Блаженний Антоній та шкіряник
Одного разу блаженний Антоній молився в келії своїй, і був до нього голос:
– Антоній! Ти ще не прийшов в міру шкіряника, що живе в Олександрії.
Почувши це, старець встав рано вранці і, взявши палицю, поспішно пішов в Олександрію. Коли він прийшов до зазначеного йому чоловікові, чоловік цей вкрай здивувався, побачивши у себе Антонія. Старець сказав шкірянику:
– Розкажи мені про вчинки твої, тому що для тебе прийшов я сюди, залишивши пустелю.
Шкіряник відповідав:
– Не знаю за собою, що б я зробив коли-небудь та що-небудь добре; з цієї причини, встаю рано з ліжка мого, і перш ніж вийду на роботу, кажу сам собі: всі жителі цього міста, від великого до малого, увійдуть в Царство Боже за чесноти свої, а я один піду в вічну муку за гріхи мої. Ці ж слова повторюю в серці моєму перш, ніж ляжу спати.
Почувши це, блаженний Антоній відповідав:
– Воістину, син мій, ти, як майстерний ювелір (Мтв. 13, 45-46), сидячи спокійно в домі твоєму, здобув Царство Боже; я, хоча все життя моє проводжу в пустелі, але не здобув духовного розуму, не досяг в міру свідомості, яку ти висловлюєш словами твоїми.