не потрапляють – Царство Боже береться силою, навіть для тих, хто думає, що вже туди прийшов. «90 хвилин на небі» це доказова ілюстрація того, як слід боротися – боротися заради іншого, боротися за іншого, боротися з абсолютною впевненістю у тому, що Бог не посилає людині більше, аніж вона здатна винести («Якщо Господь привів тебе сюди, значить у тебе все вийде»). Кінострічка Майкла Поліша визнається найкращим фільмом, в якому показана проповідь віри через християнське перенесення страждань, що випадають на долю людини.
Герої наступної стрічки приходять до Бога також через «хрести», які Господь відвів кожному з них. «Ти віриш?» (Do You Belive?, 2015) Джона Ганна – це історія дванадцятьох американців, які в часи особистих випробувань знаходять Бога там, де здається, можливі тільки страх, відчай і безвихідь. Молодий представник злочинного Нью-Йорку, який, втікаючи від поліції, опиняється в церкві. Пара, що колись пережила трагічну смерть дочки, жінка, яка після смерті чоловіка з маленькою дочкою залишилася без житла, смертельно хворий чоловік, готовий ночувати на вулиці, щоб це житло їм надати. Публічно осуджений за «некомпетентність» та релігійний фанатизм медбрат, який навернув до Бога приреченого на смерть постраждалого. Католицький пастор, який переосмислює своє служіння після зустрічі з юродивим вуличним проповідником…
Господь переплітає долі цих людей «на хресті», аби вони почали бачити основне – Бога. Вони мають усвідомити, що таке справжня віра – та, яка «ставить на коліна» й у той самий час з колін підводить; повинні зрозуміти, що Хрест, на якому був розіп’ятий Христос, – це не просто символ чи ідеал, а Істина та Шлях. Це подарунок, зроблений нам, за який Господь заплатив кров'ю, це викупна жертва, яка дала нам нове життя. Запитання, що звучить у назві фільму, стає лейтмотивом кінодрами, яка показує, як по-різному Господь входить у чиєсь життя, як може обернути на користь будь-яку ситуацію, як Він любить, прощає, але й вимагає від кожного свідчення його віри. Саме через це «Ти віриш?» признано кращим фільмом, в якому найбільш вражаюче показано промисел Божий.
Окремою позицією у цьому списку стоїть стрічка «Вудлон» (Woodlawn, 2015) Ендрю Ервіна та Ервіна Бразерса. Заснований на реальних подіях 1973 року, які відбулися в американській середній школі «Вудлон». Сюжет розгортається навколо історії обдарованого Богом афроамериканця Тоні Нейтана, спортивні досягнення якого під загрозою расових упереджень з боку соціуму та зневіри героя в можливість їх подолати. Це історія здолання свого болю, страху та усвідомлення цілі, до якої йдеш («Коли ти граєш за себе, ти можеш грати чудово, але якщо ти граєш за щось, що вище за тебе, може статися щось екстраординарне»).
Але найперше «Вудлон» – це історія того, як командно можна здолати давні суперечки, підступи та упередження, маючи правильну мотивацію, яку героям дала проповідь кульгавого «спортивного священика», колишнього бейсболіста Хенка. Завдяки йому історія перемоги стає історією терпимості та любові; історією усвідомлення, що простити та бути прощеним – значить вибрати Христа; історією сили, яку має спільна молитва, та того, якої міці набуває людина, яка попри все продовжує довіряється Христу («Може, Бог випробовує нас? Може, Він хоче знати, що наша одержимість реальна?»). «Вудлон» показує, як це все працює там, де, здавалося б, потрібно найменше серця і душі, – в спорті, через що отримує «Оскар» за християнську мотивацію в спорті.
Говорячи про фільми, провідні мотиви яких обертаються навколо Бога, віри та Церкви, не можна оминути увагою кінострічку Єгора Баранова «Ієрей-Сан. Сповідь самурая» (Иерей-Сан. Исповедь самурая, 2015) як найбільш оригінальну версію духовної боротьби на шляху від гордині до абсолютного смирення. Особливих «оплесків» у цій категорії кіно заслуговує фільм Олександра Пархоменка «Вилікувати страх» («Излечить страх», 2013), який вийшов на великі екрани минулого року. Екранізація життя та духовного подвигу святителя Луки Войно-Ясенецького визнається найкращим байопіком про православного подвижника, який показав нам найвищий щабель духовної війни – війни не за себе, а за тих, хто сам не здатен протистояти своїм страстям і страхам.
І наостанок. Цьогорічна найпрестижніша нагорода кінематографу США відзначила «Оскаром» кінопроекти, в центрі уваги яких – гріх: виявлений, висвітлений, засуджений, узвичаєний чи навіть такий, якому можна «поспівчувати». Однак при цьому кіно, яке тепер має світові рейтинги, не озвучило головного питання, яке в християнському світі мало б постати: як цей гріх бороти в собі, як чинити спротив спокусам плоті та духу і вийти з цього переможцем. Кінострічки, які пропонуємо до розгляду ми, змінюють оптику бачення ситуацій, за яких людина стає в’язнем гріха. Вони ілюструють справжні причини падінь, розчарувань та зневіри людини, та показують, як все можна подолати, якщо на твоїй стороні Бог.
